Після довгого затишшя, Сильвіо Берлусконі повернувся. При цьому, як завжди, він вийшов на сцену в якості головного героя. За останні кілька днів він спричинив низку суперечливих подій, що одразу потрапили до порядку денного італійських та міжнародних засобів масової інформації. Короткий опис того, що в них представлено, допоможе отримати повне уявлення про роль Берлусконі в італійському політичному майбутньому.
У п’ятницю 26 жовтня Берлусконі у відеозверненні, подібному до того, в якому він оголосив про свій намір іти у політику 2004 року, офіційно заявив про своє рішення піти з передової політики. Він повідомив італійцям, що не очолить свою партію на майбутніх виборах у квітні 2013 року і запросив нових партійних лідерів організувати попередні вибори для того, щоб вирішити, хто перейме його політичну спадщину. Нарешті, на завершення свого монологу він підкреслив важливі зусилля уряду Монті, до яких той вдавався задля реформування Італії та усунення її основних вад.
Вранці у суботу 27 жовтня суд Мілана засудив його вперше після 14 років у першому судовому процесі щодо податкового шахрайства, пов’язаного з його телекомпанією Mediaset. Його було засуджено до чотирьох років ув’язнення (проте внаслідок прийняття закону в 2006 році термін буде зменшено до одного року), штрафу у розмірі 10 мільйонів євро, який він має сплатити Національній податковій службі, та п’ять років заборони на обіймання державних посад. Підставою для прийняття цього рішення була торгівля правами на показ американського телесеріалу, які, очевидно, спершу продавали офшорним компаніям, а потім за навмисне завищеною ціною продавалися компанії Mediaset. Оскільки судовий процес тривав майже шість років, доки суд виніс рішення (його неодноразово було заблоковано через прийняття законів на підтримку Берлусконі, які схвалив парламент за час його перебування на посаді прем’єр-міністра) та термін давнини позову спливає в 2014 році, здається, що справа навряд чи дійде до апеляційного, а відтак і до конституційного судів.
Того ж дня, в суботу 27 жовтня, у другій половині Берлусконі організував прес-конференцію і оголосив, що після винесення вироку Міланським судом його особистий обов’язок залишатися у передовій політиці для того, щоб боротися з упередженими політичними суддями та уникнути того, щоб беззахисні громадяни страждали через несправедливий суд так, як довелося страждати йому. Він підкреслив, що метою винесеного вироку було не засудити начебто незаконність фактів, за якими його звинувачували, але натомість засудити його особисту політичну діяльність. На підтвердження цього він нагадав про те, що не так давно Римський суд та конституційний суд виправдали його після слухань по тій же справі. Більше того, він пояснив нагальну потребу своєї участі у політичному процесі, наголошуючи на неоколоніальному підході до Італії провідних європейських лідерів та звинувачуючи їх у тому, що вони стали причиною його політичної поразки. Зрештою, вже через день після висловлення підтримки на адресу уряду Монті, він напав і на нього, оголосивши, що він та його колеги обговорюють можливість відкликання їхньої довіри до уряду. При цьому він поставив країну перед загрозою проведення дострокових виборів та фінансових спекуляції на італійській економічній нестабільності, які можуть з цього випливати. (Партія Берлусконі забезпечує більшість на підтримку уряду Монті у парламенті.)
Незважаючи на інтерес ЗМІ до старечого марення Берлусконі (через його прихильність до влади), яке вилилось у суперечливі заяви, він зіграв свою виставу перед порожнім театром. Дійсно, італійські виборці (за винятком його вірних, проте нечисленних прибічників) ще до винесення вироку Міланським судом засудили його постать як недоречну у публічній сфері та в італійському політичному майбутньому. Швидше за все, його останні заяви були націлені на політичний клас. З одного боку, в цих заявах ішлося про зміни, що стосуються внутрішньої структури партії Берлусконі, успадкування його лідерського місця та спроможності партії вийти з його патріархальної тіні. З другого боку, вони дали перевагу демократичній коаліції. Справді, Демократична партія, яка без Берлусконі була змушена вперше представити країні свою платформу конкретних реформ, тепер, за повернення Берлусконі, отримала шанс вигідно повернутися до єдиного питання своєї програми за останні 15 років — анти-Берлусконізму.
Згідно з останнім опитуванням, незалежно від того, яке рішення прийме Берлусконі щодо своєї нової ролі у політиці, та незалежно від того, як розгортатимуться події в апеляційному та конституційному судах, це не вплине суттєво на італійських виборців, які вже сприймають його як мертвого політичного лідера. Аналіз даних, проте, пояснює справжню мету нещодавньої медіа гри Берлусконі. Він хотів уникнути трагічного кінця своєї політичної кар’єри та юридичних наслідків, перед якими йому доведеться постати під час судових процесів у справах, де він проходить як звинувачений.
Фільм режисера Нанні Боретті, який відзнято 2005 року, «Кайман» передбачив кінець політичної кар’єри Берлусконі через винесення вироку, коли засудять його до ув’язнення після багатьох років безкарності. Що змінилося у сьогоднішній ситуації, так це те, що кінцева сцена фільму, де прихильники Берлусконі нападають із камінням та вогнем на суддів, які оголосили вирок, вже не відбудеться. Зараз спроби Берлусконі використати політику, щоб уникнути в’язниці, не мають підтримки з боку більшості італійських виборців, а це доводить, що в цьому випадку його театральна вистава в останні дні не має якогось ефекту. Самотня битва Берлусконі наразі не має іншого значення, окрім як останньої особистої спроби уникнути санкції за свої шахрайські та брехливі вісімнадцять років на керівній посаді. В будь-якому випадку італійський політичний розклад зміниться через Берлусконі: його політична ізоляція в суспільстві є найбільшим досягненням, яке країна могла здобути, щоб реалізувати його реабілітацію.
