Новий формат дитячого садка «Ігрополіс» у Києві вводять молоді ентузіасти Юрій Ричков і Світлана Шаповал. Його основна сутність у тому, щоб зацікавити дітей робити кожну річ самим. Чи це фотоапарат, мультфільм чи книжка. Молоді люди почали з арт-кластеру на Видубичах на «ГогольFest». Тепер продовжать його життя вже в окремому приміщенні в Києві.
В «Ігрополісі» свої правила, записані на вікнах організаторами. Їх три: «Все, що не заборонено, те дозволено. Став питання, знаходь відповіді. Твори з любов’ю». Молодшим учасникам писати правила теж сподобалося. Вирішили ідею підтримати, доповнивши: «Завжди посміхайся. Не руйнуй того, що зробили інші».
Цікаво, що діти, коли потрапляють сюди, відчувають себе творцями, повноцінними громадянами планети «Ігрополіс». Тут з ними спілкуються, як із дорослими. За десять днів «ГогольFest» вони встигли розфарбувати малюнками вікна, втілити стріт-арт на парканах заводу, зробити скульптури у великій залі, сконструювати фотоапарати, а потім ними ж познімати територію фестивалю. Можливо, з цього вийде фотовиставка. А також змайструвати «Місто майбутнього» разом з «архідітьми» із Казані. «Місто майбутнього» — це куб, кожна частина якого зроблена вручну. У ньому є навіть аквапарк.
Дітям особливо припала до душі гра, яка складається з декількох частин. Спочатку вони придумують історію, потім малюють її. А в кінці знімають за нею короткий фільм, який незабаром змонтують і виставлять на сторінках «Ігрополісу» в соціальних мережах. Уже є короткий мультфільм, знятий дітьми за допомогою мультиплікатора Саші Даниленка. Останній добре відомий за кліпом «ДахиБрахи» до пісні «Карпатський реп». З історії: «Кит упав із дерева на тигра, а кіт, що проїжджав мимо, сказав: «Яка велика рибна консерва» — через місяць вийде ілюстрована книжка.
«ДІТЯМ ПОДОБАЄТЬСЯ, КОЛИ ПЕРЕД НИМИ СТАВЛЯТЬ СЕРЙОЗНІ ЗАВДАННЯ»
Про те, з чого починався «Ігрополіс», яким буде його продовження, кореспондент «Дня» вела розмову з її організаторами й ідейними натхненниками Юрієм Ричковим і Світланою Шаповал.
«З 2010 року співпрацюю з «ГогольFest» і давно казав Владу, що хочу робити дитячу програму, — розповідає Юрій РИЧКОВ. — Чому вирішив займатися саме цим? Я пробував себе у багатьох видах діяльності. Але зрозумів, що, окрім цього, для мене більше нічого не має сенсу. Коли я вперше почав гратися з дітьми, побачив, що вони чарівні. Вони вірять, що можна щось реальне змінити. Потрібно просто показати їм, що їхні мрії можуть стати реальністю.
Одне з наших правил в «Ігрополісі» — твори з любов’ю. З цих дітей виростуть люди, які не чекатимуть якогось благоденства, а самі змінюватимуть довкола себе простір і світ. Я просто не хочу жити серед рабів. Хочеться жити серед нормальних людей, які роблять усе з любов’ю. Якщо діти навчаться змінювати світ довкола, то, по-перше, вони навчаться зберігати те, що вже є. По-друге, суспільство в цілому зміниться. Я сподіваюся на це. Навіть якщо це буде мікросуспільство, все одно воно буде більш свідомим. Дітям подобається, коли ти перед ними ставиш серйозні завдання. Бачиш будинок? Давай придумаємо, яким він може бути. Ти можеш його змінити. Дітей це надихає, тому що це доросле завдання. В іграх ви берете на себе різні ролі. Коли вони робили місто, були у ролі архітекторів. Узагалі зараз дуже актуальна тема гейміфікації реальності. У грі можна ставитися до всього простіше. Щоб дитина розкрилася, потрібно спілкуватися з нею не як з дитиною, а як з нормальною дорослою людиною, в якої є свої думки та розуміння різних речей. Ти просто з нею розмовляєш, не потрібно з нею загравати. Потрібно слухати її. Коли ти її слухаєш, вона починає тобі довіряти та розкриватися. Не тобі казати, щоб вона тебе почула, а навпаки. Ти стаєш майстром, але при цьому підмайстрові».
«До нас приходив хлопчик Тимофій, восьми років, — розповідає співавтор «Ігрополісу» Світлана ШАПОВАЛ. — Він сказав дуже мудру фразу: «Тільки якщо ти не можеш зробити річ сам, ти її купуєш». Мені здається це особливо важливо в епоху апогею споживача. Концепція консюмеризму перекреслюється новим поколінням дітей. Не буде мотлоху речей. Буде розумна творчість. Ще дуже важливий момент: ми дітей не виховуємо і не формуємо! Ми намагаємося зберегти у них стан творця усередині. Він уже є, він закладений у кожній дитині. Просто в якийсь момент забиваються шпали в дитячих садках, школах, вузах. Суспільство ставить кордони. Ми намагаємося зробити так, щоб у дитячому єстві збереглася «дитина».
«ПО СУТІ ЦЕ БУДЕ «ГОГОЛЬFEST» ДЛЯ ДІТЕЙ»
«У нас нещодавно відбулася зустріч з благодійним фондом Костянтина Кондакова, який підтримував нас під час фестивалю, — розповідає Юрій РИЧКОВ. — Вони зацікавлені в продовженні проекту «Ігрополіс». У Києві ми відкриємо стаціонарний простір. Також буде пересувна лабораторія. Якийсь транспортний засіб, який приїжджатиме в місто, виставлятиме геодезичні куполи. Протягом двох тижнів ми гратимемо з дітьми в цьому місці і міняти його. Станеться це через півроку-рік. Ми плануємо поїхати до Львова, до Одеси, в невеликі міста. Там живуть дуже цікаві діти. Діти взагалі скрізь цікаві! І треба з ними теж щось робити. У нас буде тур Україною. Розумієте, що зараз ми тільки починаємо. Придумуємо концепцію, як житиме, розвиватиметься «Ігрополіс». У кінці року ми збиратимемо результати роботи дітей і виставлятимемо у форматі фестивалю. Там бажаючі зможуть подивитися, а може навіть купить їх. На ньому буде представлена не лише дитяча творчість, а також театр і кіно для дітей. По суті це буде «ГогольFest» для дітей.
Про основні правила, написані на вікнах, і про те, як вони виникли, Юрій також розповідає «Дню».
— Семирічна дівчинка Єва лежить на великій подушці і дивиться в стелю. Запитую її, що ти робиш, куди дивишся, — розповідає РИЧКОВ. — Дивлюся в небо, бачу майбутнє. На прохання розповісти у загальних рисах, що там буде, відповідає, що їй не можна. Але потім трохи відкриває таємницю. Говорить, що спочатку буде мир, потім війна. З ким — не розповідає. Їй не можна! Запитую, а як далеко ти бачиш? Я бачу майбутнє на 2 км уперед. Дуже багато залишилося в пам’яті класних дитячих фраз. Не віриться, що все це казали діти: «Любов — неймовірне почуття, яке сповнює людину». Неймовірне! «Краса — це те, що примушує тебе відчувати впевненість у собі». Або ще ось: «Краса — це те, що усередині».
