Художній керівник театру «Сузір’я» Олексій Кужельний створив неповторний, улюблений не лише киянами театр, він був батьком-засновником Міжнародного фестивалю «Київ травневий», щороку вигадує та втілює неймовірні масштабні й камерні дійства. Остання прем’єра митця, вистава «Нізвідки з коханням» («День» № 183, 11 жовтня 2012 року). «Крісло» голови СТД столиці — це не адміністративна посада, а можливість зрушити важкий театральний віз і здійснити реформи.
— Настав час, коли потрібно переформатувати розважальні комунальні заклади (так за документами чиновників називаються київські театри) в організації, які надають кожній людині конституційне право на достойне життя (без культури це неможливо зробити), — наголосив Олексій КУЖЕЛЬНИЙ. — А державі дає можливість сформулювати «мистецьке замовлення» всій галузі. Сьогодні культура без замовлення і грошей не може працювати! Київська міська театральна організація повинна відповідати стандарту столичної культури. І мер Києва має нарешті повернутися обличчям до культури і, зокрема, до СТД. Бо сьогодні жодна прем’єра в театрах не фінансується, а оподаткування театральної сфери залишається на рівні виробництва горілчаних виробів!
Нам треба мати єдину міську афішу, щоб глядачі бачили перед собою театральну картину, а також на телебаченні та радіо реклама театральної справи повинна йти на правах соціальної реклами. Зараз жоден театр Києва не має можливості афішувати свої вистави! Ми маємо жити і працювати з гідністю, дарувати свято глядачам, а без культурного наповнення будь-який економічний простір нічого не вартий.
— Є різна статистика. Чи полічили ви своє «господарство» — скільки зараз театрів у Києві?
— Справді, це роблять по-різному. Кажуть, що 46, а за документами Головного управління культури і мистецтв перебувають на балансі лише 23 муніципальних театри! Є різні схеми: професіональні, самодіяльні чи напівсамодіяльні колективи... Слід зазначити, що сьогодні театрам виділяють кошти лише на зарплату, а на все інше треба самим знаходити гроші (оренда, комунальні витрати, нові постановки тощо). Нам доводиться самим заробляти, шукати спонсорів та меценатів... Реальна ціна квитка — 300 — 500 гривень, але сьогодні глядачі здебільшого не мають можливості платити такі гроші. Тому театри потребують допомоги від держави. Роботи у Спілці дуже багато, і є бажання якомога скоріше змінити на краще театральну ситуацію в нашій столиці.