На моє переконання, Об’єднаній опозиції в жодному разі нині не треба стрімголов кидатися на «симбіоз» ПР із КПУ через підписаний негарантом Конституції мовний закон. Треба у спокійному тоні розгортати агітацію за свої політичні й економічні реформи, не здійснюючи пафосних революційних кроків проти цього закону. Просто злочинно відштовхнути від себе ту частину російськомовних, які відходять від підтримки ПР і КПУ через соціальне невдоволення. Повірте мені, росіянину, який не вивчав української мови, що це не наша провина — незнання державної мови, держава, зокрема й значна частина нинішньої опозиції, майже нічого не зробила за 20 років незалежності для популяризації і м’якого переходу на українську мову. Не можна допустити, щоб ті, хто відхилився від ПР і КПУ, проголосували за партії-клони ПР. На мій погляд, обов’язок кожного патріота України — спокійно переходити на українську мову.
Величезна подяка панові Михайлу Присяжному за його, по суті, не лише сповідь, але й аналіз ситуації в Україні, в її духовному житті — статтю «Від розчарування, приниження, знущання — до помсти! («День» за 17-18 серпня 2012 р.). Його обѓрунтуванню помсти через пробачення у фразі «Заради Великого Блага повинні скористатися ще не до кінця осягненою силою пробачення» напрошується продовження: «Пробачення можливе лише після щирого покаяння з визнанням і засудженням своїх злочинів». Зізнаюся: дочитавши статтю, я подумки став на коліна перед паном Михайлом так само, як я реально зробив це із вдячності, виступаючи перед чотирма сотнями осіб, здебільшого молоді, що прийшли в холодний із дощем та снігом день 24 листопада 2004 р. на мітинг протесту в м. Нова Каховка проти фальсифікації результатів виборів. Бачачи вогонь в очах цих людей, я усвідомив, що в України є майбутнє. У цей момент я, проживаючи в Україні з 1982 року, усвідомив себе Громадянином України!
