«Що буде після вільнюського саміту - ми не знаємо, просто не знаємо», - говорив Пет Кокс, відклавши вбік букет квітів, піднесений йому в день народження. Саме в цей день, учора, він прийшов виступити на форум голів Комітетів іноземних справ парламентів ЄС та парламентський форум за демократію, приурочений до саміту, вирішального для доль Європи й України зокрема.
У цей день часто згадують своє життя, і пан Кокс нагадав усю історію своїх із колегою Кваснєвським 18-місячних мандрів, безпрецедентну історію своїх 28 візитів до Києва і, звісно, сказав, що такі зусилля не минуть даремно. Хоча б за законом збереження енергії. Пан Кокс сформулював як велике здивування заяву про несподівано виявлені пильною українською владою за тиждень до саміту економічні ризики - адже жодного документа, жодної цифри перед тим вона на переговорах не клала на стіл.
«Названі цифри нереалістичні, до того ж вони весь час зростають, - сказав пан Кокс. - Європа завжди надає допомогу новим країнам, та те, що сьогодні заявляє Україна, - суперечить здоровому глузду».
Чи зможе держава навесні, як пропонує її очільник, підписати відхилений сьогодні документ - це питання важке. Незабаром у Європарламенті вибори - новий голова, нові комісії, нові пріоритети роботи, ситуація комплікується. Скоро ж і вибори в Україні... Ще вчорашній статус-кво України в перемовинах із європейським партнерством може завтра бути змінений...
Демократія, однак, базується на правилах, тому двері Європи мають бути відчинені для наступної генерації України, для того покоління, яке сьогодні не згодне з тим, як чинять керівники країни з його вибором. Пан Кокс завершив виступ неочікувано зворушливо: хай українці знають, що двері Європи, її серце й розум чекають на них, і ми будемо разом!
Депутат Європарламенту Ельмар Брок додав, виступаючи наступним, що двері все ще відчинені, і душі, і серця, але Президент України відмовляється заходити через них. Майбутнє українського суспільства, очевидно, потьмарюється, люди мають знати це. Програма Росії, що чинить тиск на сусідів, працює чітко - але ціни на енергоресурси не можуть бути зброєю, і це не має прив'язувати нічиє майбутнє до Росії, бо таке майбутнє значно дешевше за свободу. Саме люди на майданах мають зважити це. Народ виграє цю битву, про це не варто нікому забувати: у цьому столітті, пам'ятаючи уроки історії, треба не дозволити відновити колонії і треба, щоб народ України жив своїм розумом!
Всі тішилися тим, як Грузія, що перейшла війну й кілька непростих виборів, як Молдова, що перейшла внутрішній спротив, складні відносини з сусідами й не менші економічні ризики, - як обидві ці маленькі країни, відчуваючи шалений наступ Росії й розуміючи, що він – надовго!, - як вони достойно виконали свою домашню роботу й саме зараз ставлять підписи під історичним для своїх народів документом, що так і залишився не підписаним Україною. Грузія й Молдова, виступаючи на форумі, говорили про те, що домовлялися про речі, про які, здавалося б, і неможливо домовитися. І зробили це, відчуваючи потужну європейську підтримку, а зокрема - добрих друзів із Литви. Грузія й Молдова сказали, що не бачать свого майбутнього без України поряд. І будуть солідарні з її народом. Литовці сказали, що аж хворі Україною...
Все це просили передати тим, хто стоїть цими холодними днями й ночами на майданах. Бо саме ті люди мають поставити свій підпис, а не хтось інший. Саме вони мають оцінити й перетворити українську політику, яка має таки колись стати українською і політикою. Поки що - це "блошиний ринок"... Дуже прикметні персонажі ходять там між торговими рядами... На форумі виступав від Верховної Ради голова її Комітету закордонних справ... Тихо-тихо говорив, зачитав текст про неухильний рух до Європи, незважаючи на нещодавно виявлені українським урядом жахливі фінансові ризики, а також похвалив майдани - бо вони мають підтверджувати прекрасний дух демократії, що запанував в Україні. І свободу.
Молодий голова Комітету стояв неподалік від мене, і було чути, як він пояснює депутату Борисові Тарасюку, що "что поделать, если мы не добываем своих углеводородов... А если не добываем, то что ж... Значит, мы построим какую-нибудь другую страну..." ..."Какую-нибудь", - так і сказав політик України...
У літак голова комітету сідав у супроводі хлопця в хорошому спортивному вбранні, той ніс його костюм.
