Реформа вітчизняного виборчого законодавства — одна з топових вимог Євросоюзу до України в контексті підписання Угоди про асоціацію в листопаді цього року. Зокрема, п’ять із 19 критеріїв шорт-лісту ЄС, пред’явленого Україні ще в лютому 2013-го, стосуються вдосконалення виборчого права та необхідності гармонізації виборчого законодавства і, як наслідок, ухвалення Виборчого кодексу.
Нещодавно уповноважені представники ЄС на міжнародному круглому столі в Києві вкотре нагадали українській владі та опозиції про їхні зобов’язання перед євроспільнотою і закликали членів усіх політсил до конструктивного діалогу. Ініціатором проведення дискусій, присвячених вивченню та обговоренню зауваг і рекомендацій Венеціанської комісії щодо вдосконалення виборчого законодавства, стало Міністерство юстиції. Але...
«Такі «круглі столи», скоріше, нагадують майданчик для висловлення позицій, а не місце для прийняття конкретних рішень, — розповіла «Дню» координатор виборчих програм громадянської мережі «ОПОРА» Ольга Айвазовська. — На жаль, позиція учасників зустрічей дуже мало впливає на зміну офіційної точки зору Міністерства юстиції. Якщо взяти, для прикладу, необхідність прийняття Виборчого кодексу, то, будучи учасником цих столів, я не почула жодного категоричного виступу проти кодифікації. Всі були за. Але позиція Міністерства юстиції не змінилася. Тому це просто майданчик для обміну думками. Нічого більше».
Якщо говорити про поправки, запропоновані та озвучені представниками Венеціанської комісії, ОБСЄ в Києві, то всі вони зводилися до єдиного знаменника — потреби ухвалення комплексного, універсального документа, який би мав на меті врегулювати проведення всіх виборів в Україні. Наразі Мін’юст напрацював зміни, підготовлені у вигляді законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення законодавства з питань виборів» і відправив їх на повторну експертизу у Європейську комісію за демократію через право (Венеціанська комісія) та в ОБСЄ. Висновки євровідомств офіційний Київ очікує вже в жовтні. Як зазначила міністр юстиції Олена Лукаш, після отримання остаточних висновків від європейських експертів, документ буде негайно доопрацьовано і відправлено на голосування до Верховної Ради.
Натомість опозиція висловила низку зауваг до владного проекту закону щодо реформи виборчого законодавства і минулого тижня зареєструвала у ВРУ свій, альтернативний законопроект. Його автором став народний депутат від «Батьківщини» Руслан Князевич. У Партії регіонів вже назвали цей документ відверто політичним і таким, що спрямований на задоволення інтересів Юлії Тимошенко. Це пояснюється тим, що в законодавчому акті, зокрема, прописана норма щодо можливості участі у президентських виборах осіб із непогашеною (не знятою) судимістю, про необхідність ухвалення якої, до речі, неодноразово заявляли європейські представники. Свої зміни пропонують і позафракційні депутати. Приміром, на днях мажоритарник Віктор Балога зареєстрував у ВРУ проект, спрямований на законодавче затвердження електронного голосування на виборах Президента.
Також на порядку денному залишається питання ухвалення Виборчого кодексу, який би уніфікував норми трьох існуючих законів про вибори. Про інтенсифікацію роботи над створенням кодифікованого зводу законів не так давно наголошував і Президент України у своєму щорічному посланні до парламентарів. Утім, як зазначають експерти, питання про прийняття Кодексу вже не перший рік зачіпають представники різних політичних сил, але щоразу голосування за нього в сесійній залі парламентарі дружно «провалюють». Справа в тому, що зміни у виборчому законодавстві на догоду політичній кон’юнктурі ще ніхто не відміняв, і перехід до нових правил гри в умовах прийдешніх президентських виборів поки не надто влаштовує представників конкуруючих політсил.
Про позитивні та негативні сторони законопроекту Мін’юсту щодо реформи виборчого законодавства; вірогідність його прийняття до саміту у Вільнюсі; перспективи ухвалення Виборчого кодексу; можливі результати голосування за «альтернативний» законопроект Князевича та шанси підписати Угоду про асоціацію на саміті в Литві без виконання усіх вимог ЄС щодо питання вдосконалення виборчого законодавства «День» спілкувався з народними депутатами та експертами.
«ДЛЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ ВИБОРІВ НЕОБХІДНО ВСТАНОВИТИ АБСОЛЮТНО ЖОРСТКІ ДАТИ ПРОВЕДЕННЯ...»
Володимир БОНДАРЕНКО, народний депутат від «Батьківщини», член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, голова підкомітету з питань виборчого законодавства ВР:
— По-перше, нам необхідна стабільна виборча система, а проект Мін’юсту її не пропонує. Останній, на жаль, не передбачає абсолютно ніяких чітких підведень результатів виборів, де були б функціонально визначені правила, що має робити ЦВК, дільничні, окружні комісії і так далі.
Досить нечітко у документі також висловлені ще деякі позиції, пов’язані з формуванням або використанням виборчого фонду. Свого часу я був присутній на круглому столі в Мін’юсті, де обговорювали реформу виборчого законодавства. У засіданні також брали участь представники Венеціанської комісії, які вказали на низку аспектів, які вважають неприйнятними для цього закону. Тому на сьогоднішній день законопроект Мін’юста мене, приміром, не зовсім влаштовує. Ми, до речі, вже розглядали його в підкомітеті і на комітеті, але зрозуміли, що навіть після його доопрацювання низка проблем так і залишаться невирішеними. Ідеться, зокрема, про кодифікацію виборчого законодавства, яке вкотре залишиться під питанням. Потім — для деяких видів виборів необхідно встановити абсолютно жорсткі дати проведення, щоб не було можливості маніпулювання так, як воно зараз відбувається з київськими виборами. Тобто всі норми повинні бути чітко прописані, щоб негативний досвід минулих виборів більше не повторювався.
Тому нині ми не готові голосувати за пропонований Міністерством юстиції законопроект. Тим більше, я б не називав чорновий варіант, так би мовити, ескіз виборчого закону Мін’юсту реформою виборчого законодавства в повній мірі. Нині у законі про парламентські вибори, наприклад, є багато «дірок», які дозволяють уникнути відповідальності тим, хто не визнає окремі його норми. А не визнає сформована кон’юнктура комісії. Це означає, що закон у тому вигляді, в якому він існує зараз, без серйозних доробок завжди провокуватиме і призводитиме до вищезгаданих конфліктів.
Приміром, чому зараз багато законопроектів з Верховної Ради направляють до Венеціанської комісії? Тому що остання виступає нейтральним арбітром європейського рівня, який дає об’єктивну оцінку тому чи іншому закону. Але ж європейці виховані в інших стандартах, і для них ситуація з фальсифікаціями є не те, що неприйнятною, а, взагалі, — незрозумілою. Тому вони, не враховуючи українських реалій, іноді просто не помічають серйозних «дірок» у законах. Як варіант, опозиція пропонує власні альтернативні законопроектів і, допрацьовуючи, вказує на недоліки законодавчих ініціатив з боку влади. Консенсус же досягається тільки за умови, якщо провладні політики зрозуміють, що завтра вони будуть в опозиції і можуть стати заручниками ситуації, в яку сьогодні поставили представників опозиції.
Ми, натомість, постійно пропонуємо власні альтернативні законопроекти, але вони чинною владою сприймаються абсолютно вороже і неприйнятно. Проект мого колеги Руслана Князевича є віддзеркалення позиції нашої фракції у парламенті, але чи проголосує за нього ПР — питання саме до Партії регіонів.
«МИ ПОВИННІ ПРАЦЮВАТИ НАД СУТТЮ ВИБОРЧИХ ЗАКОНОПРОЕКТІВ, А НЕ ЗБИРАТИ ЦЕ ВСЕ В КОДИФІКАЦІЮ»
Дмитро ШПЕНОВ, народний депутат від Партії регіонів, заступник голови Комітету з питань верховенства права та правосуддя ВР:
— Гадаю, що поки рано говорити про плюси чи мінуси законопроекту Міністерства юстиції, так як у нас на сьогоднішній день є тільки рекомендації Венеціанської комісії, які вона надала після першої експертизи. Коли ж ми отримаємо інші висновки європейських експертів після другої експертизи, тоді, гадаю, компроміс у парламенті буде можливий тільки у випадку спільного обговорення між владою та опозицією норм документа.
Щодо «альтернатив» від опозиції, то за час моєї роботи в парламенті було подано більше 150 законопроектів щодо зміни виборів і, зрозуміло, що багато з них не знаходили ніякої підтримки і навіть їх не виносили на голосування в сесійну залу. Це пов’язано з тим, що тексти проектів законів були відверто популістичними для того, щоб начебто виконувати роль противаги до інших текстів, пропонованих політичними опонентами. Тому я не бачу перспективи ухвалення будь-якого із законопроектів, поки не буде знайдено компроміс у залі парламенту.
Слід також зауважити, що Венеціанська комісія уже не перший рік дає свої рекомендації щодо кодифікації законів про вибори. Я вважаю, що, однозначно, кодифікація як така на сьогоднішній момент не є для України першочерговою вимогою з боку ЄС. Головна причина все-таки полягає в самій суті необхідності змін до існуючого виборчого законодавства, а кодифікувати ми все встигнемо й пізніше. Яскравим прикладом є Виборчий кодекс Білорусі. Європа, як відомо, незважаючи на його існування, ніколи не визнає легітимність тамтешніх виборів. Виходячи з цього, ми повинні працювати над суттю законопроектів, а не збирати це все в кодифікацію. Адже остання не усуне кореня проблеми. Треба дати раду організації виборів у Верховну Раду, президентським виборам, розібратися з референдумом і довести все до максимально однакових, уніфікованих процедур. Ці принципи слід неодмінно відпрацьовувати.
Також не так давно Міністерство юстиції організовувало круглий стіл, і в ньому брали участь представники Венеціанської комісії, ОБСЄ, які наголошували на тому, що ні в якому разі не варто йти до кодифікації, не міняючи при цьому самої суті законів. Тому, гадаю, що стосовно цього пункту Європа на нас подивиться цілком позитивно, якщо ми все-таки зуміємо знайти компроміс по законопроекту Міністерства юстиції. Поки можу лише сказати, що я дивився на попередній проект цього документа і переконаний, що запропоновані Міністерством зміни однозначно знайдуть підтримку депутатів у парламенті.
«РЕФОРМА ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА І УХВАЛЕННЯ ВИБОРЧОГО КОДЕКСУ — ПОКИ ЩО ДВА ПРОТИЛЕЖНІ ПРОЦЕСИ»
Ольга АЙВАЗОВСЬКА, координатор виборчих програм громадянської мережі «ОПОРА»:
— Реформа виборчого законодавства і ухвалення Виборчого кодексу — поки що два діаметрально протилежних процеси, один із яких підтримується Міністерством юстиції, а інший — нині значно меншою мірою забезпечений державною підтримкою. Перше — закон про вибори народних депутатів — це той пріоритет, який визначений у вимогах Євросоюзу до України щодо підписання Угоди про асоціацію і підготовку до саміту у Вільнюсі наприкінці листопада. І друге — Виборчий кодекс, який нам уже багато років рекомендують прийняти міжнародні організації такого рівня як Венеціанська комісія, ОБСЄ, експерти ПАРЄ тощо поки має мало перспектив бути реалізованим.
Якщо говорити про зміни до закону, які підготувало Міністерство юстиції, то вони стосується саме закону про парламентські вибори, і ці зміни забезпечені через рекомендації Венеціанської комісії щодо змісту закону, відповідно до результатів останньої парламентської кампанії. Не можу сказати, що всі без винятку рекомендації, які можуть бути зараз підтримані, є позитивними, але більшість із них мають сенс і право на існування. Саме тому шанси прийняти законопроект є надзвичайно високими. Тобто, швидше за все, усі рекомендації, які трансформувалися в статті змін до чинного закону, буде прийнято. Інше питання — наскільки це покращить виборчий процес, і чи буде закон бодай раз застосовано на практиці. Тому що зараз виглядає так, ніби зміни до закону про вибори народних депутатів не буде внесено до моменту початку виборчої кампанії в п’яти проблемних округах, і навіть якщо за ці зміни проголосують, нововведення може бути реалізовано повною мірою лише на наступних виборах до ВРУ. Однак часу до їхнього старту залишилося доволі багато і, відповідно, чи буде на той час політична воля змінювати виборчу систему та редакцію закону — невідомо, але можна спрогнозувати, що навряд чи. Відповідно, новоспечені поправки до закону, можуть мати перспективу стати «забутими», так і не будучи застосованими жодного разу. І це найбільш прикро. Тому що, з одного боку, — це реформа, а з другого — її наслідки можуть бути незначними. Таким собі «косметичним» ремонтом.
Коли ж вести мову про кодифікацію, то навряд чи Міністерство юстиції захоче брати на себе політичну і юридичну відповідальність за те, щоб в Україні було прийнято Виборчий кодекс. Адже ця тема надзвичайно політизована і, відповідно, рішення щодо кодифікації слід приймати в парламенті.
Варто також зауважити, що проблема кодифікації «впирається» у виборчу систему. Водночас, політичне рішення щодо останньої поки не прийнято (хоча представники усіх, без винятку, фракцій у різні періоди заявляли про те, що Україні потрібні відкриті регіональні списки у тому чи іншому вигляді) і повноцінного діалогу навколо зміни виборчої системи, як бачимо, досі не відбулося. Тому, на жаль, поки що перспектив прийняти Виборчий кодекс у цьому чи наступному році у нас немає. А встигнути все ухвалити до саміту у Вільнюсі й поготів.
Однак органи влади найвищого рівня, Президент України, Міністерство юстиції, представники парламентський фракцій і профільний комітет повинні дати ЄС сигнал, що Кодекс таки буде. Хай навіть у довгостроковій перспективі. На жаль, належної реакції з боку влади не було. Хоча у цьому випадку було б доцільним сформувати план першочергових заходів, який би чітко виражав, у який період і в рамках яких заходів, за участі яких експертів, представників зацікавлених сторін буде розпочинатися робота над Виборчим кодексом. Європейців такий посил міг би цілком задовольнити. Утім, я так само думаю, що неприйняття Кодексу до саміту в Литві не стане однією з передумов для того, щоб не підписувати з нами Угоду про асоціацію.
Що ж до законопроекту депутата Князевича, то, по-перше, кожен народний обранець має право законодавчої ініціативи, а тому те, що народний депутат зробив кроки до зміни закону про президентські вибори — це всього лише одна з форм реалізації його права як депутата. По-друге, серед вимог ЄС до України, які мають відношення до Вільнюського саміту, прямо про закон про вибори Президента нічого не сказано. Якщо ж говорити про рекомендації, які було озвучено представниками ОБСЄ та Венеціанської комісії ще під час розробки чинної редакції Закону про президентські вибори, то, звичайно, що вони є, і їх варто враховувати. Проте ми розуміємо, що президентські вибори загалом є дуже важливим етапом функціонування суспільства, який може внести зміни в розстановку сил між різними учасниками політичних процесів. А отже, проект змін, який подано тільки від опозиції, має мізерні шанси бути прийнятим. Так само очевидно, що Закон про президентські вибори потребує змін, але, на моє переконання, у цей процес мусять включитися депутати, які представляють як владу, так і опозицію, для спільної роботи на базі профільного комітету з питань держаного будівництва і місцевого самоврядування. Таким чином, зміни до настільки серйозного Закону як про вибори Президента, повинні готувати всі парламентські фракції або, принаймні, рівною мірою — за участі політсил, які представляють як владу, так і опозицію.
