В останні дні минулого тижня відбулося захоплення мітингувальниками будівель обласних державних адміністрацій у Львові, Рівному, Івано-Франківську, Чернівцях, Хмельницькому, Луцьку, Тернополі, Вінниці. Як повідомляють кореспонденти «Дня», ініціаторами й виконавцями цих акцій були представники всіх опозиційних сил, штабів національного спротиву в регіонах, «Третьої республіки», «Правого сектору», громадських організацій, просто обурені громадяни. Пристрасті вирували також у Черкасах, Дніпропетровську, Чернігові, Сумах та Запоріжжі, де протестувальники «брали в облогу» будівлі ОДА, але їх було відкинуто правоохоронцями та «тітушками».
У регіонах, де мітингувальникам вдалося утримати присутність в ОДА, почали створюватися місцеві народні ради як «колегіальні органи, уповноважені представляти інтереси народу України», загони народної самооборони тощо. «День» запитав у регіональних експертів: які політичні та юридичні наслідки захоплень ОДА у регіонах? Як сприймає ці події громада регіону? Який прогноз розвитку ситуації?
«ТРЕБА АКЦЕНТУВАТИ УВАГУ НА ПЕРЕГОВОРАХ — МІЖ ОПОЗИЦІЄЮ, ГРОМАДСЬКИМ СЕКТОРОМ І ВЛАДОЮ»
Анатолій РОМАНЮК, професор кафедри політології Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— На мою думку, те, що відбулося упродовж останніх кількох днів, коли мітингарі ввійшли у владні будівлі, має декілька вимірів. Насамперед, це є символічна форма демонстрації того, що населення цілої низки західних областей не підтримує центральну владу і рішення, які приймає ця влада. Власне, на мою думку, ми повинні говорити про проблему легітимності влади, бо легітимність влади визначається не тільки через вибори відповідно до чинного законодавства, а легітимність також має обов’язкову норму — це підтримка населенням і способу обрання, і результату виборів. У цьому випадку цей символізм (захоплення будівель ОДА) засвідчує, що в такий спосіб населення областей висловлює те, що воно не підтримує чинну владу, не підтримує подій, що відбуваються в Україні. Відповідно, це є досить складне питання з точки зору юридичної — як можна трактувати ці події, власне, так, як вони трактуються в офіційних заявах, тому що просто тих заяв, без розуміння того, що є неприйняття і протест громад, який не враховується, мабуть, не можна розглядати сьогодні. Другий аспект, про який також хочу сказати, у частині областей ця форма протесту може носити вже не символічний характер, а може мати формат зміни структури влади, коли виконавчі комітети виникатимуть за рішеннями обласних рад, тобто представницьких інститутів в областях. Тобто в даному випадку можна казати, що цей процес вже йде значно далі і приведе до формування паралельних інституцій влади у цілій низці областей.
Маю специфічне середовище, експертне, яке не обмежується тільки-но Львівським регіоном або Західною Україною, а стосується цілої України, і реакція на ці події колег приблизно однакова: політична криза, що є сьогодні в Україні, потребує вирішення тих проблем, які, власне, і призвели до такої ситуації. Проблеми є дуже глибокі та стосуються не лише того, що не підписано Європейську асоціацію. Сьогодні йдеться про те, що закони від 16 січня з тих питань, які є дуже важливими для людей, прийняті Верховною Радою з порушенням процедури. Це була форма диктату. Тому закони, за словами радника Президента Марини Ставнійчук, які не підтримує населення, не може бути реалізовано. От, власне, неприйняття протестів, неврахування думок незадоволеної частини населення — це є одна з головних причин, що лежить в основі кризи. І коли влада це зрозуміє і почне змінюватися, тоді зміниться ситуація, бо інакше число незадоволених владою зростатиме.
На мою думку, подальший перебіг подій — у політичній площині. Хоча, зрозуміло, що про це сьогодні складно казати — чим далі влада затягуватиме вирішення проблем, тим більше з’являтиметься людей, готових до радикальних неконтрольованих дій. Треба акцентувати на переговорах — між опозицією, громадським сектором і владою. Але я вважаю, що, коли існує дуже великий рівень недовіри, коли є велика різниця в інформації, яку озвучують учасники переговорного процесу, мають бути на тих переговорах спостерігачі. Такою третьою стороною переговорів, оскільки до неї апелюють обидві сторони, мають стати представники церков. Три основні церкви в Україні мусять взяти на себе функцію не учасника переговорів — спостерігача. Це — перший момент. По-друге, переговори не можуть бути одноденними — вони мають стосуватися широкого кола питань, і, відповідно, це широке коло питань має бути вирішене упродовж тривалих переговорів, але ті переговори повинні давати часткові результати, тоді вони пом’якшуватимуть ситуацію. Якщо ж вони стосуватимуться тільки великого пакету, то тоді може статися таке, що люди перестануть вірити, що це може бути реалізовано. Тобто деякі питання, які є найбільш гострими, мають розв’язуватися — тоді буде рівень довіри, необхідний для прийняття великого пакету домовленостей із урегулювання політичної кризи в Україні.
«СПЕЦИФІКА ЧЕРКАСЬКОГО РЕГІОНУ — В СЛАБКОСТІ ОПОЗИЦІЇ»
Віталій МАСНЕНКО, професор, доктор історичних наук, Черкаси:
— Фактично відбулося розширення Майдану, розширення протесту. Якщо раніше він був зосереджений тільки локально в Києві, то сьогодні він охопив майже всю територію України. Звичайно, він має різну інтенсивність в різних регіонах, але протести охопили майже всю країну. Це демонструє, що протест має масовий і загальноукраїнський характер, а не є локалізованим і прив’язаним до якоїсь політичної сили чи руху. Ідеться не тільки про незадоволення опозиції, а про загальногромадянський рух. Як на мене, саме ця ситуація значною мірою вплинула на позицію влади після чергового раунду перемовин з опозицією.
Специфіка черкаського регіону — в слабкості опозиції. Виявилося, що вона, за великим рахунком, не контролювала ситуацію 23 січня. Штурм ОДА вийшов спонтанним. Опозиція заявила, що це — суто провокація, але, гадаю, ситуація складніша. Можливо, там був присутній і цей момент, але все це відбувалося через незадоволення людей. Це був наслідок дії влади. Хоча та форма, яка мала місце в Черкасах, не є цивілізованою, порівнюючи з Тернополем чи Львовом, де йшла мова не про погром, а про переймання влади народом.
Це, очевидно, свідчить про слабкість опозиції в Черкасах. Вони, мабуть, не можуть організаційно зробити так, як належить. З другого боку, громада не може самоорганізуватися і є досить дезорієнтованою.
Щодо сприйняття подій громадою Черкас, то на кінець грудня, відповідно до соціологічних досліджень, Майдан підтримували приблизно 55% мешканців Черкас. Негативно сприймали протест десь до 16% жителів міста. Нині прихильно ставиться до протестів уже більше людей.
Складно прогнозувати події, але є кілька сценаріїв. Є варіант силового розвитку подій, але через масштабність подій невідомо, чи піде влада на це. Є варіант компромісний, коли частково задовольнять вимоги протестувальників.
Але на сьогоднішньому етапі дуже складно задовольнити вимоги учасників протестів. Так, відставка уряду — це вже далеко не головна вимога. З другого боку, повністю змістити нинішню владу протестувальникам складно. Є різне бачення навіть всередині учасників протесту. Ніхто на себе не хоче брати відповідальність. Я припускаю, що події розвиватимуться певними фазами. Буде кілька етапів. Можливо, на якомусь етапі буде досягнуто проміжну, компромісну позицію, яка не задовольнятиме ні чинну владу, ні громадськість, ні опозицію. Потім знову спалахуватиме активність і протистояння.
«ЗАХОПЛЕННЯ ОДА МОЖНА ПОРІВНЯТИ ІЗ ЗАХОПЛЕННЯМ ЗВАЛИЩА...»
Євгеній ЦОКУР, завідувач кафедри політології Запорізького національного університету, доктор політичних наук, доцент:
— Давати прогнози зараз важко, тому що ситуація досить нестабільна як по всій країні, так і в регіонах. Кожна політична сила як провладна, так і опозиційна, намагається продемонструвати свою спроможність вирішити ситуацію. А народ, натомість, взагалі не підтримує пропрезидентські сили і поступово втрачає довіру до опозиції.
Захоплення обласних державних адміністрацій можна порівняти із захопленням звалища, тому що вони не грають великої ролі в системі державного управління. Хоча люди і вважають їх символом зла. Я вважаю, що коли ситуація зміниться, інтерес до обласних рад пропаде.
«ДНІПРОПЕТРОВСЬК — ГОЛОВНИЙ РЕГІОН, ТОМУ ВЛАДІ ПРИНЦИПОВО ПОКАЗАТИ СВОЮ ПРИСУТНІСТЬ ТУТ»
Владислав РОМАНОВ, політолог, Дніпропетровськ:
— Минулої доби влада в деяких регіонах України спробувала продемонструвати м’язи. Така ситуація спостерігалася в Дніпропетровську, Запоріжжі, Сумах і Черкасах. На мій погляд, є два пояснення цього. По-перше, це спроба продавити запровадження надзвичайного стану, проте таке малоймовірно. Друге, влада намагається відновити свій контроль над головними регіонами. Дніпропетровськ — саме такий регіон, тому є принципово важливим показати свою присутність тут. Водночас, усе це ускладнюється зіткненням інтересів промислово-фінансових груп. Передусім, групи «Приват» і групи Ахметова.
Найгірше те, що влада пішла на силові дії, ризикуючи зірвати переговорний процес, адже це може призвести до цілковитого хаосу в Україні. Вочевидь, Президент вважає, що для нього в такій обстановці зростають ставки, проте для перелому ситуації на свою користь — сили в нього вже немає. І напруга в суспільстві така, що може бути зворотна реакція. Люди перестануть стежити за подіями по телевізору і просто вийдуть на вулиці. Адже в зіткненнях потерпіли сотні осіб, а за ними стоять сім’ї і родичі. Вихід я бачу в тому, аби обнулити закони від 16 січня, переформатувати уряд зі заміною прем’єра, оголосити повну амністію і відведення силовиків із центру столиці, а також розпочати процес переговорів, аби подолати двовладдя, що де-факто склалося в країні. Окрім того, як політолог, я вважаю, що необхідна політична і адміністративно-територіальна реформа з огляду на той факт, що в половині областей замість адміністрацій створено Народні ради. Потрібно створювати виконкоми рад як органів місцевого самоврядування. Слід змінити закон про місцеві адміністрації, скоротивши їх функції до контрольних і перетворивши їх на органи зі спостереження за діями чиновників. Але для того, щоб таку реформу проводити, необхідно повернути повноваження Верховній Раді. Проте слід враховувати, що якщо зараз оголосити вибори в країні, то важко навіть сказати, що ми отримаємо на виході.
