Шановний Ярославе Охрімовичу Кравченко, з якою увагою я перечитую Вашу статтю в газеті «День» № 12-13, від 24-25.01. 2014 року, порівнюючи зі статтею Б.О. Червака із Житомира «Пам’ятник музикантові чи... окупантові?»
Як щемить серце за нашу національну ваду: «комплекс національної неповноцінності» по Богдану Остаповичу Черваку, хоча з деякими аргументами Богдана Остаповича Червака, я не згоден.
Ви зауважуєте: «Доля художниці Ярослави Музики — яскравий приклад того, як не вміють у нас берегти і таланти, і пам’ять про тих, чия творчість — істинно національна за змістом і духом та сучасна за формою і невтомна у пошуках нового...»
Статті, подібні Вашій «Захоплена людською гідністю» та Богдана Остаповича, піднімають моральність, честь, інтелігентність українства.
У кожному мазку славного поетичного пензля Ярослави Музики, як у кожному українському доброму слові, зашифрований код, що входить у великий генофонд нашої нації. Як у наших візерунках вишиванок.
Статті, подібні до «Захоплена людською гідністю» шановного Ярослава Охрімовича Кравченка, істинно служать духовному відродженню нації. Настала пора гострої необхідності формування незалежного українського громадянина. Чим вищий його інтелект, чим глибше суспільство знатиме свою історію, історію своєї культури, його адептів, тим скоріше перейде до витоків необхідності формування громадянської мужності, керуватися конституційними засадами України.
Культура нації — послання до кожного громадянина скоріше вийти із совкового животіння. Тривалий, важкий шлях, але Майдани по всій країні прискорюють цей процес — прокладають цей шлях.
