У нас були важливі моменти: Білл Клінтон і Борис Єльцин у ведмежих обійми; Джордж Буш, подивившись в очі Володимира Путіна, «відчув у них душу»; Гілларі Клінтон натискає «кнопку перезавантаження». Також були й деякі неважливі моменти. Але протягом більше ніж 20 років російської незалежності на Заході переважала проста розповідь про Росію.
Відкрито чи підсвідомо, починаючи з 1991 року західні лідери діяли, виходячи з припущення, що Росія є недосконалою західною країною. Можливо, в радянські роки вона була іншою, навіть деформованою. Але рано чи пізно, земля Толстого і Достоєвського, батьківщина класичного балету, могла приєднатися до того, що Михайло Горбачов, останній радянський лідер, так зворушливо називав «наш спільний європейський дім».
У 1990-ті роки багато людей думали, що рух Росії до цього дому просто вимагає нової політики: при правильній економічній реформі росіяни рано чи пізно стануть такими як ми. Інші вважали, що у разі вступу Росії до Ради Європи, і якщо ми перетворимо G-7 у G-8, то рано чи пізно Росія буде засвоювати західні цінності. Такі привілеї ніколи не поширювалися на Китай, який є набагато більшою економічною і політичною потугою. Це тому, що ми ніколи не вважали, що Китай буде «західним». Бо в глибині душі ми вірили, що Росія коли-небудь приєднатися до нашого клубу.
Треті вважали, що для просування Росії вперед потрібен певний різновид західної мови, кращий діалог. Коли відносини погіршилися, президент Буш звинуватив президента Клінтона. Президент Обама звинуватив президента Буша. І всі ми звинуватили себе. Ще в 1999 році New York Times Magazine написав головну статтю під назвою «Хто втратив Росію?» У той час були великі дискусії і лунали твердження, що ми втратили Росію «тому що домагались порядку денного, який був абсолютно неправильним для Росії» і давали погані економічні поради. Минулого тижня колишній посол США в Москві Джек Метлок у статті в The Washington Post повторив думки президента Путіна і заявив, що Сполучені Штати, «ставлячись до Росії як невдахи», несуть відповідальність за нинішню кризу.
Ці аргументи є надуманими: ми не мали відношення до російської політики. По правді кажучи, у нас було дуже мало впливу на російську внутрішню політику після 1991 року, навіть коли ми її зрозуміли. Найважливіші зміни - масивна передача нафти і газу від держави олігархам, повернення до влади людей, які отримали освіту в КДБ, знищення вільної преси та політичної опозиції – відбувалися всупереч нашим порадам. Найважливіші військові рішення – вторгнення в Чечню та Грузію – ми зустрічали протестами.
Хоча багато хто, мабуть, вважає інакше, вторгнення в Крим спочатку теж не повинно було Захід. Як зазначив один проникливий російська коментатор, найважливіші рядки у промові Путіна цього тижня з приводу анексії були значною мірою проігноровані: його посилання на п'ятої колони і фінансованих російських «зрадників», які тепер повинні будуть мовчати. Путін вторгся в Крим тому, що йому потрібна війна. У період уповільнення зростання і з більш неспокійним середнім класом, він, можливо, потребуватиме ще декілька воєн. Цього разу, це дійсно не про нас.
Але тому, що Крим є близько до ЄС, і тому що нова етно-націоналістична мова Путіна містить велике відлуння кривавого минулого Європи, кримське вторгнення може мати більший вплив на Захід, ніж він очікував. У багатьох європейських столицях кримські події стали справжнім струсом. Вперше, багато хто починає розуміти, що ця розповідь була неправильною: Росія не є недосконалою західною країною. Росія є анти західною державою з іншим, більш темним баченням глобальної політики. Списки санкції, опублікованих цього тижня в Європі, були сміхотворно короткими, але той факт, що вони взагалі з'явилися відображає кардинальні зміни. Протягом 20 років ніхто не подумав про те, як «стримати» Росію. А тепер думають.
У будь-якому випадку навіть новий і більш широкий список санкцій США це - тільки сигнал. Набагато важливішими в даний час є глибші стратегічні зміни, які повинні випливати з нашого нового розуміння Росії. Ми повинні знову переосмислити роль НАТО, перемістити його війська з Німеччини до східних кордонів альянсу. Ми повинні переглянути присутність російських грошей на міжнародних фінансових ринках, враховуючи, що така величезна кількість «приватних» російських грошей насправді контролюється державою. Ми повинні ще раз подивитися на наші закони щодо приховування податків та відмивання грошей, враховуючи те, що Росія використовує корупцію як інструмент зовнішньої політики. Насамперед, ми повинні дослідити енергетичну стратегію Заходу, враховуючи, що нафтові і газові активи Росії також використовуються для маніпулювання європейською політикою та політиками і знайти способи зменшення нашої залежності.
Все це займе час і для деякого це може бути занадто пізно. Минулого тижня у Києві я зустріла молодих українців, які були несамовито в захваті від ідеї, що вони можуть, коли-небудь, жити в зовсім іншій країні. Я не відважилась їм сказати, що не знаю, чи їм це коли-небудь вдасться.
The Washington Post, 21 березня 2014, переклад Миколи СІРУКА, «День»
Енн ЕППЛБАУМ — дружина міністра оборони Польщі Радека Сікорського, колумністка газети Washington Post і Slate
