Останніми днями світові ЗМІ широко висвітлюють історію звільнення колишнього глави Юкосу Михайла Ходорковського. І хоча зараз XXI століття, все відбувалося в дусі радянських часів і німецької таємної дипломатії. Буквально за лічені години після появи 20 грудня указу президента РФ Володимира Путіна про помилування найвідомішого в’язня у світі, Ходорковського доставили в Берлін, і в літаку йому видали закордонний паспорт з візою на один рік.
Про роль німецької дипломатії у звільненні російського в’язня заявив в інтерв’ю ЗМІ політолог Александер РАР. «Всі його звільнення, ця історія — справа Ходорковського, казус Ходорковського, — це справа рук німецької таємної дипломатії і, слава Богу, в Німеччині ще є такі закриті або напівзакриті канали зв’язку, яких у інших європейських країн і Америки вже, напевно, немає, і які в таких ситуаціях можуть спрацювати», — сказав Рар. За його словами, головною дійовою особою операції зі звільнення Ходорковського німецький політолог назвав Геншера, який після довгих переговорів з Путіним домігся того, що Ходорковський опинився в Німеччині.
З Раром не згоден завідувач відділу Європейської безпеки Інституту Європи РАН Дмитро Данилов, який в інтерв’ю «Правде.Ру» заявив, що «роль таємної дипломатії перебільшена». На думку російського експерта, на рішення президента вплинуло багато аспектів, зокрема іміджевих та політичних, але невідомо які саме зіграли вирішальну роль. Німецька преса пише, що особлива роль Геншера полягала в тім, що саме він переконав Путіна не включати в прохання про помилування пункт з визнанням Ходорковським своєї провини.
«День» звернувся до кореспондента газети Die Welt Ґергарда ГНАУКА з проханням прокоментувати події навколо звільнення російського в’язня №1 Михайла Ходорковського і розповісти, що це дає Німеччини, чи буде Берлін надалі наполягати на звільненні політичних в’язнів в Росії.
— Це питання я собі теж ставив і поки ставлю. Може бути, в цьому є якийсь подвійний сенс. По-перше, уряд Німеччини показує німецькій публіці, що він якоюсь мірою піднімає традицію боротьби за права людини і показує, що уряду не байдуже, як йде справа з правами людини та демократією у країнах, у так званих стратегічних партнерів. І воно теж показує німецькій публіці, що ми не поділяємо підхід нинішньої влади в Росії до прав людини і демократії. І, по-друге, уряд показує нинішній російській владі своє занепокоєння і незгоду з цим вищезазначених пунктів. І німецький уряд начебто вставляє свою ногу у двері в’язниці, що, до речі, трохи схоже на випадок Юлії Тимошенко.
— Чи можна очікувати, що німецький уряд і далі буде наполягати на дотриманні прав людини в Росії і здійснювати тиск на Кремль або все закінчитися на Ходорковського?
— Пройшли тільки години після звільнення Ходорковського. Тому складно сказати, що буде далі. Напевно, німецькому уряду було зручно займатися таким гучним випадком, відомою особистістю. Що буде з менш відомими в’язнями? Це ще більш важка робота. Але Ходорковський сказав на прес-конференції в Берліні, що він хотів би, щоб на нього дивилися не як на останнього політичного в’язня в Росії, а як хороший приклад того, що громадянське суспільство може все-таки щось змінювати у світі через свій тиск. І цим він хоче сам займатися в майбутньому. Тому буде цікаво побачити, чи продовжить німецький уряд цю тему навіть тоді, коли немає такого блиску камер і такої великої сцени, як це було у випадку Ходорковського.
— Що думають в Німеччині щодо мотивів Путіна, який помилував свого головного супротивника?
— Я не знаю, що думає про це німецький уряд. А що стосується німецької публіки і преси, то тут в першу чергу це пов’язують з олімпійськими іграми в Сочі. Це найголовніший аргумент. Причому сильно підкреслюється, що акт помилування не змінює ні права, ні політичного курсу. Тож очікування Німеччини щодо якихось глибших змін у Росії дуже скромні і дуже реалістичні.
— Що ви скажете про роль «німецької таємної дипломатії» у звільнення Ходорковського? Чи дійсно прав Александер Рар, який заявив, що завдяки таємній дипломатії Геншера, який двічі зустрічався з Путіним, вдалося домогтися звільнення в’язня, головного ворога російського президента?
— Це не зовсім так. Кожна ефективна дипломатія, більш-менш, таємна. Це скоріше гасло, яке привабливе для німецьких ЗМІ і добре тиражується. Це очевидно, що такі розмови ведуться і частково за закритими дверима. І в цьому я нічого особливого не бачу. Цікаве інше, а саме те, що колишнього і авторитетного політика Геншера було задіяно. Цікаво не те, що мова йде про таємну дипломатію, а те, що люди, які начебто у відставці, все-таки користуються великим авторитетом.
— Чи можна порівнювати нинішні дії Геншера з тим, що він зробив 25 років тому, перебуваючи в Угорщині, коли, як каже Рар, туди втекли кілька громадян НДР, які хотіли перебратися в ФРН. «Саме Геншер тоді домігся, щоб їм дозволили виїхати у ФРН, і це стало початком падіння Берлінської стіни, що впала через кілька місяців. І зараз, майже 25 років потому, Геншер зміг проломити наступну стіну і після довгих переговорів з Путіним домігся того, що Ходорковський зараз опинився в Німеччині», — стверджує політолог.
— Я не знаю, звідки це взяв Рар, але найяскравіший випадок був у Празі, коли тисячі громадян НДР сиділи на території посольства ФРН до моменту, коли Геншер особисто приїхав і з балкона оголосив: сьогодні ви можете поїхати в ФРН. Це було влітку 1989 року. Що стосується використання порівнянь про руйнування або падіння стіни, тоді це були останні місяці НДР, і вся радянська імперія йшла до краху. А сьогодні ми маємо систему влади Путіна, яка щойно зміцнилася. Це перша велика і, може бути, найголовніша відмінність.
І в цьому випадку Геншер не проломив ніяку стіну. Система поліцейської держави, створеної Путіним, добре тримається. І правильно німецька преса зазначає, що цей акт помилування не є актом права. Це помилування всемогутнього і можновладця не має нічого спільного з правом та лібералізацією системи і, тим більше, з руйнуванням якоїсь стіни. Це звільнення однієї людини.
— А чого слід очікувати від німецького уряду щодо України, чи зміниться ця політика або як і раніше Берлін буде наполягати на звільненні Тимошенко?
— Поки що можна сказати, що все буде заморожено на тому етапі, який був до Вільнюса. Берлін буде продовжувати цю лінію і чекати зрушень з боку Києва.
— І про які зміни може йти мова?
— Зараз країнам ЄС дуже зручно показувати пальцем на Київ і говорити: «Це ви не хотіли підписати. Це не наша проблема, якщо ви поміняєте свою позицію, ми будемо тільки раді». Це дуже зручна позиція для ЄС.
— У заключному комюніке саміту в Брюсселі в минулу п’ятницю йдеться, що ЄС готовий підписати Асоціацію з Україною заради українського народу. А президент Литви Даля Грібаускайте заявила, що Євросоюз відкритий для українського народу, але не для нинішнього українського керівництва. Чи правильна така позиція Брюсселя?
— І «так», і «ні». «Так» тому що, дійсно, можновладці у Києві і Президент Янукович грають дуже велику роль. А «ні» тому, що тут був елемент зовнішнього шантажу, саме російського, який в останній момент привів до того, що українське керівництво після багатьох років підготовки до підписання асоціації змінило свій курс.
— Видання Euobserver пише з посиланням на джерело, яке повідомило, що згідно з розвідданими однієї з країн НАТО, угода Путін — Янукович містить особисті гарантії безпеки для сім’ї Януковича і становища його сім’ї незалежно від того, що трапиться на президентських виборах в 2015 році. Що думають в Німеччині з цього приводу?
— Я не читав цієї публікації. І думаю, що Німеччина теж не знає. Я можу лише обмежився такою відповіддю.
— Ви, напевно, вже читали про появу списку іноземців, яким заборонено в’їзд в Україну. Якою, на вашу думку, може бути реакція на це з боку Берліна, враховуючи те, що в цьому списку є громадянин Німеччини?
— Ще рано про це говорити. Як ви пам’ятаєте, три-чотири роки тому була історія з представником фонду Аденауера Ніко Ланге. Тоді його хотіли не пустити в Україну, коли він прибув в аеропорт в Борисполі. Він скористався своїм мобільним телефоном і додзвонився до різних людей в Європейському Союзі. Справа швидко дійшла до президента Європарламенту Єжи Бузека до канцлера Ангели Меркель. В результаті українські владники змушені були зробити крок назад і швидко зняти цю проблему. Ніко Ланґе впустили в країну. З цього можна зробити висновок, що гра непускання когось в країну має серйозний резонанс. Я думаю, що така політика нічого доброго не принесе ні Януковичу, ні самій владі в Україні.
— А якщо говорити про європейський курс України, чи бачите ви його перспективу у світлі підписання недавніх угод між Києвом і Москвою і заяв російських експертів, що такий крок української влади наближає Україну до Митного союзу?
— Я радий, що є обнадійливий фактор: українське суспільство самоорганізується і стає більш зрілим, ніж дев’ять років тому. З настанням Нового року і Різдва з’являються сподівання на краще майбутнє.
