Спадщина попередньої влади виявилася дуже хворобливим для країни. Події в Криму і сьогодні на сході показали реальний стан нашої правоохоронної системи і армії. Один бік медалі — об’єктивно нинішня влада зіткнулася з великими проблемами. Інша — за останні три місяці виникло чимало запитань і до дій постмайданної влади. Її часто звинувачують в небажанні відмовитися від «старих правил» в управлінні, сумнівних кадрових призначеннях, непрофесіоналізмі тощо. Як реально влада забезпечуватиме вибори на сході? Звідки росте коріння проросійського тероризму? Яким чином розв’язуватиметься ця проблема? Як уникнути квотного принципу в кадровій політиці? Чи проводитимуться дострокові парламентські вибори? Як повернути Крим? Що буде з українсько-російськими відносинами? В інтерв’ю з тимчасово виконувачем обов’язків заступника голови Адміністрації президента Андрієм СЕНЧЕНКОМ.
«БАНДИ ТЕРОРИСТІВ СКЛАДАЮТЬСЯ З РОСІЙСЬКИХ ГРУШНИКІВ І НАЙМАНЦІВ, МІСЦЕВОГО КРИМІНАЛІТЕТУ ТА ЛЮМПЕНА»
— Верховна Рада ухвалила закон, який передбачає забезпечення проведення президентських виборів на сході країни. Але ми бачимо, що терористи захоплюють ОВК, нападають на держустанови, викрадають і вбивають людей. Яких все-таки буде вжито заходів, щоб не допустити зриву виборів на Донбасі?
— Законом визначено низку додаткових заходів щодо забезпечення проведення виборів, але їх ефективність залежить від стану української правоохоронної системи і зусиль терористів, які воюють проти України. Також це залежить від настрою жителів сходу, де зараз патріотичні настрої зростають.
— Із чим, на вашу думку, це пов’язано?
— Одна справа, коли терористи проголошують гасла (незалежність і процвітання Донбасу), інша — коли для цього немає жодних підстав. Адже у багатьох досі були ілюзії, що Донбас годує країну, а насправді це країна годує Донбас. Наприклад, у Луганській області майже 800 тис. пенсіонерів, із яких область власними внесками до Пенсійного фонду забезпечує їх лише наполовину, другу половину дотує вся країна.
Усі повинні розуміти, що сьогодні проти нас на сході воюють банди, що мають багатошарову конструкцію. Керує ними російське ГРУ, яке чітко диспетчирує ситуацію. До цих груп входять російські найманці (ми знаємо, де і як їх вербують), які фінансуються за рахунок тіньових фондів у Росії, тобто коштів, украдених у російських платників податків. Це кістяк диверсійно-бандитських груп.
А далі вони ґрунтовно обросли місцевим криміналітетом. Він дуже розгалужений на Донбасі. Його світанок, як і по всій Україні, був у середині 90-х рр., потім їх загнали в підпілля. Але на Донбасі все це тривало, тому що місцева влада всі роки незалежності фактично спиралася на кримінальні елементи. А за останні чотири роки вони стали невід’ємною частиною влади. Було сформовано вертикалі «смотрящих» по всій країні, відповідно підросла «кримінальна піхота», яка забезпечувала силові дії на підтримку влади.
Також у бандитські групи мобілізовано люмпенізовану публіку, яку раніше, зокрема, возили до Києва на антимайдан. Криміналітет і люмпен — серйозне підживлення для російських найманців. Ці банди сьогодні грабують банки, інкасаторські машини, відбирають майно у простих людей, розстрілюють мирних громадян. Звісно, такі дії відштовхують нормальних людей. Адже на Майдані в Києві стояли зовсім інші люди, які воювали за громадянські права і європейський вибір.
— Російське ГРУ, найманці потрапляють до Донбасу через кордон. Чому цьому не покладено край?
— Тільки в Луганській області ми маємо 746 км кордону з Російською Федерацією. Ми ж не збиралися воювати з Росією, тому ці кордони часто носили пунктирний характер. Для того, щоб їх повноцінно облаштувати, потрібні кошти і час. Тим часом росіяни цим користуються, йде потік зброї, наркотиків...
— А яким чином так званий народний губернатор Валерій Болотов уже двічі перетинає наш кордон?
— Сьогодні перетнути кордон Донецької і Луганської областей для професіонала, скажімо, ГРУ — не проблема. А такі навколокримінальні особи, як Болотов можуть перетинати його о 5-й ранку за допомогою 150 бойовиків із гранатометами. Для порівняння, в цьому пункті пропуску було близько 50 прикордонників. Можу точно сказати, що цей епізод буде розібрано по деталях.
— Чи розглядається варіант перекриття кордону з Росією?
— Це можливо, але ми повинні розуміти, що якщо буде прийнято таке рішення, воно стане великою проблемою для населення. Адже у нас є такі села, де половина вулиці розташована в Україні, а половина — в Росії. Навіть якщо ми перекриємо кордон, для професіонала перетнути його не буде проблемою.
«КВОТНИЙ ПРИНЦИП ПОВ’ЯЗАНИЙ З ТИМ, ЩО В КОЖНОЇ З ТРЬОХ ПОЛІТСИЛ Є ПРОГРАМИ, КАДРОВИЙ РЕЗЕРВ І АМБІЦІЇ»
— Ви сказали, що ефективність забезпечення порядку на виборах залежатиме від стану правоохоронної системи. А в якому вона стані сьогодні? Що зроблено за три місяці?
— Очевидно, що після падіння режиму Януковича треба було змінити обласних керівників міліції. При цьому ми повинні розуміти, що не можна призначати на такі посади старшого лейтенанта, дільничного, який закінчив виш три роки тому, оскільки потрібні відповідна кваліфікація і досвід. Із кого ми можемо обирати? З колишніх начальників обласних управлінь МВС, їхніх заступників, керівників структурних підрозділів. Але до цих людей теж є претензії. У нас немає резерву, щоб воднораз змінити всіх. Це стосується і судової системи, і ГПУ, і СБУ...
Ми повинні розуміти, що останні чотири роки влада заточувала правоохоронні органи під зовсім інші завдання. Перше — це захист «верхівки» (Сім’я й оточення) від гніву народу. Друге — це «пилосос для хабарів». Вони дуже професійно «кришували» гральний бізнес, проституцію, наркопритони, брали хабарі на дорогах, брали участь у переділі власності... З країни «висмоктувались» величезні ресурси. За такої системи правоохоронні органи фактично розучились виконувати свої прямі обов’язки. На даний момент на сході триває селекція правоохоронних органів.
— Водночас під час формування нинішньої парламентської коаліції критерієм призначення на державні посади став квотний принцип. Наприклад, коли розгорталась російська спецоперація в Криму, військові експерти дуже критично відгукувались про тодішнього міністра оборони Ігоря Тенюха, але у владі заявляли: не можемо звільнити — це квота «Свободи». Як уникнути подібного непрофесійного підходу до кадрів?
— Квотний принцип — це друга проблема. Перша ж полягає в тому, що після Євромайдану у нас залишився старий склад парламенту. Три політичні сили, які були в опозиції, становили меншість, плюс серед них були сумнівні за якістю персонажі. Отже, кістяк тих людей, які є патріотами країни, сьогодні явно в меншості у Верховній Раді.
Разом із тим нам треба було створювати уряд, вирішувати питання державного управління, ухвалювати закони. Інакше в Києві вже були б російські танки. Тому нам довелося брати до більшості осколки Партії регіонів. Хоча ми розуміли, що якість цих людей не змінилася. Неправильні кадрові рішення були, зокрема через домовленості непублічного характеру на різних поверхах влади. Треба визнати, що як у владі, так і в опозиції корупціонерів було достатньо. З іншого боку, сказати, що всі кадрові призначення були вимушеними, не можу.
Проблема ж квотного принципу пов’язана з тим, що у кожної з трьох політичних сил є програми, кадровий резерв і амбіції. У цьому і суть партій — боротися за владу. Всі ці складові доводиться враховувати в кадровій політиці.
«ВЕЛИКИЙ КАПІТАЛ ДОНБАСУ ГАДАВ, ЩО, ПРОФІНАНСУВАВШИ «КРИМІНАЛЬНУ ПІХОТУ», ОТРИМАЄ ДОДАТКОВІ АРГУМЕНТИ В ТОРГІВЛІ ІЗ ВЛАДОЮ»
— В Україні відбуваються національні круглі столи. Чи не замислювались у владі про те, щоб спочатку провести, нехай навіть у закритому режимі, круглий стіл з олігархами, адже взаємозаліки 90-х не вирішено досі?
— З великими працедавцями діалог триває. Але обговорювати політичний устрій післяреволюційної України з клубом олігархів не варто. Це закінчиться тим, що буде виставлено умови: дайте нам ту чи іншу галузь, а ми за це щось зробимо. Це не той діалог, який потрібен Україні. Адже джерела фінансування боротьби проти України розташовані не лише за межами нашої країни. Місцевий великий бізнес у цьому також бере участь, зокрема народні депутати від Партії регіонів. Російських найманців фінансують росіяни, а донецьких бандитів — «Сім’я», їхні поплічники і частина великих працедавців Донбасу.
— Хто?
— Не хочу називати прізвищ. Але можу сказати, що зараз ці люди злякались, оскільки зрозуміли, що втрачають контроль над ситуацією. Адже вони думали, що профінансувавши «кримінальну піхоту», отримають якісь додаткові аргументи для торгівлі з владою. І коли сьогодні говориться, що Донбас не чують, це спроба зробити так, щоб почули двох-трьох, які диктуватимуть умови. Ми на це не згодні. Водночас ми щодня перебуває в діалозі на різних рівнях.
— Наші автори і читачі зі східних регіонів відзначають дефіцит об’єктивної інформації, відсутність підтримки і захисту людей, які виступають за єдину Україну, невміння налагодити діалог із місцевими елітами. Яка все-таки відбувається робота з населенням Донбасу?
— Діалог існує, але зі справжньою інтелігенцією Донбасу (громадськими організаціями, вишами...). Йти ж до тих, хто хоче зберегти за собою монопольне право на ресурси Донбасу й експлуатацію його населення, ми не будемо. Може, я скажу жорстко, але модель суспільного устрою, яка бачилася б ідеальною «господарям Донбасу», це виростити таку генерацію жителів регіону, яка була б готовою на рабську працю упродовж усього трудового тижня і на пляшку горілки з квитком на футбол у вихідні. При цьому це люди, які дивилися б по телевізору лише мильні опери і не замислювалися б про те, що відбувається.
Після Євромайдану на сході теж виплеснулись емоції, але вони, зокрема, пов’язані з багаторічними приниженнями на місцевому рівні. Протест у Центрі і на Заході країни носив більш усвідомлений характер: боролися за права, а не за «окраєць хліба». На сході люди борються проти чогось, але не розуміють — за що. Плюс традиційно схід орієнтований на очікування якогось сильного правителя і настання дива. Чекали дива від Януковича (він же свій), зараз частина населення чекає на це диво від Путіна. У Криму вже «дочекались» — тепер сьорбають великою ложкою.
Ми повинні дійти спільного розуміння, що цінністю для всіх є вся країна, її суверенітет, цілісність, права людей. Жителі Донбасу — наші партнери. Ми пропонуємо їм провести цієї осені дострокові місцеві вибори, тому що вибори 2010 року по всій країні було реально сфальсифіковано. На мій погляд, треба поєднати в часі конституційні зміни (наділити місцеві органи влади реальними повноваженнями і ресурсами для вирішення проблем) і місцеві вибори.
«СИСТЕМУ ДОВЕДЕТЬСЯ ПЕРЕЗАВАНТАЖУВАТИ НЕОДНОРАЗОВО»
— А дострокові парламентські вибори?
— Тут дуже важливо поставити крапку — яка все-таки буде у нас форма правління після змін до Конституції. Також дуже важливо — якою буде система виборів.
— До кінця цього року реально перезавантажити політичну систему?
— Систему доведеться перезавантажувати не один раз. Усе залежить від того, наскільки ми зможемо швидко і якісно відпрацювати зміни до Конституції й закону про вибори. Адже в парламенті однозначно буде опір з боку регіоналів і мажоритарників у цілому. Та оболонка у вигляді ПР, якою вони користувалися з дозволу Януковича для входження до парламенту, вже розсипалася, отже, вони робитимуть усе, щоб залишитися при владі. У хід підуть величезні фінансові ресурси, зокрема ті, що були вивезені «господарями життя», якими вони себе вважали, що недавно втекли. Бюджет країни порівняно з їхніми ресурсами — копійчана контора. Спочатку вони вивозили кошти на Захід, потім, коли виникли ускладнення, намагалися їх сховати. Зараз українськими й західними спецслужбами докладаються системні зусилля, щоб знайти ці гроші й повернути до України. Частина їх вже арештована.
— За словами в.о. президента Олександра Турчинова, з вини терористів економічна ситуація в Донецькій і Луганській областях є катастрофічною. Яким ви бачите розв’язання ситуації на сході?
— У першу чергу, перекриття фінансування. Коли великій групі осіб щодня на картку надходить 200 або 500 доларів, то очевидно, що це розрахунок за системні дії тероризму. Друге — це все, що пов’язане з підвищенням ефективності силових відомств.
«ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА СИЛОВИКІВ — ВІДСУТНІСТЬ ДОСВІДУ БОЙОВИХ ДІЙ»
— Якщо конкретно говорити про армію й спеціальні підрозділи, які проводять антитерористичну операцію, чого передусім їм не вистачає, адже в нас чималі втрати?
— Головна проблема — відсутність досвіду бойових дій. Тим паче війна, яку Росія нав’язала Україні, має специфічний характер. Адже Путін сам анонсував формулу, за якою діятимуть російські військові, — попереду мають бути мирні громадяни. Цю формулу під час Другої світової війни активно використовували нацисти, так само в 90-ті рр. вона застосовувалася на Балканах.
Тому коли сьогодні говорять, що АТО йде мляво, це не так. Наше завдання, щоб не постраждали мирні люди — робиться все, щоб їх «відшарувати». Серед них ті, хто випадково потрапив у цю ситуацію, й ті, хто емоційно заряджений, особливо після російських «зомбоящиків». Наші силові структури зараз здобувають військовий досвід.
Серед тих бандитів, які взяли сьогодні зброю в руки, є чималий відсоток молодих людей. Як влада ми висуваємо ультиматум — скласти зброю, тоді ми гарантуємо звільнення від кримінальної відповідальності, якщо, звісно, вони не скоювали злочинів. А з російськими найманцями або місцевим криміналітетом розмова коротка — пощади не буде.
— Але якщо ситуація погіршується й виходить з-під контролю, можливо, слід діяти жорсткіше?
— У мирних людей ми не стрілятимемо, терористів — знищуватимемо.
— Перш ніж окупувати Крим і розпочати диверсійну війну на сході України, Росія організувала інформаційну агресію проти нашої країни. Що сьогодні робить влада, щоб переформатувати інформаційний простір України?
— Протягом останніх чотирьох років діяльність Національної ради з питань телебачення та радіомовлення була неадекватною. Оточення Януковича монополізувало сфери цифрового телевізійного мовлення. Опозиційні ж канали виводилися з інформаційного простору України. Паралельно податкова структура душила ЗМІ. На сьогодні згадана Нацрада не працює. Щоб її переформатувати, треба обрати президента.
Проблем багато. У нас немає якогось одного вмикача, щоб ми одразу все поміняли. Влада припускається помилок, але головне, щоб вона вміла їх визнавати, виправляти й бути відвертою з народом. Те, що сьогодні відбувається, — це війна за незалежність України. Вона йде на всіх фронтах, зокрема й на інформаційному. Суспільство не має ослабляти хватку, якою воно тримає владу після Майдану, бо без контролю будь-яка влада піддається системі спокуси. З другого боку, не треба виряджатися під учасників Майдану й у камуфляжній формі й займатися переділом власності та влади. На таких правопорушників буде відповідна реакція.
«ЯКЩО В КРИМУ ВИЙДЕ МІЛЬЙОН ОСІБ, ТО НІЯКИЙ ПУТІН НІЧОГО ЗРОБИТИ НЕ ЗМОЖЕ»
— Якими ви бачите українсько-російські відносини після завершення війни?
— Ми дуже різні. Українці набагато більше європейці в усвідомленні своїх прав, що дають можливість будувати своє життя самому, а не чекати від влади опікування. З другого боку, те, що відбувається в Росії, — це біда росіян. Точнісінько так само, як колись весь світ дивився на Радянський Союз, де десятиліттями зомбували людей, сьогодні дивляться на Росію.
Між нашими народами немає нерозуміння. Але діалогу з Путіним бути не може. Будь-яка розмова з Кремлем починається з одного — поверніть Крим і припиніть воювати з нашою країною. У відповідь нам намагаються розповідати, що давайте, мовляв, перегорнемо сторінку — забудьте про Крим, дайте особливий статус Донбасу, вступіть до Митного союзу, а ми вам дешевий газ, кредити. Не за це наші люди віддавали життя на Майдані. Путін найбільше боїться, що в українців після Євромайдану з’явився шанс навчитися використовувати свої права й будувати свою державу.
— Ви самі з Криму й добре знаєте ситуацію на півострові. Які там зараз настрої?
— Коли ми говоримо про окуповану територію, то це не просто визначення й оцінка статусу Криму. Відчуття окупованої території сьогодні існує у багатьох жителів півострова. Після анексії російська влада миттєво розгорнула роботу ФСБ і Слідчого комітету. Бездоганно там фінансуються всі силові структури. Кількість цих структур у Криму й Севастополі на душу населення вдвічі більше, ніж, наприклад, у Москві. Вони ставляться з недовірою до кримчан, бо для російського політичного керівництва це аборигени, які будь-якої хвилини можуть обуритися й підняти бунт, тому їм не можна вірити. Кримчани явно не вписуються в російську схему управління країною, оскільки за всіх складнощів, але в Україні люди звикли до права висловлювати свою думку, проводити демонстрації...
Те, як поводиться російська влада з кримськими татарами, має викликати шок не лише у самих кримських татар, а й у будь-якої нормальної людини. Окупаційна влада взяла курс на те, щоб підбурювати мусульман і християн у Криму. Вона поки у відносно м’якій формі намагається «виштовхувати» кримчан з території півострова, а далі це набиратиме масового характеру. Навряд чи Кремль прийме рішення про повторну депортацію кримських татар, але це буде те саме, лише в завуальованій формі. Коли сьогодні Мустафу Джемілєва не пускають до себе додому до Криму, це і є депортація. Подібне чекає багато людей.
Сьогодні вже робляться кроки для заміни складу населення на півострові. Наприклад, нещодавно оголосили, що, виявляється, в Криму багато безробітних, тому для цих людей створюють робочі місця в Ульяновську. А на їхнє місце приїдуть люди з Росії. Відомо також, що ті військові, які, зрадили свою батьківщину, пішли служити до російської армії, сьогодні розчаровані, бо їм запропонували служити в Читі, Хабаровську, Дагестані. У Севастополі навіть даїшників завезли з Підмосков’я. Крім того, в мене є інформація, що підприємці із Севастополя, які захлинаючись аплодували росіянам і фінансували сепаратистські дії, зараз самі кажуть — нас «кинули».
— Яким чином Україна повертатиме Крим?
— Гарматами й танками це зробити буде нереально. Думаю, найефективніший спосіб повернення нашої території, коли самим кримчанам набридне окупація. Це станеться досить швидко. Російські силові структури дуже жорстко контролюють ситуацію з «інакомисленням», але, з погляду економіки, усілякі аксьонови й константинови активно зайняті організацією переділу власності. Усе це сприяє наростанню незадоволеності російською владою в Криму. Якщо вийде мільйон осіб, то ніякий Путін нічого зробити не зможе.
«ЩОЙНО МИ ЗАГАСИМО ПОЖЕЖУ НА СХОДІ, ТРЕБА ПРОВОДИТИ РЕФЕРЕНДУМ З ПИТАННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ І НАТО»
— Нещодавно Олександр Турчинов пригрозив комуністам можливою забороною партії за співпрацю з проросійськими терористами. Яка, все-таки, роль КПУ в тих процесах, що відбуваються на сході?
— Я згоден з тим, що якби свого часу відбувся суд над Компартією, а потім і люстрація, то, можливо, сьогодні не було б Януковича й багато чого іншого. На мій погляд, претензії до комуністів мають бути розглянуті в суді. КПУ треба забороняти. Є, звісно, люди, які голосують за них, але ми повинні розуміти, що цими громадянами якраз і спекулює Симоненко. Адже Компартія в парламенті давно перетворилася на комерційну організацію, яку за продажністю порівняти ні з ким, навіть із Партією регіонів. Плюс вона є «п’ятою колоною» в Україні. На сході їхні функціонери активно допомагають агресорові.
— Сьогодні Україна відчуває великий вакуум безпеки. Як його заповнити?
— На жаль, аморфність структур, що існують для забезпечення безпеки в Європі, виявилася повною мірою. Я розумію, що ніхто не чекав від Путіна таких дій, але це не виправдання. Ми продовжуємо говорити Заходу про реалізацію гарантій, які отримала Україна, відмовившись від ядерної зброї. Країнам НАТО доведеться або подвоювати військові бюджети, або повертати ситуацію, коли в світі гарантії чогось варті. Це стосується не лише агресії Путіна, а й необхідності утримати два десятки країн, що стоять на порозі отримання ядерної зброї. Те, що сьогодні робить Росія, це проблема світового масштабу, й хоче того Захід чи ні, її доведеться розв’язувати. Думаю, тиск на РФ зростатиме. Поки не відомо, де ця межа, після якої Путін почне усвідомлювати, що його конструкція тріщить по швах.
— Щодо вступу до НАТО від нинішньої влади ми чуємо, що поки не час, а коли буде час?
— Питання євроінтеграції й НАТО цілком може бути предметом загальнонаціонального референдуму. Щойно ми загасимо пожежу на сході, треба проводити референдум. Так, у НАТО існує формальне обмеження, що стосується невступу до організації країн з невирішеними територіальними питаннями, але, думаю, кримська ситуація не буде перешкодою.
— Яким ви бачите своє політичне майбутнє, враховуючи наближення президентських виборів наближаються?
— Я ніколи не мріяв сидіти в цьому кріслі. Мандат депутата не здавав, бо в мене тимчасова робота. Як тільки буде новий президент, я одразу складу з себе виконувані обов’язки.
