У квітні 2010 року в Угорщині відбулися парламентські вибори, на яких третє місце з результатом 16,7% дісталось угорським націоналістам — партії «Йоббік» («За кращу Угорщину»). Наступного дня з цього приводу на офіційному сайті ВО «Свобода» було опубліковано новину із заголовком «Свобода» вітає перемогу правих Угорщини на виборах». «Партія «Йоббік» є партнером Всеукраїнського об’єднання «Свобода» по участі в Альянсі європейських національних рухів, створеного європейськими правими наприкінці 2009 року, — йшлося в повідомленні. — Угорські націоналісти вперше потрапляють до парламенту країни. Голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок привітав очільника партії угорських націоналістів пана Габора Вону з першою значною перемогою, що засвідчила реальні пріоритети угорських виборців, які віддали перевагу позиції захисту національної ідентичності угорської нації в сучасних умовах космополітизації Європи».
ВІД ДРУЖБИ — ДО ВОРОЖНЕЧІ
Проте наприкінці березня й на початку квітня цього року у відносинах «Свободи» та «Йоббіка» стався перший серйозний конфлікт. Тоді депутат Європарламенту Бейло Ковач, котрий представляє партію угорських націоналістів, у відкритому листі Олегові Тягнебоку звинуватив свободівців у тому, що вони, за словами Ковача, проводять в Ужгороді та Береговому насильницькі акції проти угорської громади з гаслами: «Угорці — свині», «Угорці, геть із Закарпаття!», «Смерть мадярам!», повідомляє сайт mukachevo.net. У відповідь на це представники «Свободи» звинуватили угорського депутата Європарламенту в наклепі та провели акцію протесту в Береговому проти політики «Йоббіка» з гаслами: «Бейло Ковач — провокатор!», «Ні угорському імперіалізму!», «Геть угорський шовінізм!», «Ні подвійному громадянству!», йдеться на порталі zakarpattya. svoboda.org.ua.
І от нещодавно ми стали свідками другого гучного скандалу між українськими та угорськими ультраправими. 20 жовтня стало відомо, що в Береговому «Йоббік» організувала політичний форум, у ході якого Бейло Ковач заявив, що Україна може розраховувати на угорську підтримку в підписанні асоціації з ЄС лише за виконання двох умов: беззаперечного виконання «Закону про засади мовної політики», а також негайного створення Притисянського округу на території Закарпатської області з включенням туди населених пунктів, де переважає угорськомовне населення.
Не менш рішучою була реакція на заяву Ковача з боку «Свободи» в особі народного депутата Анатолія Вітіва (svoboda.org.ua): «...Те, що минулого тижня у Береговому в приміщенні Закарпатського угорського театру відбувся політичний форум угорської радикальної партії «Йоббік», зайвий раз свідчить, що ця політична сила розглядає Закарпаття як частину Угорщини й не має наміру відмовлятися від своєї агресивної концепції в міжнародних відносинах... Однак погрози «Йоббіка» не зупинять Україну на шляху до Європи, бо українці — корінна європейська нація, на відміну від угорців, предки яких прийшли в Європу з-під Уралу... В Україні варто заборонити підривну діяльність угорської партії «Йоббік», яка спрямована проти територіальної цілісності та суверенітету нашої держави».
ПО ТОЙ БІК ІДЕОЛОГІЧНИХ ПРЕТЕНЗІЙ
Отже, останню інформаційну сутичку між українськими та угорськими націоналістами варто розглядати передусім у контексті попереднього конфлікту в квітні цього року. І, судячи з усього, на жовтневих подіях історія протистояння між «Свободою» та «Йоббіком» не закінчиться. Але, хоч який би характер отримала ця боротьба надалі, вже зараз у ній можна розгледіти цікаві політико-психологічні моменти, які ховаються за зовнішніми ідеологічними розбіжностями.
По-перше, звернімо увагу на те, що форум угорських ультраправих у Береговому не викликав ніяких істотних реакцій з боку як офіційного Будапешта, так і української влади. Таку мовчазну солідарність можна сприймати як типову в тих випадках, коли немає бажання давати публічні оцінки та коментувати щось несерйозне й таке, що не представляє особливої небезпеки. Але в «Свободі» вважають інакше. Утім, не можна виключати й той варіант, що українські націоналісти штучно підігрівають пристрасті навколо діяльності «Йоббіка» в Закарпатті, щоб в образі захисників територіальної цілісності України виступати героями зручних для них інформприводів. До того ж «Батьківщина» та «УДАР» у цій ситуації не створюють реальної інформаційної конкуренції свободівцям, які сьогодні, напевно, вельми стурбовані тенденційним падінням партійного рейтингу та пошуком можливостей для «розвороту тренду» електоральних симпатій.
По-друге, попри те, що команда Олега Тягнебока на Закарпатті отримує набагато менше голосів, ніж в інших західних областях, для української ультраправої партії, очевидно, важливо відстоювати те мале, що вона має (на парламентських виборах 2012 року «Свобода» набрала в Закарпатській області 8,35%). Як показує практика, в сучасному світі, Європі — зокрема, зростання популярності націоналістичних політсил припиняється, як правило, на тому рівні, який не дозволяє цим партіям залишити табір сил «другого темпу» та піднятися вище. У таких умовах одним із головних завдань стає утримання існуючого рівня, й тому вузькоспрямована боротьба за локальну підтримку виборців набуває стратегічного значення. Більш підходящим прикладом тут може бути навіть не «Свобода», а «Йоббік». Навесні наступного року в Угорщині відбудуться парламентські вибори, та в них, швидше за все, братимуть участь і ті закарпатські жителі, котрі, крім українського громадянства, мають ще й угорське. Тобто останні дії «Йоббіка» на Закарпатті можна розуміти, зокрема як боротьбу за потенційних виборців.
По-третє, окремий інтерес викликає та площина конфлікту між «Свободою» та «Йоббіком», яка пов’язана з протистоянням двох специфічних «націоналізмів». Узагалі, в нинішній Європі не прийнято, щоб ультраправі з різних країн конфліктували між собою. На одній з останніх передач «Шустер LIVE» ми навіть бачили, як свободівці знаходили порозуміння з представником російського націоналістичного руху Олександром Бєловим. Але річ у тім, що Бєлов засуджував прояви «імперського комплексу» в кремлівській політиці, а угорські ультраправі з «Йоббіка» якраз щодо Закарпаття в певній формі демонструють цей комплекс. У підсумку, якщо говорити про властивості, на перший план виходить не «націоналістичність» угорських ультраправих, а їхня «імперськість» (яка далеко не в усіх випадках гармонує з «націоналістичністю»). В умовах же виступу проти «імперського» ставлення політиків сусідньої держави до України у представників «Свободи» включаються більш звичні для них політичні емоції.
Мабуть, недарма у свободівця Вітіва вийшов такий собі політико-психологічний «перенос»: звинувачуючи угорських націоналістів у агресивній політиці на Закарпатті, він не забув згадати й про «фактор Уралу».
