Гарне свято, правда? Декілька років тому його було засновано з ініціативи Союзу охорони птахів. І хоч свято дуже молоде, воно сягає корінням у далеку минувшину, адже в народному календарі це день святого Зіновія Синичника. За давніми прикметами, саме цього дня синиці та інше птаство, передчуваючи зиму, перелітають із лісів ближче до людських жител у пошуках допомоги та їжі...
Особисто у мене синиці завжди асоціюються із зимами мого дитинства у бабусі й дідуся. Дідусь змайстрував на підвіконні годівничку спеціально для того, щоб я спостерігала за пташками. А для синиць бабуся окремо підвішували шматочок сала. Тож ці пташки дуже швидко стали героями моїх малюнків та перших шкільних творів. Я дуже добре пам’ятаю зимовий ранок і краєвид із вікна, які надихнули мене на найперше дитяче оповідання. То були перші приморозки, і дерева перед нашим вікном аж бриніли від кришталевої паморозі, а у вікно з цікавістю заглядало декілька синичок в очікуванні сніданку...
Можна довго сперечатися про калькування російсько-радянських свят, але воно справді пройняте якимсь щирим теплом, чи не так?
