За даними МВС, 5 травня під час проведення АТО у Слов’янську загинули четверо українських військових. Загалом з початку антитерористичної операції Україна втратила вже 11 військових. Вони загинули, виконуючи свій обов’язок, у бою... Це трагедія. Україна вперше за свою незалежність бере участь у військових діях на своїй землі, вперше втрачає своїх військових, які обороняють Україну від окупантів.
Саме тому 9 Травня має бути цього року інакшим — ми маємо вшанувати пам’ять тих, хто загинув під час Другої світової війни у боротьбі з фашистами, але маємо вшанувати і своїх героїв, переосмислити та надати нових смислів і символів Дню перемоги.
На мій погляд, було б правильно поховати всіх наших, недавно загиблих військових, саме 9 травня на новостворенній Алеї Героїв на Байковому. Звісно, за згодою рідних. Після 1945 року вперше наші військові загинули в бою на своїй землі, захищаючи її від сусіда-агресора. Похорон зробити за всіма військовими ритуалами але під загальнодержавним патронатом. Дай Боже, щоб це були останні такі похорони. Може хоч тоді в головах багатьох наших громадян щось зміниться в розумінні того, що собою сьогодні являє наш «стратегічний партнер». А головне, це свідчило б як суспільство і держава шанують сьогодні своіх дійсних Героїв. При всьому розумінні того, що реалізація такої пропозиції справа непроста — її реалізувати можливо. Це було б справедливо. Це свідчило б про те, що всі ми усвідомлюємо — почався новий, крутий поворот в сучасній українській історії. Нові Дні нових Перемог і усвідомлення їх істинної ціни. До керівництва Міністерства оборони цю пропозицію я довів. Зрозуміло, що це мала б бути загальнодержавна, а не відомча акція. З запрошенням всіх послів іноземних держав і військових аташе, в тому числі і Росії( незалежно, прийдуть чи ні). Мій батько пройшов всю Велику Вітчизняну в піхоті. 24 червня 1941 року уже був на призовному пункті. Повернувся в вересні 1945-го. Три поранення , контузія, два полони і дві втечі. Закінчив війну в Празі. І я ледь памятаю деякі епізоди тієї війни. Головним чином мамині страхи і сльози після двох повідомлень-трикутників, що батько пропав безвісти і сльози радості від повідомлення, що батько живий. Я буду відзначати 9 Травня як завжди. І його треба відзначати. Але, коли б мій батько був живий, заболіли б всі його рани через те, що сьогодні наші молоді військовики воюють з росіянами і гинуть на нашій землі і що німці допомагають нам зупинити агресора.
Євген МАРЧУК
