Ображені прихильники скинутого президента Єгипту Мохамеда Морсі і тріумфуючі протестувальники, які підштовхнули військових до його зміщення, поділили Єгипет на два непримиренні табори, одночасно відображаючи і посилюючи якнайглибші проблеми країни. Єгипет наразі є здебільшого некерованою країною, утримуваною за рахунок щедрих іноземних пожертвувань.
Морсі ніколи не цінував свого хисткого становища. Будучи обраним демократичним шляхом, він вирішив керувати недемократично. Він прагнув очистити судову систему і прокуратуру, стверджуючи, що вони перебувають у змові з протестувальниками проти його уряду і їхніми військовими прихильниками, яких було скинуто 2011 року. Морсі не надто враховував думку опозиції, проштовхуючи спірний проект конституції. При цьому він забув зосередитися на структурних проблемах, які й спонукали слухняне до цього суспільство вийти на вулиці два з половиною роки тому, щоб змістити його попередника Хосні Мубарака.
Так само згубним, як і стиль правління Морсі, був менталітет «Мусульманського братства» в стилі «розраховувати тільки на себе». Десятиліття гонінь укоренило в їх лідерах переконання, що весь світ озброївся проти них. Зарозуміла влада лише укріплювала їхню параною.
Лідери «Братства» вважають, що Сполучені Штати і єгипетська еліта прагнуть зробити все для їх провалу. Тому вони відмовилися звернутися до своїх світських противників і запропонувати їм шматок політичного пирога. Навіть членів більш пуританської ісламістської партії «Нур» не запросили увійти до складу уряду.
Проте спіткнулися не лише політики «Братства», недосвідчені в управлінні країною в умовах демократії (і ті, що ставляться до неї скептично). Дебати в США — головному донорі і союзнику Єгипту — впродовж багатьох років були зосереджені не на зміцненні приведених у бойову готовність установ, а на тому, як ослабити владу військових, відмовляючи їм у допомозі. Багатосторонні кредитори — такі як Міжнародний валютний фонд — були зациклені на фінансових реформах, таких як скорочення дорогих субсидій, а не на зміцненні обложеної економіки.
На сьогодні перехід до демократії, який на Заході намагаються представити як модель, яку могли б наслідувати інші арабські країни, лежить у руїнах. Економіка Єгипту, покалічена різким падінням рівня іноземних інвестицій і браком туристів, перебуває на апараті життєзабезпечення. Відновлення країни вимагає набагато більшого, ніж просто оплески, які досі пропонували західні країни.
Єгипет завжди покладався на щедрих благодійників у підтримці своєї невеликої держави й економіки. Після військового перевороту 1952 року «Совєти» забезпечили велику частину необхідної допомоги. Їхні «технічні» експерти перетворили друге за величиною місто країни, Александрію, на російський заміський клуб. Після повороту Єгипту у бік Заходу в результаті війни 1973 року проти Ізраїлю його основним спонсором стала Америка.
Проте щорічне ритуальне підношення у розмірі приблизно 1,5 млрд доларів США могло лише притупити біль єгипетських проблем, але не вирішити їх. Країна більше не може забезпечити достатньої кількості державних стипендій у вигляді бюрократичних посад для випускників вишів. Єгипту залишається тільки сподіватися на грошові вливання, які компенсують його внутрішню кровотечу.
Проте, роблячи допомогу залежною від економічних реформ і демократичних перетворень, міжнародне співтовариство ризикує отримати встановлення політичної черговості надання допомоги. Натомість воно має зосередитись на фінансовій допомозі, яка притупить розчарування єгиптян і сприятиме створенню інститутів, що сприятимуть переходу до демократії.
Проте з 1,56 млрд доларів, які Держдепартамент США запросив для Єгипту 2013 року, лише 250 млн доларів виділено на невоєнні програми. США повинні збільшити обсяги фінансування проектів, спрямованих на управління, громадянське суспільство і зміцнення законності. На такі програми 2013 року виділено нікчемні 25 млн доларів.
Аби підтримати економіку, США необхідно змістити свою політику допомоги від фінансування проектів до задоволення невідкладних бюджетних потреб. І хоча фінансування схем підвищення ефективності водокористування, безумовно, допомагає суспільству, його наслідки відчуваються лише через роки.
Натомість США й інші західні донори повинні допомогти Єгипту керувати своїми ресурсами, які частенько бездарно витрачаються у спробі заспокоїти його народ. Єгипет є найбільшим імпортером пшениці у світі, а рахунок субсидій на продукти харчування становить приблизно 2% від ВВП. Аби зберегти свої дорогоцінні валютні резерви, Єгипет потребує США і їх союзників, щоб забезпечити себе продуктами харчування. Така політика була прийнята після війни 1973 року, коли Америка запропонувала 200 млн доларів щороку на закупівлю пшениці. Прийняття такої політики дасть установам і демократичним процесам час і простір, необхідні для їх укорінення.
За такими питаннями лежить доля демократії в одній із найдавніших земель цивілізації. Тому, хто отримає перемогу на майбутніх виборах, бракуватиме легітимності, яку може забезпечити тільки більшість. Така більшість говорила торік, коли обирала Морсі. Його зміщення з поста суперечить одному з основних стовпів демократії і створює небезпечний прецедент.
Однак у країні, яка стикнулася з такою великою кількістю проблем, парадокс відсторонення Морсі від влади і пов’язані з ним дилеми демократії не входять до числа цих проблем.
Барак БАРФІ, науковий співробітник Фонду «Нова Америка»
