Увечері другого вересня «Інтер» залишив далеко позаду своїх конкурентів. А все тому, що на початку минулого тижня він вивів у ефір дванадцятисерійний російський серіал «Станиця». На українському телебаченні це була прем’єра.
Словосполучення «російський серіал» давно набуло сталого негативного забарвлення. У цьому випадку ситуація набагато краща. Але не ідеальна. Закони масового жанру не дозволили «Станиці» стати вповні хорошим продуктом. Хоча недовготривалість серіалу, порівняно із іншими російськими масштабними проектами, вберегла його від перетворення у сто разів пережовану жуйку, яку давним-давно хочеться викинути й яку глядач пожовує уже лише рефлекторно — від нудьги. А ще «Станиці» на допомогу прийшла тема, яка відвела серіал від банальних татусевих дочок — букіних — нянь та іншої «єресі».
Про що ж «Станиця»? «2010 рік. Одного дня до Кубанської станиці Лощинської приїжджає Марина Горобець, щоб провідати дочку Світлану, яка навчається у місцевому профучилищі. З’ясовується, що дівчини у станиці немає. Директор училища, місцеві міліціонери, однокласниці Світлани явно щось приховують. Не знайшовши відгуку в офіційних структурах, Марина вирішує шукати дочку самостійно. Вона ще не знає, що насправді станицею керує структура неофіційна — клан бізнесменів Волкових». Так анонсували новий російський серіал. Проте насправді «Станиця» більше — про місцеву корупцію, яка, як ракова пухлина, поглинає все на своєму шляху — міліцію, церкву, працівників банку, будь-кого, хто займає керівну посаду. Пошук дочки і виведення стурбованої матері на перший план — це лише «затравка» для більшої частини аудиторії телеглядачів — жіночої. Чоловіків до перегляду серіалу заманювали історіями про місцеву мафію і боротьбу окремих персонажів із нею.
Важливий момент — серіал «Станиця» заснований на реальних подіях. Прототипом банди Волкових була банда Цапка, останньою краплею діянь якої стало вбивство дванадцяти людей, в тому числі жінок та дітей. Так місцеві бандити з кубанської станиці Кущевська розправилися з сім’єю і друзями родини фермера Сервера Аметова, якого Цапко підозрював у вбивстві свого брата. На таке звірство правоохоронні органи вже не змогли закрити очі, а до того клан Цапка «тримав» 10 років усю станицю. Російські ЗМІ багато пишуть про події й суд над бандою Цапка, проте режисер Володимир Шевельков вирішив зняти серіал про саму історію таких районів, які все частіше стають не винятком, а самим правилом, і всі з жахом це розуміють.
«Станиця» розкриває всі гнійники системи. Найголовніший — місцева мафія — клан Волкових, старша в якому сильна жінка «Надюша». У своєму житті вона все здобула сама і виховала двох «вовченят» — Миколу та Сергія. Це дві абсолютно різні людини — один заправляє всією бандитською системою і охороняє бізнес матері, а другий — «мамин синок», на якого легко повпливати жінкам. Активних злих діянь на його совісті немає, до кінця серіалу він навіть виб’ється в герої й перейде на сторону добра. Ще в станиці продажний «мент», двоюрідний брат «Надюші», який садить і «відмазує» кого треба. Куплені тортурами і грошима журналісти просувають Миколу і Сергія в Думу. І навіть священик, який служить не Богу, а Волковим у збудованій «Надюшою» церкві.
Проте окрім старої «вовчиці», у серіалі всі герої начебто плоскі й однобокі — якщо позитивні, то добрі, чуйні, привітні, відважні; якщо негативні — злі, моральні виродки, вбивці. Ніна Усатова, яка зіграла «Надюшу», змогла олюднити свого персонажа, хоча б через ті ж муки совісті та через біографію Волкової, яка за сюжетом серіалу досягла усього сама і сама ж колись несправедливо постраждала. А от акторка Марія Шукшина (Марина Горобець) у своїй героїні такої глибини передати не змогла, як і всі інші всуціль позитивні герої. Можливо, сценарист не прописав їхню історію, і типажі залишилися шаблонами. А можливо, у нього навіть не було такої мети, адже формат серіалу ставить спрощені завдання. Взагалі до 11-ї серії, тобто майже до самого кінця телеісторії, складалося враження, що це серіал-казка, де всі погані покарані, а всі добрі врятувалися. І врятувалися суто через свої особисті зв’язки у «верхах» російських правоохоронних органів. До цього міліція не реагувала на загрозливі сигнали, і це, напевно, чи не найбільш реальний момент у серіалі. Лише у 12-й серії режисер таки вводить ту реальну подію, через яку і заворушилися у станиці Кущевська. Власне вбивство у фільмі не показано, Шевельков узагалі оминає всі сцени насильства, показуючи їх здалеку, або не показуючи взагалі, а лише озвучуючи. Таким чином, ми маємо полегшену версію реальності, яка, можливо, і виконує етичні норми, але від того стає більш неправдоподібною.
«Станиця» — це хороша спроба взятися за серйозну тему, але спроба до певної міри провалена. Так, це не схоже на примітивні серіали про міліцію й не відверта «чорнуха». Жахливо, що реалії таких місць набагато страшніші за свою екранізацію. «Інтер» не просто так показав цей російський серіал по українському телебаченню — у нас назріла ця ж хвороба, і подекуди її гнійники прориваються, як от у Врадіївці. Але що роблять режисери таких телеісторій? Вони виносять на загал наслідок, тоді, коли треба означити причину. З поставленим діагнозом легше лікувати хворобу.
