Протягом останніх днів релігійний медіа-простір обговорює події, які відбуваються у наших північно-східних сусідів. Перше — сенсаційна заява протодиякона Руської православної церкви Андрія Кураєва, друге — прибуття до Москви так званих дарів волхвів з Афона. Безумовно, ці події де-юре нас не стосуються, оскільки Українська православна церква (Московського патріархату) є офіційно автономною від РПЦ. Проте розгляд цих подій потрібен: по-перше, для розуміння Церкви як живого організму; по-друге, для осмислення нашої відповідальності; по-третє, — для духовної поживи. Адже після скандального загострення емоційної бурі, відбувається ґрунтовний аналіз і переоцінка цінностей.
ЗАЯВА ОТЦЯ КУРАЄВА
Кілька тижнів тому на сторінці «Живого Журналу» протодиякона Андрія Кураєва з’явилася сенсаційна заява, яка буквально розпочала дискусію і на платформі ЖЖ, і загалом у соціальних мережах. У текстах отця йшлося про наявність гей-лобі всередині РПЦ. Отець детально описав у своїх блогах гомосексуальні нахили вищого духовенства, через що викликав шквал емоцій-реакцій. Нагадаємо, що постать о. Андрія Кураєва завжди була популярною: різкі висловлювання у медіа, сміливі наукові дослідження і гіпотези, участь у «місіонерських рок-турах». Проте останні події стали апогеєм «нестандартної» діяльності о. Андрія, згідно зі свідченнями російських журналістів стали ключовими подіями Різдвяного посту і перших святкових днів. Через скандальні заяви, різкі висловлювання у блогах напередодні та опісля о. Андрія Кураєва звільнили з Московської духовної академії за «діяльність у блогосфері». В інтерв’ю для російської редакції «Радіо Свобода» протодиякон Кураєв окреслив небезпеку «блакитного лобі» у лоні РПЦ: «Це доволі впливова група людей, деякі з них займають серйозні пости, зокрема й у Синоді. На жаль, вони можуть впливати на кадрову політику Церкви, тобто вони заповнюють кадрові вакансії подібними собі. Прикро, що людина такого складу потрапляє у замкнену систему, де немає ясної кар’єрної оцінки. У нас немає критеріїв оцінки успішності священика, тому присутній «смак». Якщо, скажімо, у голови єпархії такий сексуальний смак, то неформальні симпатії єпископа є критерієм набору персоналу...» До речі, у тому-таки інтерв’ю отець висловлює припущення про можливість позбавлення його священного сану. Проте водночас протодиякон висловлює надію на заключне рішення Патріарха Кирила. «Я дуже хотів би, щоб Патріарх Кирил очолив рух за очищення самої Церкви і тим самим викликав би всенародну любов», — наголосив отець Кураєв у розмові з російськими журналістами.
СИМВОЛІКА ХРАМУ ХРИСТА СПАСИТЕЛЯ
Скандальні пости у ЖЖ — це ще не остання крапка у цій історії. Нещодавно отець Кураєв зустрівся із учасницями гурту «Pussy Riot» — Надією Толоконниковою та Марією Альохіною. У соціальній мережі Twitter з’явилася інформація, що у часі зустрічі відбулося обговорення ситуації, яка склалася у Росії, особливо — у середовищі Церкви, зокрема (це випливає з коментарів, зафіксованих у мережі) впродовж розмови було згадано і про скандальний панк-молебень у храмі Христа Спасителя. У часі зустрічі отець Кураєв зазначив, що його «дивувала присутність серед православних тих, які мріють про репресії», до того ж отець висловив ще одну позицію — «Церква швидко пройшла шлях від переслідуваної до тої, яка карає». До того ж отець Андрій Кураєв написав у своєму блозі про те, що довго думав, чи погоджуватися на цю зустріч, адже це ще один привід для його неприятелів кинути в нього камінь, проте як зазначено на сторінці ЖЖ протодиякона «не було жодних євангельських причин відмовити, хіба що страх юдейський».
У аналізуванні цих подій варто звернути увагу ще на два моменти. Буквально кілька днів тому в одному із інтерв’ю для українських каналів була висловлена позиція, що російський гурт «Pussy Riot» є ідентичним українській групі FEMEN. Звичайно, з цією тезою можна погодитися лише тоді, коли йдеться про осквернення святинь. Проте, на мій погляд, явища зовсім різні, оскільки мають інше призначення, стратегію дій і загалом інша модель протесту. Друге — символіку храму Христа Спасителя для російського народу. Адже ще одна медіа-подія протягом останніх днів, яка заповнює новинний контент російських центральних телеканалів — привезення дарів волхвів з Афона. Знову-таки на платформі ЖЖ з’явилася інформація про те, що варто задуматися над цим масовим поклонінням, адже автор пригадує події, пов’язані з привезенням поясу Богородиці, особливо драматичні події і «підводні» стратегії привезення реліквії. Попри всі оцінки подій, важливо зосередити увагу на образі храму Христа Спасителя, який і до сьогодні є «сценою» всіх скандальних подій. Гадаю, що наразі ми ще не можемо вповні окреслити автентичної символіки цієї святині, проте важливо, що храм є місцем творення нової платформи Церкви, уособлює вмістилище свободи і надії. Для багатьох медіа-експертів масове поклоніння дарам волхвів протягом останніх днів асоціюється із формальною вірою, без її духовного наповнення. Спостерігаючи за матеріалами російських телеканалів, можу частково погодитися з тим аргументом, адже численні черги перед храмом дещо нівелюють прагнення справжнього християнина — вірити у Бога, а не у букву! Проте у цьому поклонінні я ще побачила надію російського народу і віру, що все ще може бути по-іншому!
ЗА «РОСІЙСЬКИМ СЦЕНАРІЄМ»?
Аналіз останніх подій у Росії не відвертає моніторингу українських подій. Вразили останні події — по-перше, у Харкові, на Свято-Дмитріївській парафії УАПЦ, де невідомі молодики так безчинно розпилювали сльозогінний газ під стінами храму, влаштували штовханину і рвалися в середину. По-друге, 13 січня глави УГКЦ Блаженнійший Святослав заявив про те, що отримав листа від Міністерства культури України, в якому йдеться про можливість припинення релігійної діяльності організацій, які належать УГКЦ, через підтримку і участь Церкви в Євромайдані. Такі події, безумовно, спонукають замислитися над тим, чи може в Україні повторитися «російський сценарій». Чи взагалі можлива політизація української Церкви?
КОМЕНТАР
Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) (Українська автокефальна православна церква):
— Протодиякон Андрій Кураєв — чи не найбільш знаний у російському медійному просторі представник Московського Патріархату. Така популярність у сучасній Росії неможлива без підтримки влади. Й оприлюднені о. Андрієм оцінки зазвичай вкладаються в стратегію влади.
Із давніх часів у тоталітарних країнах узвичаєно протеґувати тим ієрархам, яких у разі потреби легко шантажувати. Персональний склад «списку Кураєва» складався не спонтанно. Механізми його формування визначали спецслужби й управління в справах релігій. Владі було вигідно мати на ключових посадах у Церкві осіб, вразливих до загрози дискредитації. А ця закрита, хвора система здатна репродукуватися вже навіть і незалежно від спецслужб.
Хвиля критичних публікацій про Патріарха Кирила, про ставлення РПЦ до ув’язнених учасниць панк-гурту, і ось тепер — скандал довкола викривальних реплік о. Андрія Кураєва... Якби ці інформаційні хвилі йшли не з Росії, можна було б радіти виявленню хворобливих сторін життя Церкви задля їхнього подолання. Але з огляду на всеосяжний контроль Кремля за інформаційним простором підвладної країни виникає підозра: чи не є це виявом невдоволення режиму Путіна спробами РПЦ провадити самостійну політику?
Для українських церков досвід російського скандалу важливий як нагадування євангельської перестороги: «Немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться» (Лк. 12:2). Інформаційні мережі щодалі більше звужують закритий сектор у житті як світських, так і церковних еліт. Те, про що раніше шепотіли в захристіях, вихлюпується на блоґи й у соціальні мережі. І з’являється надія, що Церква, свята за своєю природою, озброєна благодатною силою Святого Духа, зможе звільнитися від виявлених вад, які шкодять здійсненню нею апостольської місії.
