У Росії занепокоєні чутками про «можливі перемовини дніпропетровського підприємства «Південмаш» із представниками деяких країн про продаж технології виробництва міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) важкого класу Р-36М2 «Воєвода» (SS-18 «Сатана»). Міністерство закордонних справ РФ вже звернулося до українського керівництва з проханням не поширювати технологій виробництва зброї масового ураження. «Україна, будучи членом режиму контролю за ракетною технологією і підписантом Гаазького кодексу поведінки по запобіганню поширенню балістичних ракет, несе серйозні політичні зобов’язання», — наголосило російське МЗС.
Але якщо вести мову не про балістичні ракети, а про співпрацю в інших сферах «оборонки», то згода України на продаж ліцензій на виробництво своєї продукції «на місцях» нічим не відрізняється від тієї практики, яка є і в Росії. Сьогодні це об’єктивна реальність: імпортуючи техніку, покупці зазвичай хочуть по можливості локалізувати у себе її виробництво, зазвичай — з компонентів країни-постачальника. Врешті-решт, продаж ліцензії — це теж чималі кошти. Та й надалі розробник може пропонувати свої послуги покупцеві.
Не варто заперечувати, що покупець може бути зацікавлений в освоєнні нових технологій. Але й Україна, і Росія, у свою чергу, чинять так само. Так, російський уряд не приховував, що саме заради отримання нових технологій вирішив замовити у Франції будівництво універсальних десантних кораблів типу Mistrale.
Рішення ж української влади припинити військово-технічну співпрацю з Росією, якщо воно таки буде задокументовано, означає, що тепер спецекспортери і керівники українських оборонних підприємств будуть вимушені шукати на ту ж продукцію нових покупців. Або ж — істотно розширити співпрацю з тими, що вже є. Можливості перспективи тут у всіх різні.
Російські чиновники «залякують», що без продовження військово-технічної співпраці з Росією українська «оборонка» не виживе. «Їм кінець просто», — відгукнувся про майбутнє українського ОПК в разі розриву відносин російський віце-прем’єр Дмитро Рогозін. Щоправда, здебільшого такі погрози торкаються, мабуть, авіапрому. Найболючішим для обох держав є питання припинення постачань до Росії моторів «Мотор Січі» — таких великих контрактів, як з РФ, у підприємства немає і поки що не передбачається. Звичайно, «Мотор Січ» працює з багатьма країнами, і перспективним називають ринок Латинської Америки, але над просуванням туди продукції ще працювати й працювати. Окрім того, Росія і Україна працюють над створенням військово-транспортного літака Ан-70, а також над іншим спільним проектом.
Запитаною є продукція виробництва НВКГ «Зоря-Машпроект». Є потенційні можливості збільшити постачання на традиційні вже для нього ринки — до Індії, Китаю, В’єтнаму, Сінгапуру, Південної Кореї тощо. Цілком імовірно, що завод буде задіяний у будівництві кораблів Бразилією — делегація бразильських ВМС відвідувала українські суднобудівні підприємства, вивчаючи можливості співпраці. Але знову ж таки основним ринком збуту для нього є Росія.
З другого боку, за певним озброєнням Україна і Росія не співпрацюють, а конкурують одна з одною, скажімо, на ринках Азії та Сходу. Передусім це бронетехніка — танки і бронетранспортери. Українські виробники «начинки» для керування бронетехнікою та її озброєнням можуть розраховувати на нові субпідряди від бронетанкових заводів — Україна зуміла вийти на перспективні ринки й укласти низку контрактів. Зокрема, 2011 року було підписано контракт на постачання до Таїланду 49 одиниць основного бойового танка «Оплот» загальною вартістю на більш ніж $200 млн, і в лютому замовник отримав партію з п’яти танків.
Щоправда, за нинішньої ситуації цілком можлива зміна субпідрядників. На танки «Оплот» встановлюються прилади керування вогнем виробництва ДП «Феодосійський оптичний завод». Нещодавно його керівництво звернулося до російського міністра промисловості і торгівлі Дениса Мантурову з проханням завантажити підприємство роботою. У зверненні висловлюється сподівання, що «позитивна реакція» уряду РФ реально відшкодує втрату 100 млн грн від розірвання договору з ДП «Завод ім. Малишева» в разі «недружніх кроків з боку уряду України».
Наприкінці лютого керівництво ДГЗП «Спецтехноекспорт» і представники Міністерства оборони і морської піхоти ВМС Індонезії обговорили умови контракту на постачання 5 одиниць БТР-4. При успішному виконанні контракту є домовленість про постачання 50 таких машин.
Постачає Україна на ринки Сходу й Азії та компоненти до техніки. На початку минулого року Україна і Пакистан підписали контракт вартістю понад $50 млн на постачання 110 силових установок для основного бойового танка Al-Khalid (раніше туди було поставлено 300 МТО на базі 6ТД-2 для оснащення цього танка). Машинобудівний завод «ФЕД» домовляється з Китаєм про продаж не лише готових деталей, а й технологій. За останній рік на підприємстві розробили понад 30 новітніх деталей для авіації. Аерокосмічні агрегати харківський завод відправляв до Японії, Індії, Китаю, Ірану та інших країн.
Російські чиновники і військові експерти не втомлюються запевняти, що Заходові продукція української «оборонки» не потрібна — її не пустять на свої ринки через небажання конкурувати. Справді, ті ж таки українські танки просувати до Західної Європи не вийде, там сильні позиції німецьких виробників. Наприклад, восени Польща заявляла про наміри придбати в Німеччини 116 уживаних основних бойових танків Leopard 2. Але певні українські розробки Заходові цікаві, тим паче, що можлива співпраця з метою просування на ринки третіх країн. Торік стало відомо, що ДержККБ «Луч» і бельгійська компанія Cockerill Maintenance & Ingenierie Defence реалізували спільний проект: у боєкомплекті 90-мм гармати башти Cockerill з’явився український постріл з протитанковою керованою ракетою Falarick 90. Ракета може вражати броньовані цілі на віддалі до 4 км, що більш ніж удвічі далі порівняно з іншими снарядами штатного боєукладання. Як пише Defense Express, проект реалізований на користь однієї з багатих країн Перської затоки. «Башти виробництва бельгійської компанії CMI Defence з українським ракетно-гарматним озброєнням (90, 105 і 120 мм) сумісні з усіма типами легко броньованих машин і пропонуються виробникам бронетехніки, зацікавленим у посиленні вогневої потужності своїх машин. Цю «обновку» вже приміряли на південнокорейську БМП K21 компанії Doosan і на польський БТР «Росомак» (Rosomak) у версії машини вогневої підтримки під назвою «Вовк», який може оснащуватися гарматою як 105 мм, так і 120 мм у башті CT-CV продукції CMI Defence», — зазначає спеціалізоване видання.
У Польщі пройшла випробування нова керована 120-мм міна з лазерним напівактивним самонаведенням, що створюється як спільний проект ДержККБ «Луч» і польських підприємств. Польща також висловлювала бажання реалізувати спільні розробки радіолокаційних станцій, систем навігації, обладнання зв’язку і ракет різних класів. До країн Європи і Америки постачає своє оптичне скло ДП «Ізюмський приладобудівний завод» (воно використовується для виготовлення оптичних приладів військового і цивільного призначення).
