Сплеск громадянської активності в Україні відбився на медіа. Людям важлива різнопланова інформація, і вони самі починають видавати буклети, газети, листівки. Нещодавно стартував проект «Хроніка поточних подій»: добровольці південного сходу України скачують маленький дайджест: обсяг першого номера — дві шпальти, потім його роздруковують і поширюють. Активісти роздають листівки міліціонерам на Банковій і в урядовому кварталі. «День» уже розповідав про ініціативу «Страйк-плакат» українських художників і дизайнерів (№17 від 31 січня 2014 року), де соціальне тісно переплетене з мистецтвом.
У всьому світі художники, журналісти і просто допитливі люди роблять самвидав незалежно від зовнішніх умов і ситуації в країні. Арт-книги можуть бути і самвидавськими роботами, і документацією досліджень. У 1970-х роках у Нью-Йорку вперше з’явилася крамниця, активістська художня територія, створена всупереч інституційній неповороткості, де продавався такий нестандартний продукт — зараз це «мекка» для поціновувачів незалежних видавництв арт-буків і зінів, зроблених уручну. Україна досить відстає від світових процесів і практик. Аріанна Хмельнюк із Києва запропонувала розвивати новий ринок і створила перше незалежне видавництво — Niice.
Про розвиток сучасного самвидаву Аріанна Хмельнюк розповіла «Дню».
— У чому особливості сучасного самвидаву?
— В Україні самвидав асоціюється із забороненими виданнями радянського періоду, тоді це був єдиний спосіб отримати правдиву інформацію. У тому контексті це був важливий елемент комунікації. У дев’яностих такий формат перестав розвиватися і залишився лише в субкультурних прошарках.
Сучасний самвидав — також засіб комунікації, але, завдяки технічному прогресу, у нього з’явилося більше можливостей. Скептикам здається, ніби самвидаву немає місця у вік інтернету, але вони розчаруються, дізнавшись які успішні книжні та зін-шоу проходять у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Токіо. Інформація в мережі швидко зникає. Безконечний потік посилань та інформації перевантажує нашу увагу, ми не насолоджуємося контентом. Ви забудете заплатити за домен — і сайт просто зникне. А людям, як і раніше, важливий контакт, найперше фізичний, ментальний. Папір, фарба, спосіб її нанесення. Це ціле мистецтво. Тому проводяться конференції, виставки, презентації. У цій сфері відбувається дуже багато цікавого.
Інтернет — це прекрасно, я провожу з його допомогою багато віртуальних зустрічей і діалогів. Але інтернет колосально перенасичений. Видання — не блог, а твій персональний арт-простір, певна історія, яку ти зможеш довго передивлятися і перечитувати. Цей артефакт захочеться залишити у себе надовго, він започатковує якусь колекцію або доповнює ту, що існує. Раніше буклети для проектів митців теж не були поширеним явищем, а зараз, якщо ти не задокументуєш проект, вважай, що його не було.
Самвидавом може бути періодика або разові проекти, формат може бути яким завгодно. Головне — ідея і самостійне здійснення проекту. Чесне дослідження і пошук сенсів. Процес не виключає командної роботи, треба бути відкритим новим людям і думкам.
У Європі чи Америці майже вся творча молодь проходить через самвидав — хоча б один раз ти намагаєшся оформити те, що тебе хвилює, в зін.
— Які цікаві проекти із самвидаву є в Україні?
— Як на мене, на особливу увагу заслуговує проект Book Lunch художниць Алевтини Кахідзе та Катерини Свіргуненко: кілька років тому вони досліджували, які арт-буки існують в Україні. Субкультурні видання мені менш цікаві, тому що вони замкнуті на інтересах свого середовища.
Творче об’єднання «ВАЛ» створює багато контенту ручними видами друку. Їхній зін «Валка» випускається лімітованим накладом і розходиться увесь на їхніх творчих зустрічах. Вони часто роблять спільні проекти зі студією ручних видів друку «Гачі Причі». Мабуть, яскравий приклад успішної молодої фотографії — дует Synchrodogs, за останні два роки вони брали участь у багатьох світових конкурсах і виставках. Може, це дещо жорсткий приклад, але, на мій погляд, авангард корисний для нашої фотографії, яка трохи фотографії, яка застоялася. В галузі вітчизняного графіті заслуговують на увагу часопис Еlement і фотопанк-зін We Are The City Scum чотирьох графіті-райтерів і фотографів із Києва, Тернополя і Ялти.
Дивно, що майже ніхто в Україні не знайомий з форматом самвидаву, хоча в інших країнах це — масштабні виставки, конференції, де знамениті дизайн-студії шукають нових фахівців серед студентів, яких вони ж і надихають на самоосвіту та сміливість. Самвидав за кордоном — це магазини арт-книг і зінів, такі, як Printed Matter (Нью-Йорк), Motto (Берлін та інші міста Європи), Do you read me? (Берлін), Self Publish, Ве Happy (Лондон), TiPiTin (Лондон), Super Salon (Варшава), Еtudes (Париж) і багато інших.
— Чи може самвидав стати бізнесом?
— Не думаю, що класичний самвидав можна віднести до бізнесу. Але якщо ви — власник крамниці або друкарні, дистриб’ютор, то так, тому що є масштаб і наклади. Для автора це — самодостатній лімітований проект не для заробітку. Наклад частенько обмежений, витрати на друк чималі. Але якщо незалежний періодичний часопис захоче самоокуповуватися, як берлінський періодичний Mono Kultur, це може стати чимось більшим, ніж хобі чи бізнес.
Самвидав може бути доступним, як класичний зін, або надзвичайно дорогим, як арт-об’єкт видавництва мультиформатного Visionaire (Нью-Йорк).
Видання від Niice добре продаються, але, щоб окупити який-небудь наклад, потрібно вкласти кошти без розрахунку їх повернути — якщо тільки на сторінках не з’явиться реклама, нехай і концептуальна.
— Які перші підсумки роботи видавництва Niice?
— За декілька місяців роботи ми провели близько сорока лекцій і воркшопів. Ми вважаємо логічним починати з азів: потрібно розповідати, що таке самвидав і які етапи роботи над ним проходить автор. Так само відвідуємо міста України, спілкуємося з дизайнерами і студентами про самвидав.
Опублікували проект студії ручних видів друку «Гачі Причі» і творчого об’єднання «ВАЛ», який вони реалізували на минулому Книжковому Арсеналі, — вийшов подвійний зін формату А5. Проект «Гачі Причі» та «ВАЛу» був інтерактивним і тривав тиждень, у ньому могли брати участь усі бажаючі. Учасники виявили терпіння, і показали прекрасні приклади вітчизняного плакатного мистецтва.
Другий проект — видання робіт «Української Фотографічної Альтернативи» (УФА), молодого співтовариства фотографів із усієї країни. Ми зробили листівки формату А5: 50 авторів — 50 знімків. Збір робіт був цікавим дійством, скоріше навіть спостереженням, тому що вийшов зріз настроїв у сьогоднішній молодій фотографії. Листівки презентовані в Празі на знаменитому фотографічному форумі і зараз продаються в берлінському Motto. В УФА понад 130 учасників, так що це лише перша частина співпраці з ними. Зараз ми разом розробляємо нові ідеї, але про це поки говорити не можемо.
Багато хто хоче робити щось разом із нами — це добре, але ми активно шукаємо молодих авторів, особливо невідомих. Ми працюємо в діалозі і не просто ставимо логотип: якщо нам сподобалася ідея, допомагаємо її розвинути і реалізувати, для нас важливий діалог, співучасть, пост-підтримка, продюсерський супровід проекту на Заході. Немає обмеження у форматах: ми працюємо з ілюстрацією, графікою, фотографією, текстами. Для нас важливо пробудити у молодих авторах амбіцію творити і виходити на діалог зі світовою арт-спільнотою.
З огляду на те, що зараз відбувається у країні, ми перенесли на весну ряд проектів, важливі освітні воркшопи та публікацію нових зінів. Усі мої друзі й колеги щиро підтримують Майдан, і всі наші думки зараз про будівництво нашого спільного майбутнього — адже воно залежить від кожного з нас і починається в серці кожного українця. Свобода та справедливість — спільні бажання нашого народу. Вірю, що скоро у нас буде більше часу для розвитку ідей, пов’язаних із освітою та самвидавом, і ми продовжимо вибудовувати вільну альтернативу на нашому ринку освіти й арту.
