22 червня в телевізійній програмі Савіка Шустера обговорювалися трагічні події понад сімдесятирічної давнини. Цього дня гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Обговорювали широке коло питань: від того, яка дата вважається початком війни і як називати цю війну — Другою світовою чи Вітчизняною, до питання вшанування ветеранів.
Але що здивувало: у дискусії взяв участь і міністр освіти Д. Табачник. І говорячи про факт поділу території Польщі між фашистською Німеччиною і Радянським Союзом, він висловився так, що союзники Польщі не засудили введення радянських військ до західної України і Білорусі, мовляв, це правда. І що пакт Молотова-Ріббентропа не треба дуже критикувати, бо ми цим самим ставимо під сумнів західні кордони України. І це говорилося перед багатомільйонною аудиторією. При цьому міністр кілька разів повторював магічні слова: це правда, це правда...
Магія цих слів, певно, діяла на присутніх, і ніхто не зміг гідно відповісти міністрові. І хоч, може, проти радянської армії не було зроблено жодного пострілу, бо вся польська армія була на німецькому фронті, ніхто не згадав, що арешти і репресії на Західній Україні почалися буквально на другий день окупації Червоною армією.
Міністр говорив неправду і щодо кордонів. Так сталося, що в другій половині Другої світової війни Радянський Союз уже виступав як союзник Англії, США, Франції, Чехословаччини і навіть Польщі. І після війни союзники-переможці встановлювали кордони як у Європі, так і у світі. І ці перемовини не були простими. Згадаймо, які території відійшли від Німеччини на користь Польщі як компенсація за Західну Україну і Білорусь, як Закарпаття відійшло від Чехословаччини до Радянського Союзу, хоча Чехословаччина була союзником коаліції. Наші українські західні кордони — це результат Другої світової війни, і встановлені вони Об’єднаними Націями. І це гарантує непорушність цих кордонів, а не сумнівні дії Радянського Союзу в 1939 році.
А що стосується пакту Молотова-Ріббентропа, то про це треба говорити. Фашистська Німеччина захопила майже всю Європу, використовуючи Радянський Союз як надійний тил, як союзника, який забезпечував великомасштабне постачання стратегічних матеріалів. І цю роль СРСР виконував майже два роки.
На цьому тлі деякі сумнівні, а можливо, помилкові дії західноукраїнських політичних діячів у спробах знайти в Німеччині союзника здаються незначними дитячими помилками, як би не намагалися їх роздути їхні політичні вороги. Масштаб далеко не той.
З повагою, Надія ПОДОЛЯ, Ужгород
