Часто доводиться чути, що у регіоналів дефіцит спікерів, які могли б публічно доносити позицію партії влади. Частково це так і є, бо складається враження, що Володимир Олійник ночує на телеканалах, щоб, не дай Боже, не пропустити якусь політичну програму. Ну, звісно, є ще Колесніченко, Богословська, Бондаренко й деякі інші. Але зовсім нещодавно в ефірі телевізійних ток-шоу з’явилася нова особа від ПР — Євген Балицький, депутат-мажоритарник (округ № 80, Запорізька область). Поки — враження добрі. Зокрема, нашу увагу привернув один з ефірів, де пан Балицький заявив, що після розвалу Радянського Союзу в нього, як і у багатьох людей тоді, були великі очікування, але потім настало ще більше розчарування — були обрані абсолютно не ті «правила гри», що дозволило розікрасти країну. Ми продовжили обговорення цієї теми у нас в редакції. Але розмова була не лише про це. Чи буде знайдено компроміс у парламенті в питанні Тимошенко»? Чи допомагає опозиція владі в євроінтеграції? Чому Росія не має нас ставити на коліна? Що означає арешт Маркова? Проти кого спрямована «поправка Кличка»? Яка ідея може об’єднати українців? Розмовляємо з Євгеном БАЛИЦЬКИМ.
«ОПОЗИЦІЯ ГОТОВА НА ВСЕ, ТІЛЬКИ НЕ ВИПУСТИТИ ЇЇ»
— Правові механізми розв’язання «проблеми Тимошенко» наразі в руках Верховної Ради. Чи готові, на ваш погляд, парламентські сили до компромісу?
— Питання підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом у ширшому контексті — реформуванні судової, правоохоронної, виборчої й інших систем. Для Європи важливі економічні вигоди від взаємодії з Україною в новому статусі, тому говорити про те, що «питання Тимошенко» завада — я б не став. Незважаючи на те, буде розв’язана ця проблема чи ні, підписання угоди відбудеться з високою ймовірністю. Звісно, краще вирішити цю ситуацію. Ми це розуміємо. Тому якщо питання стоятиме принципово (політичні амбіції жінки з косою на голові візьмуть гору), Партія регіонів готова переступити через свої партійні інтереси заради майбутнього добробуту країни.
— Що ви маєте на увазі?
— Я маю на увазі закон, який подав позафракційний депутат Сергій Міщенко. Він використовує польський досвід, коли людині за рішенням медичної комісії надають так звані тюремні канікули. На мій погляд, словосполучення, м’яко кажучи, дивне, оскільки засуджений виїжджає за кордон вільно, йому призупиняють термін покарання. Така людина може бути відправлена за кордон власним коштом, якщо МЗС двох країн заздалегідь обговорять усі організаційні моменти. Цей закон, до речі, поширюватиметься не лише на Тимошенко, а й на будь-якого іншого громадянина, який, перебуваючи з тієї чи іншої причини у в’язниці, підпадає під норми цього закону. Це питання вирішується не для Юлії Тимошенко, хоча для неї теж, а передусім для того, щоб лібералізувати наше законодавство в частині виконання покарань.
— Це позиція Партії регіонів чи результат домовленостей з європейською стороною?
— Автор законопроекту є позафракційним депутатом, ми просто готові дати йому й опозиційним фракціям голос. Хоча, як ми знаємо, опозиція не збирається підтримувати ці зміни. Це означає, що вони політично заангажовані, особливо лідери двох опозиційних фракцій — Кличко й Тягнибок. Які не хочуть, щоб такий серйозний конкурент увійшов у відкриту політичну гру, оскільки вже «приміряли президентські корони», зокрема й Яценюк. Цілком природно, що їм важко визнати себе другими, коли так довго майже були першими, за всієї моєї пошани до них як персоналій. Ситуація ще загострюється й тим, що сьогодні в опозиції, зважаючи на електоральну підтримку, досить хороші шанси. Нинішні лідери опозиції готові зробити що завгодно — перейменувати вулицю на честь Тимошенко, пам’ятник на Батьківщині встановити... аби тільки не випустити її.
— Який усе-таки варіант виходу із ситуації відстоює опозиція?
— Вони пропонують перекласти відповідальність на Президента, кажуть, що Віктор Янукович має право помилувати Тимошенко. А чинне законодавство говорить, що норма закону не дозволяє цього зробити. У правових нормах про помилування, які може застосувати Президент до будь-якого громадянина, чітко прописані дві обов’язкові норми: засуджений має відсидіти півтерміну й погасити матеріальні збитки. Також є інший шлях, і ключовим є те, що засуджений має власноруч написати прохання на ім’я Президента про помилування. Цього не можуть робити ні адвокат, ні прокурор, ні трудовий колектив... Але Тимошенко, напевно, не потрібне помилування, якщо вона не хоче писати прохання. А для нас це позиція принципова — якщо Президент без її заяви підпише указ про помилування, він порушить закон.
«ЗДАВАТИМУСЯ ІДЕАЛІСТОМ, ЯКЩО СКАЖУ, ЩО ПР БЕЗ ГРІХІВ...»
— Виходить, щодо Луценка Президент порушив закон?
— Щодо Луценка була зовсім інша ситуація, по-перше, він відсидів половину терміну, а по-друге, Луценко не завдав збитків державі в розмірі 20 млрд доларів. Думаю, Віктор Федорович не піде на таке порушення. Опозиція ж абсолютно не хоче брати на себе відповідальність. Хоча те, що ми сьогодні переплачуємо за газ (відбивається на всіх групах товарів), винна в цьому саме вона. У контексті заяви європейців для нас це не указ, а рекомендації. Ми, звісно, прислухаємося, коли Меркель заявляє про необхідність випустити Тимошенко, але не Німеччина ж платить за дорогий газ, а Україна. До речі, в Європі теж є практика, коли саджають до в’язниці колишніх високопоставлених чиновників. Наприклад, судили колишнього президента Франції, прем’єр-міністра Італії, прем’єр-міністра Словенії, міністра транспорту Румунії... Це внутрішня політика кожної країни, й диктувати ззовні — це втручання. Тим паче коли людину судять за економічний злочин. А ми розуміємо, що Тимошенко перевищила свої повноваження: не узгодила документи з Кабміном і самостійно підписала договори з Росією.
— Наскільки єдині європейці в своїх вимогах до України, наприклад, щодо того ж «питання Тимошенко»?
— Не можна говорити, що Кокс і Квасьнєвський — це вся Європа. Далеко не всі поділяють позицію цієї місії. Просто вони отримали певну індульгенцію від Євросоюзу. Але ж ми знаємо, що Німеччина сьогодні поширює свої сфери інтересів на інші європейські країни, вся Європа в неї «під каблуком». Тому говорити про те, що будь-яку ситуацію прагматичні німці не використають, щоб вибрати кращі позиції, це зовсім не знати європейської історії й не знати, хто такі німці. Не використати таке «велике» політичне питання в потрібний момент з їхнього боку було б верхом безрозсудності.
— Але не лише в Євросоюзі використовують «справу Тимошенко», щоб впливати на Україну, Росія теж не проти потягнути в потрібний час за цей важіль. Чи не загнали нинішню українську владу «справою Тимошенко» в капкан? Можливо, це все-таки було вашою помилкою?
— Ми цю книгу не читаємо, а пишемо, тому оцінюватимуть нас наші послідовники. Я вважаю, що це не було помилкою. Історія з Тимошенко свідчить, що ми маємо бути вимогливішими до своїх чиновників, як це відбувається в усьому цивілізованому світі. Чому після розвалу Радянського Союзу ми мали такі райдужні уявлення про майбутнє нашої країни (я тоді був капітаном, радянським льотчиком)? Тому що ми були найуспішнішими з усіх радянських республік, у нас був величезний потенціал — економічний, людський. Але ми його розгубили. У чому причина? У безвідповідальних чиновниках, які дозволили розікрасти країну, розтягти її по гвинтиках. За колишнього президента великий бізнес розтаскував великі об’єкти, а дрібний бізнес — дрібні об’єкти. Хто це робив: не німці, ж, не французи й навіть не росіяни? Українці.
Другий важливий момент. Адже ніхто за це не відповів. Заводи продавалися за ціною двокімнатної квартири. Чиновники крали зухвало, вони навіть хабарів не брали, бо ворочали величезними об’єктами. Але ця пострадянська «годівниця» мала колись закінчитися. І вона закінчилася. А от потреби не зменшилися. Тому настав час, коли цьому всьому треба дати оцінку. Тому що чиновник досі, прийшовши до влади, думає не в державному масштабі, а виключно у власних інтересах. Тимошенко, вирішуючи питання газу з росіянами, вирішувала питання ЄЕСУ, своїх мільярдних боргів. І якби ми сьогодні не спитали з неї за цей злочин, потім точно б ніхто не спитав. Треба колись починати з чиновника.
Чому люди дають хабарі? Тому що чиновник може ткнути «вгору» й сказати — а у вас самих «рило в пуху». Будь-яка влада має декларувати свою чесність. Звісно, я здамся ідеалістом, якщо скажу, що Партія регіонів без гріхів. Але хочу зауважити, що зараз порушено близько 10 тис. кримінальних справ, незалежно від партійної приналежності, регалій і заслуг. Ми хочемо змін. Так, можливо, через певний час ми опинимося в опозиції, оскільки будь-які реформи неоднозначно сприймаються суспільством, але це нормально. Ми повинні набивати гулі, синці, вчитися демократії. Увесь цей шлях свого часу проходили європейські країни, США. Єдине, сподіваємося, що в нас це не забере так багато часу. Ми повинні пройти цей шлях за 20-30 років. Тоді ми зможемо говорити, що ми ближче до Європи. Говорити сьогодні, що ми цілком готові вступити до Євросоюзу, буде неправильно. Не готові ні наші ЖКГ, ні наші дороги... а головне наш менталітет. Нам треба працювати — викорінювати з людей совкові й посткомуністичні мірки.
«ІДЕЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ — ОБ’ЄДНАЄ КРАЇНУ»
— Ви описали ті проблеми, з якими в 90-х зіткнулася молода українська держава, згадали минулого Президента, говорили про відповідальність. Чи не вважаєте ви, що саме тоді були закладені хвороби, що мімікрирують досі? Виходить, слід давати оцінку, зокрема президентству Кучми?
— Згоден. Саме про це й казав, ми намагаємося пройти цю ділянку без дитячих хвороб. Але це непросто. Треба розставити крапки над «і». Хвороби 90-х можна подолати, якщо буде комунікація партії влади, опозиції, народу. Сьогодні наше суспільство відокремлене від політиків. Кожен живе своїм життям.
Коли я почав свою діяльність у Верховній Раді, був дуже розчарований. Такого рівня цинізму у політиків я ще ніде не бачив. Так, кожен веде свою політичну гру, але те, що відбувається в нашому парламенті, ні в які рамки не лізе. Я не хочу називати прізвища однієї людини з радикальної партії, яка виступає з будь-якого питання й весь час говорить, що «село гине», а потім йде в буфет, посміхається, хихикає й розповідає: ну як я комуняк або ще там когось приклав. Це чистий популізм. Але ж багато хто в це вірить.
Опозиція нам не допомагає ніяк. Вона робить усе на зло — чим гірше, тим краще: блокуємо, не даємо працювати, все рушимо. За таким принципом вони й діють. Наприклад, Венеціанська комісія досить позитивно оцінила зміни до Конституції, що підсилюють незалежність суддів. І це дійсно так, але опозиція й тут шукає підступу, кажучи про те, що призначення суддів залежатиме від Президента. Навіть якщо ви опозиція, знайдіть себе, нарешті, в цьому парламенті. Вони ж займаються лише піаром, більше нічого.
Старі проблеми минулого ми подолаємо, якщо буде об’єднавча ідея. У нас поки її немає. У росіян це хоча б великий російський шовінізм, любов до Росії. На жаль, історично так склалося, що в Україні є дві ментально різні частини, й можна скільки завгодно говорити, що ми єдина нація, але ми по-різному думаємо. Тому наше завдання — знайти ідею, що об’єднає країну.
— Можливо, євроінтеграція?
— Абсолютно може бути. Хоча в цьому питанні ми розуміємо, що «б’ємо» по своєму електорату. У той же час ми усвідомлюємо: непрості реформи, які ми намагаємося проводити, можуть дати результат набагато пізніше. Ми готові робити непопулярні кроки, якщо вони вигідні для країни, якщо вони в майбутньому дадуть позитивний результат. Наша взаємодія з Євросоюзом — так, поки ми посидимо на приставному стільчику (вище зараз ми не можемо стрибнути), але результат буде пізніше. І нас оцінять, навіть якщо ми втратимо в підтримці. Можливо, нам це навіть коштуватиме влади. Ми ж повинні усвідомлювати — нам потрібен патріотизм, а не той цинізм, який я спостерігаю в парламенті. Коли ті ж Яценюк і «Батьківщина» кричать «Юлі — волю!», але нічого не роблять для її звільнення. Їм не потрібна Юля. Вони раді, що вона у в’язниці, бо в такому разі Яценюк — цар. Три багатирі.
Треба шукати шляхів, які виведуть нас з цієї кризи. В українському народі, як і в будь-якому іншому народі, є свої яскраві й хороші риси, а є такі, що характеризують його з негативного боку. Так от хохловщина — це саме та якість, яка нам не дає розвиватися. Україна потужна й величезна країна, але ми самі себе пожираємо. Європрагнення — це якраз те, що нас об’єднує. Якщо ми знайдемо шляхи, якими зможемо максимально вирівняти або сплести інтереси Заходу й Сходу країни, нас чекає дуже перспективне майбутнє. Добре, припустімо, що завтра або післязавтра прийде до влади опозиція. І що, ми повинні дотримуватися позиції чим гірше країні, тим краще для нас? Це ж хибне мислення.
«ЯКЩО В ДРУГИЙ ТУР ВИХОДИТЬ ТЯГНИБОК, У НАС БУДЕ ЧИСТА ПЕРЕМОГА»
— Наскільки сьогодні у владі усвідомлюють, що після, сподіваємося, підписання угоди країну чекає ще складніша робота, причому як з Євросоюзом, так і з Росією?
— Сьогодні у нас немає реальних, сильних, ключових аргументів, щоб торгуватися з Росією. Підписання угоди з Євросоюзом — дасть нам такі можливості. І в цьому немає нічого поганого. Ми всі торгуємося. Як сказав свого часу д’Артаньян: «Ми приїхали продати свою шпагу». Партія регіонів вийшла в перший дивізіон української політики, щоб зробити щось для свого народу. Що ми можемо зробити в умовах економічної кризи? Нам треба зменшувати вартість енергоносіїв. За рахунок кого? За рахунок Росії. Ми вважаємо умови газового договору 2009 року кабальними для нас. У Росії довго не вірили, що Україна йде до Євросоюзу, що це взагалі можливо. Але сьогодні вже всі розуміють, що це таки можливо. І в цьому випадку Президент, Партія регіонів отримують величезні дивіденди. Це реальний ключ до торгу з Росією за інтереси нашої країни — зокрема щодо ціни на газ, питання Чорноморського флоту, щоб не було таких садистських методів, як це було влітку на російсько-українському кордоні, коли під приводом санепідемконтролю зупиняють наш транспорт, коли виникають неприємні ситуації з нашими моряками в Севастополі. Звісно, ми брати й розривати наші зв’язки не збираємося, але Росія чинить щодо нас неадекватно.
Мені Путін завжди більше імпонував, ніж Єльцин, але ці останні імперські замашки, дуже різкі заяви щодо нашого народу, неприйняття України як єдиної держави... Не треба. Мені як офіцерові радянської армії розпад Союзу не подобався, але так склалося, що Україна стала незалежною державою, тому сьогодні євроінтеграція — це наш шлях, ми зробили свій вибір, і це не обговорюється. Можемо поглиблювати економічні відносини з Росією — це не суперечить нашому євроінтеграційному шляху, але не треба ставити нас на коліна. Для нас це неприйнятно.
Ми хочемо досягти європейського рівня життя в нашій країні. Звісно, не все, що є в Євросоюзі, прийнятно для мене. Я, наприклад, ніколи не голосуватиму за закон про геїв. У мене три сини, й я не розумію, як їм у школі пояснюватимуть, що є любов хлопчика до дівчинки, а є любов хлопчика до хлопчика. Не хочу. Але це не означає, що я радикально налаштований щодо сексуальних меншин — будь ласка, нехай живуть як хочуть, але я не голосуватиму на рівні держави за цей закон. Якщо щодо Юлі я можу піти на якісь компроміси, то тут я непохитний. Не все треба переймати у європейців, для нас важливі базові речі, відпрацьовані роками.
— Ваші опоненти з «УДАРу» виступають проти останніх поправок до Податкового кодексу, кажуть, зміни спрямовані проти Віталія Кличка. Чи несуть усе-таки ці поправки небезпеку для лідера «УДАРу»?
— Кличко нам вигідний на протилежному полі. Чим більше це поле буде роздроблене, тим у ПР більше шансів. Кличко сильний і харизматичний лідер, але відкритим залишається питання — хто з лідерів опозиції вийде в другий тур. Якщо говорити математичною мовою, то на південно-східному електоральному полі нашими конкурентами є комуністи. Зрозуміло, що після першого туру залишаться Віктор Федорович і хтось іще. І тут треба розуміти, що голоси комуністів ніколи не відійдуть опозиції.
— Хто найвигідніший вам у другому турі?
— Якщо виходить Тягнибок, у нас буде чиста перемога. Країна за нього ніколи не проголосує.
«МАРКОВ НЕ В ТОЙ ЧОВЕН СІВ. ЙОМУ ТРЕБА БУЛО ЙТИ В ОПОЗИЦІЮ»
— Як би ви відреагували на засудження російською стороною арешту вашого колишнього однопартійця Ігоря Маркова?
— Ігор сидів прямо переді мною в парламенті, ми з ним багато спілкувалися. Як людина багато в чому він мені імпонував, а як політик він, звісно, бунтар. Яка його провина в злочині, який йому інкримінують? Хоча правоохоронні органи в нас і не ідеальні, багато хто з них корумпований, але поки не буде висновку суду, я б утримався від коментарів.
— Після позбавлення Маркова депутатства він офіційно заявив, що будує партію на євразійській ідеологічній основі, що має намір балотуватися в президенти. Як прокоментуєте?
— За всієї моєї пошани до Ігоря, він не в той човен сів із самого початку. Йому треба було йти в опозицію. Він за своєю суттю, повторюся, бунтар. Спочатку він не був згоден ні з методами, ні з манерами, ні з усім іншим у Партії регіонів — йому потрібні барикади.
З другого боку, ми повинні визнати, що сьогодні є негласні лідери територій, які на рівні губернаторів, не будучи, наприклад, народними депутатами, мають великий вплив. Президент у цьому плані наводить лад. Можливо, він це робить перед президентськими виборами, можливо, тому що в змозі це зробити саме сьогодні, але він це робить. До речі, ситуація в Запоріжжі в цьому плані теж показова.
— Так, нещодавно в Борисполі затримали Євгена Анісімова, про якого опозиція говорила як про «смотрящого» в Запорізькій області. У ЗМІ, до речі, писали про ваш конфлікт з Анісімовим. Це правда?
— Не секрет, що будь-який бізнесмен, який володіє великим капталом, має вплив не лише економічний. І це в усьому світі так, просто у нас усе гіпертрофованіше. Що стосується Євгена, наскільки мені відомо, він робив чимало соціальних проектів у Запорізькій області. Певні конфлікти у нас були, але поки не будуть закінчені всі кримінально-процесуальні справи, щось коментувати (винен він чи ні) важко. Якщо людина починає перевищувати свої повноваження, тобто із законно-господарських товариств переходити до політичних моментів впливу на території, то рано чи пізно втручається Президент, прокуратура, бо це замах на вертикаль влади. Ніхто цього не терпітиме.
В області склалася несприятлива обстановка. Говорити про те, що я про неї не знаю, було б нечесно. Як приклад я б хотів розповісти про ситуацію з Ярославом Пижинським. Це перший голова Партії регіонів у місті Мелітополі, двічі довірена особа Президента, директор заводу... У нього найгрубішим і найзухвалішим чином почали відбирати все — підприємства, зокрема й базу відпочинку. Його посадили в запорізьке СІЗО, де він просидів дев’ять місяців. Депутати Запорізької області намагалися йому допомогти — зустрічалися із Захарченком, Лукаш, Лутковською, Сівковичем, обійшли всі кола. Нам скрізь кивали й говорили, що розберемося, але ситуація не вирішувалася. На останньому ж засіданні фракції Партії регіонів, де був присутній і Президент, я виступив від імені 12 депутатів від Запорізької області й розповів, що у нас відбувається. Можливо, це вплинуло на обстановку, можливо, щось уже обговорювалося раніше, але факт у тому, що Пижинський сьогодні на волі й може сам себе захищати в суді.
— Повернулися 90-ті?
— Висоцький в одній зі своїх ролей говорив: «Правопорядок у країні визначається не наявністю злодіїв, а здатністю правоохоронних органів їх усувати». Коли сьогодні йдуть такі резонансні справи, коли десь затримують людей, так чи інакше пов’язаних з кримінальними злочинами, ми повинні робити все, щоб влада розбиралася в ситуації. Ні суспільство, ні влада не повинні відмовчуватися. Не повинно бути так, що чиновники на місцях беруть хабарі й говорять, мовляв, це все «донецькі». Падає тінь передусім на Президента, а також мені як членові партії це невигідно теж. Ми повинні робити так, щоб наша партія ставала максимально європейського типу. Я в політику прийшов не заробляти, а зробити так, щоб наше суспільство пишалося Україною. Я налаштований на створення в своїй країні європейського способу мислення й рівня життя.
