Сьогодні, 19 березня, до Криму в 56-й раз повинна прийти через Північно-Кримський канал українська вода. «Це планова дата, яку було вираховано нашими фахівцями, виходячи з кліматичних умов, вологості ґрунтів і, найголовніше, виходячи із заявок, які подали сільгоспвиробники і промислові підприємства для початку поливів як в Херсонській області, так і в автономії Крим», — пояснював журналістам голова Державного агентства водних ресурсів України Василь Сташук. За його словами «водозабезпеченість Криму втричі нижча, ніж у середньому по Україні. Виходячи з цього, саме Північно-Кримський канал є основним джерелом подачі водних ресурсів до Криму, — стверджує Сташук. — За останні 56 років спостережень 80—85% споживання води йде за рахунок Дніпра». Голова агентства підкреслює, що від подачі води з Дніпра, з березня до листопада, залежить близько 250 тисяч гектарів землі на півострові, і альтернативи дніпровській воді в Криму на разі немає.
Таким чином, нелегітимна кримська незалежність плавно перетікає в статус однієї з російських провінцій і може перетворитися для мешканців півострова на серйозні економічні проблеми. Представник президента України в Криму та екс-прем’єр автономії Сергій Куніцин нещодавно, виступаючи перед журналістами, відзначив, що Крим не має технологічної можливості отримувати з Росії ні природний газ, ні електроенергію, ні воду. За його словами 65 мільйонів кубометрів води Севастополь бере з місцевого водосховища. «Цього вистачає для потреб Севастополя, проте коли, як і 10-15 років тому, випадає мало снігу, то і Севастополь не може обійтися без дніпровської води», — розповідає Куніцин. «Я вже не кажу про АРК в цілому — без дніпровської води, яка постачається в будинки і наповнює водосховища, Крим не проживе, це однозначно», — стверджує він.
У компетентності Куніцина навряд чи можна сумніватися. Однак нинішня влада півострову, що після успішного для них, але не визнаного у світі референдуму, перебуває немовби в ейфорії, а тому впевнена в тому, що чорне в цій обстановці можна сміливо називати білим. Так, перший віце-прем’єр самопроголошеної республіки Рустам Теміргалієв переконує кримчан: «У нас хороший водозбір. Всі водосховища, які є, природним чином заповнені. Отже в питній воді дефіциту у нас немає». За його словами, Крим не залишиться і без води сільськогосподарського призначення. «Якщо Київ зважиться навіть на настільки негуманну міру, як перекриття Північно-Кримського каналу, — говорить віце-прем’єр, — і захоче завдати удару по наших системах зрошення, ми просто перейдемо на краплинне зрошення».
Втім, факт залишається фактом: через Північно-Кримський канал, що сполучає головне русло Дніпра з півостровом, Україна забезпечує до 85% потреб Криму в прісній воді. Характерно, що Україна навіть сьогодні не розглядає можливості відключення водопостачання АРК, оскільки це перетвориться на гуманітарну катастрофу. Таку відповідь дав, відповідаючи на питання «Дня», Сташук. Він упевнений, що з 19 березня українська вода почне «поїти» Крим. І не дав відповіді на запитання «Дня», чи мають Держводресурси із цього приводу план «Б».
Чим може обійтися Україні така добродійність? Сташук детально розповідає про будову Півночно-Кримського каналу. Його протяжність — 400 кілометрів. Воду подають три насосні станції, які піднімають воду на 101 метр. Всі гідротехнічні споруди прийняті відповідними комісіями й готові до подачі води, звітує глава агентства. Окрім зрошення і потреб підприємств, дніпровська вода витрачається на наповнення водосховищ. Всього їх в Криму 23, з них вісім — наливні. У них акумулюється 150 мільйонів кубометрів води, і цього вистачає для водопостачання в той час, коли не працює Північно-Кримський канал.
На сьогоднішній день, за словами Сташука, ці водосховища наповнені на 68%, тоді як у природних водосховищах всього 53%. Минулого і позаминулого року, розповідає він, водопостачання Севастополя і Сімферополя здійснювалося за рахунок Міжгірського водосховища ємністю 50 мільйонів кубометрів. Зараз у ньому 28 мільйонів кубометрів. Якщо води не буде в Чернореченському водосховищі, то вмикаються водоспускні споруди на каналі, які забезпечать і Севастополь, і Сімферополь (у нього є своє природне водосховище, але в ньому зараз незначна кількість води, приблизно 40—43%). А щоб подати воду в Міжгірське, потрібно спочатку пропустити її Північно-Кримським каналом, а потім ввімкнути ще й каскад з шести насосних станцій.
Голова Верховної Ради Криму Володимир Константінов, на відміну від кримського віце-прем’єра, не будує планів створювати в Криму краплинне зрошення. За його словами, «воду готові купувати в України навіть за завищеними цінами». Чи готова до цього Україна? Відповідаючи на питання «Дня» про те, якою могла б бути ціна на українську воду для Криму, Сташук висловив упевненість, що Крим врешті-решт залишиться в Україні: «Це наша територія, в Криму проживають наші люди, зокрема близько трьох тисяч наших фахівців». Однак він розповів про витрати, які несе Україна на подачу води на півострів.
Вартість електроенергії, а також експлуатаційні витрати на утримання водогосподарського меліоративного комплексу, якщо брати тільки Крим, торік склала 300 мільйонів гривень, зокрема 65% — на електроенергію. «Отже альтернативи Дніпровській воді в Криму немає!», — говорить Сташук і розповідає, що нещодавно був на міжнародному форумі, що розглядав проблеми води й енергетики. Там наводилися дані про те, що навіть для багатих нафтою Об’єднаних Арабських Еміратів очищення і опріснення морської води обходиться дуже дорого. «Як ви вважаєте, для Криму це буде дешевше?», — запитує фахівець. Лише для зрошення він споживає приблизно 900 мільйонів кубометрів води. Вартість кубометра, в середньому, — 13,26 копійок, але є й такі місця, де вона сягає 1,2—1,5 гривень. Все залежить від кількості насосних станцій, які піднімають воду. «А взагалі вода має об’єднувати», — такими словами завершив своє спілкування з пресою глава Держводагентства, явно натякаючи на те, що Криму немає жодного сенсу відділятися від України.
КОМЕНТАР
Людмила ДІДКОВСЬКА, старший науковий працівник, Академія аграрних наук України:
— Крим не Ізраїль, не ті масштаби і не ті можливості, тому створити там на всій території систему краплинного зрошення дуже непросто. Коштів, щоб оснастити такою системою всі посівні площі в Криму не було і, скоріше за все, не буде. Хоча на якійсь частині це можна зробити. Судіть самі. В Україні краплинне зрошування 2012 року працювало на 65 тисячах гектарів. На 2013 рік планувалося мати 75 тисяч гектарів. А в перспективі до 2020 року Інститут гідротехніки та меліорації прогнозує в Україні зростання краплинного зрошування до 200—250 тисяч гектарів. (Приблизно такий обсяг поливного землеробства на основі Північнокримського каналу сьогодні в Криму). Приріст в усій Україні має становити до 20 тисяч гектарів на рік. Але наразі такої тенденції не спостерігається. Як бачите, результати набагато скромніші.
