До судового засідання 21 січня в Апеляційному суді Києва має бути прикута не менша увага, ніж до подій на Майдані в останні місяці. Чому? В столиці буде розглядатися резонансна справа, що якраз і символізує Систему, проти якої, власне, українські громадяни так заповзято протестують на Євромайдані. Ця справа-символ мала б бути давно завершена, але саме завдяки живучості цієї Системи, вона ніяк не отримає юридичної крапки. Мова йде про «справу Гонгадзе». У вівторок Апеляційний суд має почати розгляд скарги на вирок колишньому генералу міліції Олексію Пукачу, засудженому Печерським райсудом Києва до довічного ув’язнення за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, а також за викрадення і жорстоке побиття громадського діяча Олексія Подольського.
Чи буде прикута увага громадськості, журналістів до цієї справи? На жаль, попередня практика показує, що активність у висвітленні цієї теми далеко не того рівня, якого мала б бути. Наприклад, останні події і заяви, пов’язані з названою справою двомісячної давнини, фактично залишилися непоміченими суспільством і журналістами. А вони були цілком сенсаційними. Нагадаємо («День» від 22 листопада 2013 р.). 21 листопада минулого року відбулося засідання Печерського райсуду Києва, де розглядали зауваження до протоколу судового засідання адвоката Пукача — Григорія Демиденка (вирок екс-начальнику департаменту зовнішнього спостереження МВС України й досі не набув чинності). Під час засідання, як повідомив нам потерпілий у справі Подольський, Пукач заявив:
«Він стверджує, що за дозволом судді Андрій Мельника до нього запускали десятки людей — це представники прокуратури, свідки по справі і невідомі особи, які його шантажували, вмовляли, погрожували, що будуть вжиті заходи: посадять дітей, будуть неприємності з дружиною. «Прізвища я назву на засідання Апеляційного суду», — сказав він. Все це робилося для того, щоб Пукач змінив свою лінію поведінки, слухався Мельника і не робив дурниць. Він казав це під протокол у суді. А в перерві в присутності учасників процесу Пукач пояснив мені, що від нього вимагають перестати говорити про замовників — Кучму і Литвина».
Ці прізвища Пукач назвав ще рік тому після оголошення йому вироку. У відповідь на запитання судді Мельника, чи зрозумілий йому вирок, Пукач заявив: «Він буде зрозумілий тільки тоді, коли Кучма і Литвин будуть зі мною». Втім, у Генеральній прокуратурі, схоже, дотримуються іншої думки. Остання заява генпрокурора Віктора Пшонки з цього приводу була наступною: «Справа розслідується, і розслідується в частині мотивів замовленого вбивства Гонгадзе». Відповідаючи на запитання про те, чи фігурує в кримінальному провадженні прізвище Кучми, Пшонка сказав: «Якщо говорити юридичною мовою, прізвище може фігурувати тоді, коли пред’явлено обвинувачення, тобто коли є докази обвинувачення, й вони виписані в матеріалах справи. Кучму допитували в цій кримінальній справі як свідка, як і інших».
Кричущі заяви Пукача і непереконлива позиція ГПУ... А деякі ЗМІ, тим часом, гоняться за сенсаційними заголовками, або ще гірше — дезінформують суспільство (це до питання як і наскільки журналісти висвітлюють цю тему). Після того як стало відомо, що апеляція по Пукачу розглядатиметься 21 січня, окремі мас-медіа вийшли із наступними заголовками: «У січні Пукача можуть випустити на свободу?».
«Такі версії запускаються командою, яка і замовляла Пукачу цей злочин, — коментує «Дню» Олексій Подольський. — Ніхто Пукача випускати не буде, тому що його вина доведена, але частково — не доведені мотиви злочину: незрозуміло через які причини він вбивав Гонгадзе та бив мене. Суд цього не з’ясував. Людину засудили без мотивів. Це неправильно. Пукач має поділити відповідальність за цей злочин, адже він виконавець. Він, що сам пішов вбивати Гонгадзе чи бити мене? Пукач навіть не знав про наше існування. Так і має бути написано: він виконував політичну волю президента України. Тоді це буде правосудно».
Апеляцію на рішення Печерського суду подала представниця інтересів Мирослави Гонгадзе — Валентина Теличенко. На її думку, досудове і судове слідство у даній справі було проведено не повною мірою, а у вироку Пукачу є істотні правові пропуски. Подав апеляцію і потерпілий Подольський. «Безумовно, я хочу, щоб мою апеляцію задовольнили, зокрема, відсторонили суддю Мельника, тому що ним суд був проведений з порушенням законів, — каже потерпілий. — А головне — треба по-новому розглянути справу. Наприклад, обов’язково викликати в суд Кучму, Литвина, розібратися зі смертю Кравченка. Тоді це буде справедливий суд». Наскільки це реально?
«Є чисто політичні речі, які не дозволяються відбутися справедливому суду, — продовжує Подольський. — Можливо, влада дасть команду «фас» на Кучму. Не секрет же, що за певною частиною опозиції стоїть сім’я екс-президента. Я дуже зі скепсисом відношуся до опозиції, особливо до Яценюка. Я знаю як вони формували списки. Я не в захваті від цієї команди. Можливо, не заради правосуддя, а заради того, щоб пошантажувати свого противника, і буде щось зроблено. Але я маю в цьому сумніви. Думаю, що домовляться. Суд покаже в якому стані знаходяться стосунки команд Кучми і Януковича».
Про команду Кучми цими днями згадали і в Америці. Тільки от в порівнянні з іншою командою — Ющенка. Посол США в Україні у 2003—2006 роках Джон Гербст в інтерв’ю «Українській правді» сказав: «Не впевнений, що вся помаранчева команда була набагато моральнішою, ніж команда Кучми». Цікавою була відповідь в цьому плані Сергія Волкотруба на Фейсбуці, де розгорілася дискусія з приводу заяви посла: «Помаранчеві — це і є команда Кучми. Сумніваєтесь — дивіться біографії. А як посол відрізняє команду Кучми від помаранчевих — тайна великая есть!».
А це вже каже Брюс Джексон, президент Проекту перехідних демократій (Вашингтон), під час лекції на тему «Пострадянська напівтемрява» у Відні («День», № 89 за 28 травня 2013 р.): «Колишній президент Кучма якось сказав мені, що єдине, що мені слід знати про українську політику, так це те, що всі великі політичні діячі (Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Павло Лазаренко і навіть Юлія Тимошенко) працювали в його адміністрації».
Але найбільш показова наступна фраза Гербста: «Кучма поводився дуже розумно і морально в останні два-три місяці на посаді. Він був під тиском людей з оточення Януковича з метою зламати опір на Майдані. Але він не використав силу і заслужив історичну повагу». А як же фальсифікації на президентських виборах? Хто тоді був президентом? А в рамки «історичної поваги» хіба не входить оцінка попередніх років діяльності? Відставні посли, звичайно, можуть висловлювати свою точку зору, але вагу його словам додає те, що під час помаранчевих подій він був діючим послом в Україні. Такі висновки сьогодні дезінформують читачів.
«Кучма розумів, що якщо він застосує силу, та й ще помножено на те, що вже є «справа Гонгадзе», він, вразі програшу, постане перед судом в тій же Гаазі як Мілошевіч, — ділиться враженнями Подольський. — Посол може поважати Кучму, але я його не поважаю. Він тоді це робив для самозбереження, а не через те, що він такий красивий і пухнастий. Не треба з нього робити героя. Якби він хотів бути красивим і пухнастим, то створив би справжню демократію в Україні. А він заклав всі механізми, проблеми, олігархічні родинні капітали... які функціонують і сьогодні. Коли я чую такі фрази від нерядових іноземців, то одразу спадає думка, що людські та фінансові можливості родини Кучми мають вплив не тільки в Україні, а й далеко закордоном».
У «справі Гонгадзе» сконцентровані багато сьогоднішніх проблем. Відсутність крапки в цій резонансній історії, як і в історіях з побиттям Подольського та нападом на народного депутата двох скликань Олександра Єльяшкевича, плодить нові злочини. Останній приклад — побиття журналістки Тетяни Чорновіл. Ніякі зміни Конституції чи написання гарних законів нічого не змінять, поки країна не розквитається з старими боргами. Поки суспільство не переконається, що злочинці, хто б вони не були і які б посади не займали, будуть покарані. Тоді можна говорити про якісь реформи і модернізацію країни. В протилежному випадку завжди буде існувати спокуса використовувати владу з особистою метою, зокрема, і силові структури. Безкарність породжує порочне коло злочинів.
«Справа в тому, що коріння сьогоднішнього Майдану, незадоволення людей в існуючому стані країни, в безкінечній корупції, в свавіллі правоохоронних органів, які перетворилися на озброєні загони захисту влади, слід шукати в часах Кучми, — підкреслює Подольський. — Загони, які обороняють і захищають режим, розправляються з політичними опонентами — все це закладалося за правління другого президента. Я переконаний, що коли сьогодні говорять про провокації під час останніх масових протестів, то поряд з «титушками» стоїть та ж сама «наружка» міліції. Ці люди гарно озброєні і навчені. Все це ми проходили. Системі Кучми не була дана оцінка при Ющенкові, Тимошенко, тому ж Луценкові — вони з цим не боролися. Все залишилося на своїх місцях. Сьогодні в тому числі».
І на останок. Буквально учора стало відомо, що Георгія Гонгадзе цього року планують віддати землі. Про це «Сегодня» розповіла дружина покійного, Мирослава Гонгадзе: «Так, похорон плануються. Коли це буде відбуватися і де, ми повідомимо додатково, коли владнаємо всі деталі». Як відомо, всі 14 років останки Георгія знаходяться в одному зі столичних моргів. Якщо в цьому році таки поховають останки Георгія Гонгадзе, що буде далі? Чи буде перегорнута сторінка цієї трагічної історії? Нагадаємо, що не так давно померла мати Георгія — Леся Гонгадзе. Це відбулося вночі з 29 на 30 листопада. Якраз в цей час у Києві по звірячому розганяли студентів на Майдані. Ну і ще одне співпадіння — 29-го ввечері на «Українській правді» розмістили велике інтерв’ю доньки Кучми — Олени Пінчук. Символічно. В той же час, Подольському продовжують відмовляти у відкритті власного блогу на «Українській правді». Висновки робіть самі.
