Якось Путін, пригадується, назвав розпад СРСР найбільшою катастрофою ХХ століття
Відповідно, спроби відродити СРСР в усій його красі здійснюються постійно. Справа Сєнцова — одна з них.
Олег Сєнцов (р. 1976) володів у Сімферополі комп’ютерним клубом, був одним із лідерів геймерского руху, влаштовував чемпіонати комп’ютерних ігор. На кошти, зароблені від клубу,
2011 року зняв повнометражний фільм «Гамер» про підлітка-ігромана — камерне, художньо точне соціальне кіно. Світова прем’єра стрічки відбулася на кінофорумі в Роттердамі 2012 року, а наступного року на фестивалі «Дух вогню» в Ханти-Мансійську «Гамера» відзначили премією Гільдії кінознавців та кінокритиків. Фільм здобув велику популярність у Криму. Наступний проект Сєнцова «Носоріг» виграв європейський пітчинг у Болгарії в рамках кіноринку Sofia Meeting, що проходив на Софійському МКФ — Олег нарешті отримав гідне фінансування. В Україні з’явився молодий талановитий кінематографіст — які, за такого стану справ у вітчизняній кіноіндустрії, на вагу золота.
Зйомки «Носорога» так і не розпочалися. 11 травня Сєнцова в окупованому Росією Криму заарештувала ФСБ як керівника «диверсійно-терористичної групи українського націоналістичного руху «Правий сектор»». Далі — цілковито у традиціях СРСР: «основною метою злочинної діяльності (подумаєш, якась презумпція невинності — ДД) групи було здійснення диверсійно-терористичних актів у містах Сімферополь, Ялта та Севастополь, а в подальшому знищення низки об’єктів життєдіяльності, залізничних мостів, ліній електропередач». Ще там значилося «приготування до здійснення терористичного акту — вибухів у ніч з 8 на 9 травня 2014 року саморобних вибухових пристроїв біля «меморіалу Вічного вогню» і пам’ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації «Русская община Крыма» та представництва партії «Единая Россия» в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 року».
Доброї душі ці люди — співробітники ФСБ. Могли б до смерті забити, живіт розпороти і в річку викинути, а так — усього лише всього лише в Лефортово етапували і 20 -річний термін шиють. Як повідомила журналістка Зоя Светова, автор репортажу про цю справу в російському виданні The New Times, слідство веде той же полковник, який свого часу займався справою про «замах» на Рамзана Кадирова в 2008 році. Тоді слідчі теж намагалися сколотити «злочинну групу» — з московських чеченців, але діяли так незграбно, що присяжні одного з підсудних виправдали, а іншим дали відносно невеликі терміни — 5—6 років.
Зараз справа про тероризм — поза компетенцією присяжних, і наші співгромадяни опинилися в повній владі полковника. Слідство радісно повідомляє, що заарештовані (окрім Олега) надають «зізнавальні свідчення».
Ну, щодо зізнавальних свідчень охоче вірю: як їх добувати, ФСБ, вона ж КДБ, вона ж НКВС пам’ятає ще з 1937 року.
Слід додати, що Сєнцов самотужки виховує двох дітей: дванадцятирічну Аліну та дев’ятирічного хлопчика з аутизмом — Владіка. Аліна була вдома, коли батька прийшли заарештовувати.
Чим провинився наш режисер? Тим, що був активістом Автомайдану. Тим, що виступав за Крим у складі України. Цього було більш ніж достатньо.
Просто жахливе відчуття дежа вю. Теракти, терористичні організації — найбільш популярні звинувачення, за якими за сталінської диктатури саджали і розстрілювали тисячі невинних. Очевидно, ФСБ прагне будь що влаштувати показовий процес: ось що буває з тими, хто хоча б обмовиться про російську агресію, хто спробує в Криму хоч слово сказати проти окупаційної влади; на додачу, цілком імовірно, хочуть поквитатися за Майдан хоча б з одним з його активістів. При цьому правдоподібність перетворення митця, батька двох дітей на кровожерливого терориста нікого не цікавить. Абсурд ситуації посилюється тим, що один з підслідних — Олександр Кольченко — за своїми переконаннями і політичній практиці — взагалі антифашист (!), і для нього ультранаціоналістичний «Правий сектор» — найлютіші вороги. Була б людина — стаття знайдеться, а в Криму, у свою чергу, знайдеться вдосталь пройдисвітів, готових аплодувати самому бузувірському вироку для незгодного, — аж до публічної страти, якби таку мали намір влаштувати.
Думається, що Крим для нинішнього російського режиму — це полігон, де відпрацьовуються форми репресій, які в осяжній перспективі буде поширено на всю Росію.
Що нам робити? Бити на сполох. МЗС вже виступило із заявою, однак цього замало. Питання про Сєнцова й інших заручників путінського режиму треба порушувати скрізь, на всіх офіційних та неофіційних зустрічах — хоч це засідання Ради безпеки ООН, хоч інвестиційний форум. Наших людей — кращих з них — знищують. Тупо, жорстоко, показово. Час перейняти практику цивілізованого світу і вважати віднині так: напад на одного громадянина України означає напад на всю Україну.
