Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Про помилку Ерлера

Чого очікують у країнах Центрально-Східної Європи від нової політики Німеччини щодо Росії
14 січня, 2014 - 11:46

Ось вам, будь ласка! Політика Німеччини щодо Росії задає тон решті Європи. Якщо провідні політики в Москві та Берліні приходять до згоди, то решті континенту залишається лише якнайкраще скоритися з цієї ситуації. Історія дає нам як похмурі, так і хороші приклади цього. Здатність Гельмута Коля ладити з Михайлом Горбачовим, а потім з Борисом Єльциним була благом під час демонтажу радянської імперії. Поступливість Герхарда Шредера щодо Володимира Путіна стала катастрофою, оскільки колишній кадебістський режим лише посилив свою хватку.

У часи правління Ангели Меркель східна політика Німеччини стала жорсткішою. Вона особисто ненавидить російського лідера і його зловісні, знущальні манери (під час першої їхньої зустрічі він дозволив своєму лабрадору нюхати її ноги, повністю усвідомлюючи, що починаючи з дитинства вона боїться собак). У попередньому уряді вона призначила спеціального посланця по Росії Андреаса Шокенхоффа, який став помітним державним критиком путінського режиму.

Таке рішення не викликало суперечок у Німеччині. Громадська думка там уже давно покінчила із сентиментальним русофільством. Антигейське законодавство Путіна було критично сприйнято особливо серед ліберально налаштованих німців. Так само, як і ув’язнення Pussy Riot. Навіть німецький бізнес став виявляти набагато менше ентузіазму щодо Росії, ніж це було раніше. В даний час Польща є найбільш важливим бізнес-партнером Німеччини на сході. Німеччина більше не залежить так сильно від російського газу.

Але велика коаліція із СДПН, старою партією Шредера, принесла зміни. Франц-Вальтер Штайнмайер знову став міністром закордонних справ. І пана Шокенхоффа було замінено найдосвідченішим у СДПН експертом з питань Росії Гернотом Ерлером. Він вільно володіє російською мовою, має добрі зв’язки на всіх рівнях (зокрема й серед опозиції).

Ерлер розкритикував «гамсеління Росії» (чи «порку Росії») як контрпродуктивну. Він уважає, що Кремль змінює свою політику, коли може зберегти обличчя, а не тоді, коли його заганяють у кут. Що стосується України, на його думку, ЄС повинен вести тристоронні переговори з Росією, щоб розрядити підозри, що Захід займається захоплення влади на сході.

Він у всьому помиляється. Але німецькі виборці висловили свою думку. Меркель не може ігнорувати результати виборів. Уроки минулого певною мірою є обнадійливими. Штайнмайер до кінця свого попереднього терміну перебування на посаді міністра закордонних справ став набагато менш мрійливим щодо Росії, ніж був на початку. На відміну від пана Шредера, пан Ерлер не називає Путіна «бездоганним демократом». Він просто вважає, що публічна критика не має сенсу. (Хоча я згадую цей старий афоризм: Радянський Союз погано реагує на тиск, але без тиску він не реагує взагалі.)

Також варто мати на увазі, що в німецькій системі визначне становище розподіляється більш широко, ніж реальна влада. Найбільш важливі рішення з питань зовнішньої політики і все інше ухвалюються у відомстві федерального канцлера. Політика щодо Росії може бути представлена ??по-різному, але Меркель не схвалюватиме фундаментальні зміни.

Тим не менше, зовнішні прояви мають значення. З цієї причини пан Ерлер повинен подбати, щоб Німеччина тісно співпрацювала зі  своїми балтійськими та центральноєвропейськими друзями. Вони по праву стурбовані поведінкою і траєкторією Росії. (Цими вихідними шведи дізналися, що імітація повітряного удару, який у ході військових навчань Росії минулого року, включала застосування ядерної зброї.)

Ці країни також мають усі підстави бажати поліпшення відносин з Росією: економічні санкції і словесні війни, спрямовані Кремлем проти них Кремлем, є неприємними і шкідливими.

Відтак, вони будуть переживати, що їхні інтереси можуть бути принесені в жертву на вівтар двосторонніх відносин Німеччини з Росією. Якщо пан Ерлер мудрий, то він буде регулярно їх відвідувати, і даватиме зрозуміти, що жодні секретні угоди не готуються. Його м’який підхід має бути на їхню користь, а не за їхній рахунок.

Едвард ЛУКАС, заступник головного редактора журналу The Economist, автор книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу»

Едвард ЛУКАС, британський журналіст, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: