Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Щойно одужаю — відразу піду воювати»

Поранені бійці, які відновлюють здоров’я в Харкові, приголомшують силою духу
29 травня, 2014 - 12:22
ЛЬВІВ’ЯНИН ІВАН ПОКАЗУЄ ДИТЯЧИЙ МАЛЮНОК, ЯКИЙ БІЙЦЯМ НАДІСЛАЛИ УКРАЇНСЬКІ ШКОЛЯРІ

Українські військові, поранені під час антитерористичної операції на сході країни, нині лікуються в Харкові, Дніпропетровську, Вінниці та інших містах. До Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, що в Харкові, з моменту початку проведення антитерористичної операції направили 69 поранених військовослужбовців  Збройних сил України та військових із інших силових відомств. 70% усіх постраждалих учасників АТО направлено до клініки ушкоджень, решта розподілено по інших відділеннях медичного центру. Загалом, протягом квітня-травня до військових лікарів із Харкова звернулося понад 400 захисників Вітчизни, які перебувають у польових таборах на сході країни, повідомляє прес-служби міністерства оборони.

Кореспонденти «Дня» відвідали поранених і з’ясували, що серед їхніх нагальних потреб — інтелектуальні: військові просять принести їм книжки. Бажаємо всім пораненим швидкого одужання і дякуємо за те, що захищаєте нас, хоробрі та скромні чоловіки!

«Дякуємо, у нас усе є. Лишень зазирніть до холодильника!» — відповідає львів’янин Іван на питання, чого потребують поранені. Івану 20 років, він стояв на Майдані і з початком російської агресії пішов до військкомату, щоб записатися до армії. Кілька разів йому відмовили, але хлопець був наполегливим і домігся свого. Іван потрапив до 51-ї механізованої бригади. Тієї, яку розстріляли терористи під Волновахою 22 травня, де загинуло 17 чоловік, а 32 було поранено. Іван говорить — поталанило, що вижив, куля прошила обидві ноги, від гранати врятувало дерево. Він намагався винести з поля бою пораненого товариша, але не встиг, друга вбила граната, яка розірвалася поряд. Іван говорить — нападники були відмінно озброєні і ретельно спланували операцію. «Ми не встигли добудувати блок-пост, не окопалися, просто поставили намети. Близько пів на п’яту ранку під’їхала машина з озброєними людьми. У снайперів були лазерні приціли, і вони розстріляли близько десяти патрульних, які не чекали на напад — біля нас часто проїжджали місцеві на машинах. А потім почали обстрілювати намети з гранатометів і автоматів», — розповідає Іван подробиці страшного ранку.

Те, що військові дії проти української армії ведуть професійні військові, зазначає і другий поранений, Ярослав із Бердичева, який лежить у одній палаті з Іваном. Ярослав потрапив у засідку в складі колони Житомирської 95-ої аеромобільної бригади під Краматорськом 13 травня. Хлопець зазначає, що місце для засідки було вибране дуже грамотно — колону очікували біля рибгоспу в селі Жовтневе у вузькому місці біля греблі. «Це була справжня військова операція, спланована за всіма правилами воєнної науки, справжніми фахівцями, в найдрібніших деталях, —  розповідає Ярослав, пригадуючи деталі бою. — Пощастило, що до нас дуже швидко надійшла допомога. Я хочу дуже сильно подякувати мужикам! Вони врятували більшість із нас».

Ярослав пішов добровольцем до війська ще 11 березня. Розповідає — дружина не відпускала його на Майдан, але коли розпочалося захоплення Криму, він не зміг просто жити й працювати. У військкомат прийшов із двома товаришами з роботи. Під Краматорськом Ярослав отримав 4 кулі, двоє хлопців, які були в його БТРі, загинули на місці, третій був важко поранений. Боєць радий не лише через те, що отримав несмертельне поранення, а що встиг прийняти бій і стріляти в терористів, зміг «ще постріляти, поповзати і поборотися».

«Якби зажила нога, я б повернувся до лав уже завтра! — говорить Ярослав. —  Багато злості накопичилося. І шкода моїх товаришів».

Іван упевнений — щоб перемагати, потрібне нормальне командування. Він вважає, що трагедія під Волновахою сталася неабиякою мірою через помилки командування. «Вони приїжджали, дивилися, як ми розташовані, і від’їжджали, нічого не робили», — розповідає військовик. Також він звинувачує деяких командирів у тому, що вони продавали солдатам ті речі, які держава видавала їм безкоштовно — каремати, спальні мішки, торгували цигарками. Але його командування, вважає Ярослав, зробило все можливе для захисту солдатів і успішного проведення військової операції, проявило високий професіоналізм. Ярослав висловлює йому вдячність.

«ПЕРЕДАЙТЕ МОЇЙ ДІВЧИНІ, ЩО В МЕНЕ ВСЕ ДОБРЕ»

Поранені бійці відзначають абсолютно різне  ставлення до них місцевого населення в Донецькій області. Одна частина людей приймала військових з радістю, місцеві привозили воду і їжу. Інші ж мешканці знімали на камеру номери машин помічників і погрожували «розібратися з ними». На українських військових у Донецькій області велася справжня психічна атака.

«Інколи вдень підходили агресивні групи людей із лайкою. Вони говорили нам: «Ви м’ясо і довго тут не простоїте», проклинали нас, —  згадує Іван. — А ввечері приїжджали інші місцеві, які говорили, що всі ці крикуни куплені за гроші, щоб ми не звертали на них уваги».  Іван також зазначає, що серед місцевих, які приходили висловлювати незадоволення солдатами, на п’ятдесят осіб були два-три організатори, лідери, які виголошували промови й заклики, а решта просто їм «підтакувала».

«Я був готовий, що доведеться спілкуватися із зомбованим населенням, — розмірковує Ярослав. — Але виявилось, що агресивно налаштовано було небагато людей. Більшість нас радісно вітала. Нам навозили стільки продуктів, що ми не встигали з’їдати. У БТР влізти було неможливо через те, що було багато продуктів!»

При цьому хлопці зазначають, що в Донецькій області основний настрій людей — «залякана байдужість», багато хто там мріє, що «хтось прийде і вирішить всі їхні проблеми», вони хочуть жити навіть не в Росії, а в неіснуючому Радянському Союзі. Інфантильна утопія, за яку Україні доводиться платити дорогу ціну життя її найкращих синів-патріотів.

У палаті розкладено зворушливі дитячі малюнки, на них сонце, звірі, квіти й слова вдячності солдатам-захисникам. На деяких малюнках вогонь і війна. І листи з надією, що солдати їх захистять. Поранені дуже зворушені цими посилками любові зі шкіл і ліцеїв України. Вони також відзначають професіоналізм і увагу з боку лікарів, дякують за турботу та підтримку київських і харківських волонтерів і прохають заспокоїти близьких, які далеко від них. «Моя дівчина постійно плаче, коли я телефоную. Будь ласка, скажіть їй, що у мене все добре!» — говорить боєць.

На прощання Іван все ж знаходить, про що попрохати: «Чи можете принести мені блакитний військовий берет? Мій згорів у наметі! А мені він знадобиться після шпиталю». Я йому обіцяю. Але сподіваюся, що, коли хлопці одужають, Україна стане мирною.

Олена СОКОЛИНСЬКА, Харків, фото автора
Газета: 
Рубрика: