Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Мільйони» — під ногами

3 жовтня, 2012 - 00:00
ДМИТРО РАДІОНОВ
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

У Києві розпочався Міжнародний форум ECO-invest-2012. «День» виступив його інформаційним партнером. Протягом трьох днів учасники форуму обговорять впровадження сучасних моделей збирання, сортування, переробки та утилізації твердих побутових відходів (ТПВ) в Україні, а також вивчать можливості використання сміття в енергетичній галузі. Напередодні форуму про головні проблеми розвитку ринку ТПВ «День» поспілкувався з директором державного підприємства «Укрекоресурси» Дмитром РАДІОНОВИМ.

— Які основні тенденції розвитку ринку поводження з твердими побутовими відходами України?

— Основна тенденція — формування цивілізованого ринку вторинної сировини. Насправді це настільки потужний ринок, на ньому настільки багато відходів і мало тих, хто вкладає гроші в їхню переробку, що не можна говорити про будь-яку серйозну конкуренцію. Якщо подивитися на паспортні потужності тих підприємств, які реально займаються переробкою відходів в Україні, то вийде, що відбір сировини з усього сміття по всій Україні складає лише 7%, а в Європі — 75%. Наше завдання — досягти хоча б 15% переробки сміття в Україні. Це — одне з ключових завдань ДП «Укрекоресурси» як єдиного законного суб’єкта господарської діяльності, який забезпечує організацію системи збирання, заготівлі та утилізації використаної тари, пакувальних матеріалів і відходів як вторинної сировини. Зараз ми працюємо над створенням спеціалізованого майданчика (біржі) для торгівлі вторинною сировиною. Такий учасник ринку істотно спростить пошук як постачальників, так і закупівельників.

— Що заважає сьогодні активно розвивати бізнес «на смітті», адже у всьому світі це — золота жила?

— Ключовий фактор, що стримує розвиток, — відсутність інфраструктури збирання, заготівлі, утилізації та використання твердих побутових відходів (ТПВ) на рівні як окремих територій, так і всієї країні. Міста або райони, що мають повний цикл — від контейнерів для роздільного збору до ліній з виготовлення вторинної сировини — можна перерахувати на пальцях. Хоча на цьому ринку працює досить багато підприємств. Щонайменше — п’ять-сім у кожному регіоні та кожній області. Але справді сильних, потужних учасників ринку близько п’яти-семи в усій Україні. Ідеальна структура ринку: для переробки кожного виду вторинної сировини в області не менше, ніж три-п’ять середніх підприємств (тільки так на ринку з’явиться конкуренція) та один-два потужні гравці на рівні кількох областей, які забезпечать повний цикл переробки сміття.

Не менш важливий бар’єр — проблеми, викликані діями місцевих органів влади. Наприклад, затягування з отриманням земельних ділянок під підприємства.

Крім того, маємо досить низький рівень свідомості населення. Навіть там, де ми ставимо контейнери для роздільного збору сміття, людям доводиться довго пояснювати важливість сортування. У той час, як в Німеччині (та деяких інших країнах Європи) обов’язок населення сортувати відходи закріплено законом та карається значним штрафом.

Але все це тимчасові перепони, які притаманні для ринку, що розвивається.

— Які законодавчі зміни треба прийняти, щоб цей ринок почав активно розвиватися?

— Найважливіше прийняти три законопроекти. Перший — про запровадження обов’язкового будівництва сміттєпереробних заводів і комплексу дій щодо зменшення площ сміттєзвалищ. Другий — про включення в тариф обов’язкової складової на роздільне збирання та утилізацію вторинної сировини. І третій — про надання статусу «зеленої» енергії з біогазу, видобутого безпосередньо на звалищах, або шляхом знищення ТПВ.

— Який потенціал України у використанні вторинної сировини з побутових відходів?

— На мій погляд, перспективи ринку утилізації сміття напряму залежать від ринку збирання та заготівлі ТПВ. Чим ефективніше впроваджуватимуться технології роздільного збирання, тим більше отримаємо вторинної сировини. А більша кількість сировини — це посилення конкуренції між учасниками ринку, яка у свою чергу приведе до зниження вартості ресурсів та до розширення їхнього використання в господарському обігу. В такому випадку собівартість кінцевої продукції знижується, а обсяги переробки та утилізації зростають.

Наталя БІЛОУСОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: