Кожна війна має своє ім’я. Була Столітня війна, аж дві Світові, Шестиденна і навіть Дивна. Наша незрозуміла війна колись теж матиме назву. Але поки що подумаємо про мир. Є думка, що проблему сепаратизму занесено на Донбас ззовні, а отже, з перемогою над тероризмом зникнуть і будь-які прояви сепаратизму, а життя саме увійде в мирне русло. Але більш слушним здається занепокоєння, що у вигляді Донбасу Україна здобуде проблемну територію, подібну до Палестини чи Ольстеру, яка буде тягти з країни гроші, а відповідати на це терактами. Як жити після АТО? Про це ми запитали в політолога і громадського активіста з Донецька Станіслава ФЕДОРЧУКА.
— Мій рецепт дуже простий. Він полягає в тому, що на Донбасі має бути встановлено пряму військову владу з комендатурами, і цей період військової влади, на мою думку, має тривати два-три роки. Під час цього періоду повинен бути перевірений кожний громадянин, який проживає на цій території. Мають бути заарештовані не тільки терористи, які ходять зі зброєю, а насамперед ті кримінальні кола, які підтримували тероризм. Найголовніший момент — мусить бути знищена влада криміналу. Оскільки саме представники криміналу — великого, маленького, середнього, який панував на Донбасі весь цей час, — стали найпершими добровольцями, котрі допомагали російським диверсантам.
Другий момент — заборона Партії регіонів і КПУ. Я не бачу можливості проведення навіть місцевих виборів на території Донецької та Луганської областей. Немає потреби в цьому.
Наступний крок — це з досвіду Німеччини. Після того, як влада Гітлера була скинута союзниками — проведення примусових лекцій про демократію, проведення примусових лекцій про законність. Серйозна робота з населенням — від маленького до великого.
І звісно, це повна централізація інформаційних потоків, вимкнення всіх російських каналів і увімкнення українських. Я навіть радив би створити російськомовний канал, зорієнтований на російськомовних громадян України, Донбасу. Як приклад, можу поставити грузинський телеканал «ПІК», який почав своє мовлення під час російсько-грузинської війни і який показав, що є можливість говорити з різними категоріями громадян, є можливість доносити інформацію. Але тільки в тому разі, якщо російські телеканали вимкнено, а замість них працюють загальнонаціональні телеканали, які пояснюють очевидні для багатьох людей речі, але не для тих, хто наразі мешкає на Донбасі.
— Чи не занадто жорсткі запропоновані вами заходи?
— Якщо ми звернемо увагу на країни, які пережили революції, Алжир, Єгипет, саме таким чином там відбувається післявоєнне життя. Доводиться перевіряти кожного громадянина, доводиться перевіряти, яким чином пересуваються, що мають у багажнику. Такий досвід існує, нічого надзвичайного в ньому нема. Єдине, як на мене, оскільки активна фаза війни триватиме, на мою думку, ще рік, а то й два, говорити про післявоєнний стан трохи передчасно.
— Чому у вас такі песимістичні прогнози?
— Днями голова РНБО Андрій Парубій озвучив цифри, що на території Донецької та Луганської областей перебуває близько 20 тисяч терористів, які воюють з українською армією, тероризують місцеве населення. 20 тисяч озброєних людей — це доволі велике число, і, гадаю, щоб перемогти таку кількість терористів, армії і добровольцям потрібен час, і не тільки час, а й вміння воювати за нових умов, оскільки в нас відбувається новий тип війни — неконвенційної, нетрадиційної. Він малозатратний для сторони, яка є терористом. Росії набагато простіше відправляти кожен раз нові групи терористів через кордон, це набагато дешевше, ніж воюватиме регулярна російська армія. Відповідно, українцям війна вартує дорого і дорожчає з кожним днем, тому що місцеве населення тікає, території перетворюються на зони бойових дій, у терористів руки розв’язані. У них буде більше можливостей для мародерства, грабунку. В Генеральному штабі, на мою думку, не до кінця усвідомлюють проблеми, які стоять перед ними. Йдеться не про те, яким чином знищити терористів, а про те, як локалізувати конфлікт і закрити кордон. Закрити кордон — це найголовніше питання, але в нас немає достатньої кількості сил, щоб кордон було закрито повністю.
— Президент Петро Порошенко пропонує на деякий час припинення вогню в зоні АТО. Як ви ставитеся до такої ініціативи?
— Чесно кажучи, погано ставлюся до подібних пропозицій з простої причини. Свого часу під час конфлікту на території Абхазії неодноразово заявлялося, що має бути мирне врегулювання. І кожен раз, коли з подачі російської сторони це мирне врегулювання наставало, цим користувалися терористи; кожен раз крайніми були мирні люди, яким доводилося втікати з Абхазії, і як на мене, зараз немає тої сторони, з якою могли б відбутися перемовини про мирне врегулювання. Держава, яка домовляється з терористами, — це держава, яка прирікає себе на поразку. Президентові варто усвідомити, що проти нього воюють терористи, а не представники якогось регіону. І навіть не представники якоїсь партії чи прихильники окремого майбутнього певного краю. Тому він мусить бути пильним. Будь-які односторонні, чи навіть двосторонні, домовленості про складання зброї закінчаться обманом. Ніхто не дасть Петрові Порошенку гарантій того, що коли українські війська і добровольці складуть зброю і припинять вогонь, що терористи справді виконають свої умови. Гадаю, вони скористаються цією нагодою, щоб захопити ще більше населених пунктів, тероризувати місцеве населення і провести чергову мобілізацію місцевих до лав своєї армії. Це — передишка для бойовиків, але вона нічого не дає українській стороні.
— Ще один шлях вирішення конфлікту, про який багато говорять, — це створення кільця навколо терористичних осередків і відкриття двох коридорів — гуманітарного для мирного населення і для терористів, які можуть без перешкод виїхати на територію РФ, звідки прибули...
— Коридор для мирного населення необхідний. За моїми даними, ті люди, які намагаються виїхати з Донецької області, дуже часто потерпають, стають жертвами грабіжників, ідуть на великий ризик. Час гуманітарного коридору давно настав. Щодо другого коридору — для терористів. Як на мене, будь-який терорист, який іде неушкодженим з території України, може так само на неї повернутися згодом. Тому в такому коридорі нема необхідності.
