Центр вільнодумства і вільної творчості (Будинок Поета) вабив до Коктебеля багато поколінь творчої інтелігенції. Тут віталися новаторство й оригінальність. З початку минулого сторіччя в Будинку Волошина звучали нові літературні й музичні твори, не вщухали суперечки про шляхи сучасного мистецтва і культури в цілому, виникали ідеї, що визначали наукові й історичні повороти.
Із 1984 р. в меморіальній будівлі міститься Будинок-музей М.О. Волошина (1877—1932 рр.) — чудового поета, художника, перекладача, оригінального критика, блискучого мислителя і провидця. Це унікальний музей! Історична будівля й автентична колекція дозволяють поставити його в ряд європейських музеїв, яким пощастило непорушно вистояти в буревіях ХХ ст. Про те, як відзначається 100-річчя Дому Поета «Дню» розповідає завідуюча будинком-музеєм Максиміліана Волошина Наталія МІРОШНИЧЕНКО:
— Максиміліан Олександрович почав будувати будинок у Коктебелі за власним проектом 1903 року, закінчив 1913-го. Оригінальна будова гармонійно вписалася в коктебельський ландшафт. Своєрідне, чітко продумане внутрішнє планування до сьогодні дивує і захоплює професійних архітекторів. Ще за життя господаря ця будівля отримала назву Будинок Поета, стала символом творчої, духовної, інтелектуальної атмосфери, що панувала тут завдяки невгамовній на вигадки, на вміння спілкуватися і об’єднувати оточуючих для творчого спілкування людині, ім’я якої прославило Коктебель і увійшло до культури не лише України, Росії, але й усього світу.
ДІМ ПОЕТА, 1916 р. / ФОТО З САЙТА VOLOSHIN.CRIMEA.UA
За минулі з початку ХХ ст. роки тисячі людей «причастилися» цьому дивному «острівцю культури», що існував у всі найважчі і бездуховні часи, пережив страшні катаклізми в суспільстві, криваві часи (громадянської війни і фашистської окупації). Про цінність цього духовного притулку творчих людей різних поколінь говорять сотні посвят М. Волошину і його чудовому Будинку, сотні спогадів, художніх і літературних творів про Поета, про Будинок, про Коктебель.
— Давайте нагадаємо читачам про господаря цього незвичайного куточка, названого поетом Андрієм Бєлим «одним из культурнейших центров».
— Максиміліан Олександрович Кирієнко-Волошин — видатний поет і перекладач, блискучий критик, тонкий художник і філософ народився у Києві 16 травня (за новим стилем — 28-го) 1877 року. Пращури по батькові — запорізькі козаки, по материнській лінії — німці, що обрусіли у XVIII ст. Волошин навчався на юридичному факультеті Московського університету, потім, у юності, багато подорожував, відвідував лекції в Луврі, Сорбонні. У Парижі Максиміліан знайомиться з багатьма знаменитими письменниками і художниками.
— А коли з’явилася його перша поетична збірка?
— Це сталося 1910 року в Москві. Вона мала назву «Стихотворения. 1900—1910». Була, до речі, дуже високо оцінена вимогливими критиками. Через чотири роки вийшла перша книжка критичних статей — «Лики творчества». Але це було, коли Максиміліан Олександрович вже велику частину часу проводив у Коктебелі.
«МОЙ ДОМ РАСКРЫТ НАВСТРЕЧУ ВСЕХ ДОРОГ»
— До революції до маленького кримського селища здійснювалися справжні паломництва, — продовжує розповідь Наталія МІРОШНИЧЕНКО. — Серед тих, хто приїжджав до Макса, як його дружньо називали літератори і художники, Микола Гумільов, Маргарита Сабашнікова (майбутня дружина Максиміліана Олександровича), Олексій Толстой, Єлизавета Дмитрієва (яка стала відомою під псевдонімом Черубіна де Габріак) Марина і Анастасія Цвєтаєви, Михайло Пришвін, Максим Горький.
— А де застала Волошина революція?
— У його автобіографії читаємо: «Февраль 1917 года застает меня в Москве. Вернувшись весной 1917 года в Крым, я уже более не покидаю его, ни от кого не спасаюсь, никуда не эмигрирую — и все волны Гражданской войны и смены правительств проходят над моей головой. Стих остается для меня единственной возможностью для выражения мыслей. И до окончания установления Советской власти в Крыму — борьба с террором — то с белым, то с красным, в зависимости от смены правительств в Крыму!»
АВТОПОРТРЕТ, 1918 р.
— Збірки поезій виходили у той час?
— У Москві 1918 р. вийшла збірка поезій «Иверни», 1919 року в Харкові, у видавництві «Камена» — «Демоны глухонемые», остання прижиттєва збірка, упорядкована автором. Так звані «пролетарські» літератори і критики в офіційній пресі влаштували Волошину справжнє цькування, яке посилилося після того, як 1923 року в Берліні (без відома Волошина) вийшла збірка його поезій «О терорре».
— Однак Господь зберіг цю людину з воістину планетарним мисленням. З якого часу коктебельський Будинок Волошина стає офіційним притулком для письменників?
— Максиміліан Олександрович 1924 року отримав посвідчення, що дозволило йому відкриття безкоштовного Будинку відпочинку для письменників у своєму домі. Щороку число гостей збільшувалося. 1928-го їх було вже понад 600. Продовжували приїжджати старі друзі, з’являлися нові.
— Коли відбулася передача будинку Союзу письменників під Будинок творчості?
— Волошин 1931 року написав заяву про передачу будинку матері, кам’яного флігеля і першого поверху свого будинку Всеросійському союзу радянських письменників під «Будинок творчості». А 11 серпня 1932 р. Волошина не стало. Він відійшов об одинадцятій годині після полудня. Помер на 56-му році життя від астми, ускладненої грипом і запаленням легенів. Друзі виконали його заповіт — поховали на горі Кучук-Енішари...
Сотні людей за літо піднімаються пронизаною спекою стежкою між пагорбами, аби постояти, поміркувати про життя в «ветхозаветной тишине», як писала про це місце Марина Цвєтаєва.
«СЧАСТЛИВЫЙ ЖРЕБИЙ ДОМ МОЙ НЕ ОСТАВИЛ»
— У Києві теж є адреси пам’яті про Волошина, розкажіть про них?
— До 130-річчя з дня народження Волошина, завдяки зусиллям київського бібліотекаря Галини Мельник, було точно встановлено, у якому будинку Максиміліан Олександрович з’явився на світ. Виявлені документи дослідниця передала коктебельському будинку-музею поета. Випускниця Інституту шляхетних дівчат Олена Оттобальдівна 1866 року одружилася із колезьким асесором Олександром Максимовичем Кирієнком-Волошиним. Вони винаймали квартиру у купця Адама Андрійовича Снєжка в будинку на розі Бібіковського бульвару і вулиці Пироговської.
— Але раніше вважалося, що Максиміліан Волошин народився в одному з будинків на вулиці Тарасівській. Цю адресу вказував волошинознавець Володимир Купченко, про це писали й інші дослідники.
— Це помилкове припущення. Справи щодо забудові міста зберігаються в державному архіві Києва. Вони й допомогли визначити місце розташування будинку, в якому винаймали квартиру Кирієнки-Волошини і в якому народився майбутній поет, художник, філософ. Найбільш вражаюче, що будинок зберігся! Щоправда, він захований у прибудовах і надбудовах будівлі Національного педагогічного університету ім. Драгоманова на бульварі Тараса Шевченка № 22-24/9. Ріг бульвару Шевченка і вулиці Пирогова і є той самий кут Бібіковського бульвару і вулиці Лікарняної (Пироговської), на якому купець Адам Снєжко в 1872—1873 рр. побудував будинок. Комерційний інститут 1908-го придбав дві садиби — у спадкоємців Снєжка і сусідню — у Бєлогорського. За проектом архітектора В.А. Обремського в 1911—1912 роках над будинком Снєжка (тепер це частина будівлі під № 24/9) надбудований четвертий поверх, а на місці садиби Бєлогорського, на розі Бібіковського бульвару і Нестеровської (нині бульвар Т. Шевченка і вулиця І. Франка), прибудований чотириповерховий корпус. Нинішньої подоби будівля 1872—1873 рр. набула у 1914—1915 рр., коли за проектом архітектора Кобелєва зроблено прибудову на вулиці Пироговській. Як наслідок, весь будинок, що виходить на три вулиці, став чотириповерховим. «Біографію» цієї будівлі я дізналася в управлінні з охорони культурної спадщини в Києві. Нині, як пам’ятник архітектури, вона охороняється державою.
— І як довго Кирієнки-Волошини жили в цьому будинку?
— До від’їзду до Таганрога. Як відомо з «Формулярного списку про службу», Олександр Максимович був переведений до окружного суду Таганрога в лютому 1878 року. У березні, за повідомленням В. Купченка, Олена Оттобальдівна з сином вирушила за ним...
— «Счастливый жребий дом мой не оставил» — як і багато інших, ці слова поета стали пророчими. У будинку Волошина з 2003 р. відбувається Міжнародний літературний симпозіум «Волошинский сентябрь». Хто цього року братиме участь у форумі?
— У симпозіумі беруть участь відомі літератори з різних країн. Серед найактивніших — поет Олександр Кабанов, харків’яни Ірина Євса, Станіслав Мінаков, вдова Бориса Чичибабіна Лілія Семенівна Карась-Чичибабіна. З Канади ось уже втретє приїде поет Бахит Кенжеєв.
ІМЕНИНИ МАКСИМІЛІАНА ВОЛОШИНА. КОКТЕБЕЛЬ, 1925 Р. / ФОТО З САЙТА VOLOSHIN.CRIMEA.UA
Цілий тиждень (з 16 до 22 вересня) тривають турніри поетів, майстер-класи метрів, творчі зустрічі знаменитих поетів і прозаїків з кримчанами. Кульмінаційні події — Міжнародна зустріч друзів Будинку Максиміліана Волошина: відкрите засідання Опікунської Ради еколого-історико-культурного заповідника «Кіммерія М.О. Волошина», до якого належить будинок-музей поета, а також церемонії нагородження переможців Міжнародної Волошинської премії і Міжнародного Волошинського літературного конкурсу, презентація ювілейної монети Національного банку України і ювілейних поштових видань «Укрпошти». Також пройде науково-культурологічна конференція «Кіммерійський топос: міфи і реальність» і пленер художників.
З 28 серпня до 22 вересня в Національному художньому музеї України в межах святкування сторіччя Будинку Поета експонується виставка «Максиміліан Волошин: Genius loci» Назва невипадкова — Генієм місця, духом-заступником древні називали людину, яка ревно оберігає неповторну атмосферу місця. Це латинське висловлювання закріпилося за Волошиним ще за життя.
ДО РЕЧІ
Геній величного місця
У Національному художньому музеї відкрилася виставка, присвячена цій даті
Масштабний проект «Geniusloci. Максиміліан Волошин» підготовлено спільними зусиллями Дому-музею Максиміліана Волошина та Національного науково-дослідного реставраційного центру, за підтримки Міністерства культури Криму.
Nullu senim locus siп genioes — «Бо ж нема місця без генія» — читаємо у граматика Сервія в коментарях до Вергілівської «Енеїди». Не погодитися неможливо... Адже місцевий, унікальний та колоритний ландшафт отримав втілення саме в пензлі художника Волошина: мовчазні пустелі та степи, спокійне море і величні гори. Утім, не будемо забувати, що Волошин — ще й талановитий поет. Його поезія невідривна від візуальності. Це справжній «живопис у віршах», замість лаконічних звичних назв — рядки поезій. У них знаходимо продовження багатьох акварельних пейзажів майстра.
1907 року Максиміліан Волошин писав:
«Я иду дорогой скорбной
в мой безрадостный Коктебель...
По нагорьям терн узорный
и кустарники в серебре.
По долинам тонким дымом
розовеет внизу миндаль,
И лежит земля страстная
в черных ризах и орарях.
Припаду я к острым щебням,
к серым срывам размытых гор,
Причащусь я горькой соли
задыхающейся волны,
Обовью я чобром, мятой
и полынью седой чело.
Здравствуй, ты, в весне распятый,
мой торжественный Коктебель!»
Експонати Дому-музею вкрай рідко вибираються з рідних стін. Але цього разу — особливий випадок. Виставка в Національному музеї, присвячена 100-річчю Дому-музею Максиміліана Волошина, представила унікальні артефакти з колекції музею: документи, особисті речі, графічні твори Максиміліана Волошина, зокрема найбільшу роботу художника — триптих «Яйла», яка ніколи не експонувався поза стінами кримського музею. До речі, глядачі побачать його щойно відреставрованим фахівцями Національного науково-дослідного реставраційного центру України.
Дім Поета, як називали його сучасники, сьогодні є не просто Музеєм-меморіалом Волошина — цей музей чи не єдиний в Україні, що зберігає чари й атмосферу Срібної доби. Кожна річ тут є безпосереднім свідком життя покоління Максиміліана Волошина. У найтяжчі для мислячої інтелігенції 1920-ті будинок Волошина став прихистком та навіть домом для багатьох літераторів, художників і вчених. Серед давніх кіммерійських ландшафтів, на узбережжі, в домі, просякнутому свободою вираження поглядів і думок, вони могли вільніше творити, не відчуваючи гнітючого тиску та страху.
— Цей Дім назавжди змінив долю тихого курортного селища, перетворивши його на один із культурних центрів не тільки Криму чи України, а й Європи, та став символом свободи вираження особистості, мислення та творчості. Волошину вдалося створити тут унікальний осередок для зустрічей і спілкування, де панували неповторний стиль життя, атмосфера гостинності, високої культури і мистецтва», — розказала Наталія МІРОШНИЧЕНКО, заступник генерального директора заповідника «Кіммерія М.О. Волошина», завідувачка Домом-музеєм Максиміліана Волошина в Коктебелі, куратор проекту.
Виставка триватиме до 22 вересня. Також, у рамках проекту, 10 вересня в Національному художньому музеї відбудеться круглий стіл на тему «Місця пам’яті та культурна ідентичність» за сприяння Інституту філософії Національної академії наук і Українського філософського фонду.
Софія КУЩ
