Громадськість Дніпропетровська занепокоєна руйнуванням історичних кварталів рідного міста. Віднедавна цей процес набув страшних темпів — практично щомісяця зносяться будинки, що визначали архітектурне обличчя Дніпропетровська протягом століть.
Так, восени цього року на вулиці Гоголя, незважаючи на протести городян, зруйнували будинок, у якому до революції жив голова Державної Думи Михайло Родзянко. Подібна доля спіткала старовинні будинки в районі вулиць Короленка й Комсомольської, Московської й Глінки — тепер городяни не впізнають знайомі з дитинства місця. Ще десятки шедеврів старовинної архітектури перебувають у гнітючому стані або навмисне доводяться до повного руйнування жадібними забудовниками. Лють городян викликало й самоправство міських комунальників, які днями закатали в асфальт старовинну мостову на центральному проспекті Дніпропетровська. Ще раніше зняли й забрали чавунні грати, що захищали бульвар. Це й інші питання обговорювали на засіданні круглого столу «Збережемо старовинні будівлі Дніпропетровська», в якому взяли участь відомі архітектори, представники охорони пам’яток, професійні історики й краєзнавці, а також журналісти.
«Ця проблема з’явилися не зараз, а ще 1917 року, коли перекреслили минуле й знищили інтелігенцію, для якої поняття Батьківщини не було пустопорожнім словом», — вважає колишній головний архітектор Дніпропетровська, член Національної спілки архітекторів України, радник міського голови Дніпропетровська у питаннях містобудування Ігор ПІДОРВАН. Парадоксально, але факт, — зазначає він, — Дніпропетровськом з радянських часів керували будівельники, але архітектура завжди була під загрозою. Почалося все з того, вважає Ігор Григорович, що в середині 50-х років вітчизняну архітектуру фактично оголосили поза законом і почали боротися з «надмірностями». Технологія панельного будівництва, від якої з часом відмовилися в передових країнах, звела нанівець архітектурні школи в нашій країні. У результаті будівлі й будинки почали зводити безликими й уніфікованими, а архітектура стала «нелюдяною». Ця тенденція домінує й тепер. «Сьогодні забудовники сприймають архітектора як шкідливу людину, яка заважає будувати», — говорить І.Підорван. Він вважає, що в Дніпропетровську майже не збереглося цікавих і оригінальних будівель, які можуть зацікавити фахівців, а також іноземних туристів. Поодинокі приклади — Палац залізничників, створений до революції відомим архітектором Гінсбургом, або будівля колишньої аптеки Пріцкера. Але й вони стоять у жахливому стані.
Цю думку частково поділяє колишній начальник міського управління з охорони пам’яток Олександр БЕРДИК. Він згадує, як кілька років тому в Дніпропетровську почали розробляти опорний план і спробували визначити ареал, в якому необхідно зберегти історичне й архітектурне середовище. Була спроба впровадити спеціальні паспорти для найцінніших будівель у центрі Дніпропетровська, куди вносилися б дані про їхню історичну й архітектурну цінність, а також про технічний стан. Було складено список з двох десятків об’єктів, що потребують термінової реконструкції, вартість якої оцінили в 400 млн гривень — суму величезну для місцевого бюджету. Утім закінчилося все тим, що 2012 року почали спрощувати правила будівництва й скорочувати апарат, управління ліквідували, а делеговані повноваження повернули Міністерству культури України.
Краєзнавець Віктор ХОХОЛЄВ звертає увагу на те, що знесення старовинних будівель для забудовників — сьогодні не проблема. Її розв’язують через суддів або звертаються до столичних інстанцій, щоб змінити охоронний статус об’єкту. При знесенні й перебудові будівель забудовники нещадно руйнують декоративні фрагменти фасадів і унікальну ліпнину. Одночасно в центрі будують неоковирні будинки, що нагадують чи то крематорій, чи то заводські корпуси. «Якщо далі так піде, то до нас узагалі ніхто не приїде, бо в Дніпропетровську нічого буде дивитися», — з гіркотою констатував В.Хохолєв. Інший відомий краєзнавець, доцент Дніпропетровського національного університету Максим Кавун вважає, що в місті ще є за що боротися. За його даними, історичну цінність мають близько 400 будівель, зведених у всіх архітектурних стилях, — від класицизму до «брежнєвського хай-тека». Та все ж таки унікальним і характерним для Дніпропетровська є катеринославський червоноцегляний стиль, за яким захищають дисертації. Існують і окремі випадки вдалої реконструкції старовинних будівель, коли автентичний фасад зберігають повністю або частково, вбудовуючи його в сучасні форми.
Найголовнішою проблемою є те, що чимало історичних будівель Дніпропетровська не мають охоронного статусу. Один з подібних прикладів — БК ім. Ілліча, зведений 1932 року відомим архітектором Олександром Красносєльським. Кілька десятиліть ця будівля, що мала акустику, яку можна порівняти з акустикою Большого театру, була головним концертним майданчиком Дніпропетровська. Тут виступали зірки оперного мистецтва й естради, а сьогодні палац, що не пережив епоху дикої приватизації, стоїть у руїнах. Влада міста фактично «винесла вирок» БК ім. Ілліча й веде розмови про те, щоб на його місці постав черговий торгівельно-розважальний центр. Проте громадські діячі не згодні — вони написали до Міністерства культури колективного листа з проханням повернути палацу охоронний статус, таємничо знятий «якимсь підзаконним актом».
Доцент М.Кавун вважає, що в Дніпропетровську давно вже слід створити громадську організацію, що займеться долею історичних будівель. Крім того, слід відкрити в інтернеті спеціальний сайт — свого роду віртуальну «чорну книгу» історичних пам’яток, що перебувають під загрозою руйнування. Більше того, громадські діячі пропонують відкрити в місті музей архітектури, де можна зберегти хоча б фрагменти декору й ліпнини, старовинні двері й грати, виті перила й козирки з вензелями, що залишилися від старого Катеринослава. Оскільки все це незабаром може безповоротно канути в Лєту.
Дочка відомого дніпропетровського архітектора — Євгенія Юхилевич, яка багато років пише в пресі гнівні статті про знищення старовинних будівель, стверджує, що українське законодавство дає всі необхідні повноваження для захисту історичної й культурної спадщини. «Біда в тому, що ці закони не виконуються. Причому до такої міри, що це вже схоже на злочин», — говорить вона. За її підрахунками, всього лише в десятої частини історичних будівель визначені охоронні зони, й встановлювати їх місцева влада не квапиться, тому що так зручніше.
Тепер громадські діячі збираються поставити міському голові Дніпропетровська Івану Куліченку не зовсім приємні запитання. Наприклад, коли з’явиться план реконструкції центру міста, яка робота ведеться з інвесторами й забудовниками для збереження історичних будівель і чому немає ні єдиного прикладу того, щоб за їх руйнування винних притягнули до суворої відповідальності? Складається парадоксальна ситуація, коли обласне керівництво прагне перетворити Дніпропетровськ на «туристичну мекку», рекламує його за кордоном, а влада міста нічого не робить для збереження пам’яток. «Ми хочемо нагадати, що долю історичного центру та його архітектурне обличчя має визначати міська громада Дніпропетровська, а не окремі чиновники», — сказав координатор «Громадянського активу Дніпра» Василь СУХОВ. На його думку, влада має встановити пільги для підприємців, які відновлюють старовинні будівлі й культурні об’єкти. Громадські діячі вимагають сформувати консультаційну раду при міському голові Дніпропетровська, щоб жителі міста «Могли бути почутими хоча б на цьому рівні».
