Роботами митця, лауреата Премії ім. Лесі Українки, можна щиро та емоційно захоплюватися, можна реагувати на них прохолодно-стримано, додаючи нотку скепсису, можна іронізувати з їхнього приводу або навіть нещадно критикувати... Але в жодному разі не можна не помічати (зрозуміло, йдеться про тих, хто цікавиться мистецтвом) світу, що народився й повсякденно народжується в його майстерні, там, де, за словами самого Миколи Бутковського в одному з інтерв’ю, «життя йде поза часом за встановленими мною правилами». Тим більше, що він не тримає їх під замком, а виносить на суд публіки — на його рахунку понад двадцять тільки персональних виставок.
То чим же вражав, радував, дратував, веселив, розважав, спонукав задуматися, помріяти, налаштовував на позитив, очаровував і розчаровував, заспокоював, долучав до краси створеного ним світу тощо на черговій виставці , яка відбувається в салоні обласної організації житомирських художників, відомий український майстер? До речі, левову частку представлених на ній 47 робіт складав доробок кількох останніх років, що само по собі свідчить про мистецьку активність.
Якось Бутковський сказав: «Пейзажі моїй творчості не досить притаманні». І правда. На виставці — жодного пейзажу в чистому вигляді, а от у «нечистому», насамперед як тло, — трапляються. Це й роботи «Коло водоспаду», «Вечірні мелодії»... Подивімося на дівчат на першій із названих картин крізь призму символів. От вам просто гімн життю! Вода й жінка — так знаково, це ж і є першооснова, чисті, беззахисні створіння, які точно «поза часом»! Увагу привертає також майстерна гра світла й тіні, яка ніби попереджає про небезпеки, що трапляються, чи про темні сторони буття, або закликає це життя берегти.
Схильність до стилю «ню» можна вважати однією з «фірмових» ознак творчості Бутковського. Ось «Літо. Кава». Оголена, місцями незасмагла панянка напівлежить. У руці у неї філіжанка з кавою, яку вона примостила в себе на стегні; на передньому плані — книжка й велика цукерка. Однозначно — дівчина не п’є каву, а лише тримає чашку, цукеркою вона теж не ласує. І погляд її щось не дуже проектується на книжку. Єдине, що вона впевнено робить, то це тримає позу, яку можна описати цитатою: «Пані лягли й просять» із знаменитого фільму «За двома зайцями». Отже, цілком логічною виглядала б назва — «Літо. Проня Прокопівна».
Магія стосунків між жінками і чоловіками, вочевидь, вабить художника. «Старий блазень», «Доторкнутися до істини», «Еллінська пастораль», «Магнолії цвітуть», «Класична музика», «Спокій», «Сатир та німфа», «Гра в шахи» переконливо це ілюструють. Остання робота демонструє зверхню позицію жінки в іграх-стосунках і чергову близьку перемогу. Поза партнера — невпевнена: впівоберта, скраєчку. І спина у формі знака запитання промовляє: де я знову помилився?
Грецький філософ із Сінопа — Діоген, — шукаючи Людину, втомився й заснув у бочці, яку створив для нього пан Микола (картина «Діоген»), але його ліхтар продовжує світити, нагадуючи, що процес триває до цього часу.
Представлено було й натюрморт, хоча для самого художника цей жанр ніби не у фаворі. Підбір предметів на одному з них — кавун, груша, виноград, пляшка («Натюрморт з кавуном») — викликає роздуми про швидкоплинність життя, коли не так вже й багато часу треба, щоб виноград перетворився на вино, а пляшка з ним швидко припаде пилом. І все ж хочеться, щоб на буттєвому фініші було вино, а не оцет. А старезний чайник в оточенні молодих перців («Натюрморт з чайником») — згадаймо сленг — просто-таки фонтанує підтекстами. Парадоксально, але про жанрову роботу «Бахус» цього аж ніяк не скажеш — така собі завуальована банальна чоловіча мрія: на «коні», в безтурботному стані й у жіночому оточенні.
П’ять жіночих портретів засвідчують, що пан Микола може майстерно передати схожість натури. Шкода, що пані та панянки, крім тієї, ім’я якої Оленка, виглядають дещо скутими.
Отже, можна констатувати — художник зміг створити свій дивовижний світ, де жінки, на відміну від чоловіків, не старіють і є у більшості. Та хоча його персонажі часто перебувають у стані сну або просто лежать, заплющивши очі, чомусь віриться, що й вони творять власні світи.
