Померла Валерія Новодворська — вістка розлетілася блискавкою по Україні. І відразу питання: «Від чиєї кулі?» Якось її ім’я вже чотири десятиліття супроводжувалося свистом куль і дивною загадкою її протистояння монстру, настільки одверто, що було страшно за неї.
А вона не боялася. В її шляхетному роду були воєводи і лицарі. В глухому 1950 році в білоруському містечку Барановичі нікому не снилося, що новонародженій дівчинці Валерії випаде на долю підняти їхні бойові штандарти і штурмувати глухі стіни Кремля. А в укріпленні тих стін брали участь її батьки і діди. То ж не дивно, що коли вона звільнилася від комуністичного обману, то про своє пробудження хотіла оповістити весь світ — 1969 року з балкону Палацу з’їздів віршованим памфлетом «Спасибо, партия, тебе».
Нечувана сміливість дівчини шокувала партію. До ув’язненої приставили найкращих партійних психіатрів, які своїми ліками спотворили дівчині обличчя і сподівалися, що спотворили психіку. Але вона тільки посивіла у свої 22 роки.
Звичайно, вона належала до правозахисного руху. Але її цікавив передусім захист особи перед нелюдським режимом насильства і неправди. Захист борців за свободу, тільки не захист усередненого конформізму, який тягнеться туди, де тепліше і зручніше. І тому вона не «була», а назавжди залишається на барикадах нонконформізму, захисницею честі й гідності людини.
Ім’я Валерії Іллівни дороге і близьке багатьом народам, що стали на шлях боротьби за волю. В її руках — прапор волі над головами чесних і відважних.
Мало публіцистів, що їх читають усі. Мало є поетів, чиє слово так притягує. Негусто тих, які так влучають у ціль. У роки ув’язнень і заслань багато хто повторював магічні слова про долю тих, хто вибрав дорогу честі та поклав життя за волю і гідність у темні часи царів і вождів імперії:
«Что вам светило прежде
На этом небе черном?
Наверное надежда...
А может обреченность?»
За тими словами вимальовувались етапи до Сибіру «споборники святої волі», що йшли і йшли назустріч зорі, яка тільки вгадувалась попереду. Моторошні слова, що тривожили дівчину і лякали її сучасників.
Її активність у роки падіння імперії зла можна було б пов’язати з гаслом «Демократичний вибір Росії». Але то була тільки мрія. Її прямота і одвертість шокували і посткомуністичних суддів, тільки вони ледве стримували себе за «браком доказів» для нового ув’язнення і острахом світового скандалу.
Її рідкісний дар — чуття правди, схоплювання глибинної суті явищ і вміння передати це в слові — цей дар не підсудний! Книжки її говорять за себе самими заголовками.
«Над пропастью во лжи».
«Мой Карфаген должен быть
разрушен».
«По ту сторону отчаяния».
«Прощание славянки».
«Поэты и цари».
Валерію Новодворську любили і ненавиділи.
Валерія Новодворська любила і теж була послідовна в ненависті до старої незмінної брехні. Звичайно, вона проти Росії Путіна, де та неправда омолоджується, як голови гідри.
Конформіст наполоханий тим, що вона не просто «за правду», а стає на барикади сьогоднішньої боротьби за правду. У пошуках нелукавої церкви вона записується в парафію Української автокефальної православної церкви.
У пошуках чесної позиції вона, москвичка, одверто стає проти російської фашистської держави з її вождем Путіном.
Але Валерія Новодворська послідовна до кінця: вона складає військову присягу на вірність Україні! Безперечно, її ім’я буде увіковічнено і серед лицарів свободи, і серед Героїв, що захищають нині Україну як форпост демократії.
Герої не вмирають.
14.07.2014
Євген СВЕРСТЮК, Ніна МАТВІЄНКО, Олександра МАТВІЙЧУК, Леонід ПЛЮЩ, Євген ЗАХАРОВ, Василь ОВСІЄНКО, Раїса РУДЕНКО, Орися СОКУЛЬСЬКА, Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, Микола ГОРБАЛЬ, Галина СЕВРУК, Людмила СЕМИКІНА, Олександр СУГОНЯКО, Олесь ШЕВЧЕНКО, Зорян ПОПАДЮК, Кузьма МАТВІЮК, Ігор ЖУК, Микола ПЛАХОТНЮК, Йосиф ЗІСЕЛЬС, Мирослав МАРИНОВИЧ, Ігор КАЛИНЕЦЬ, Стефа ШАБАТУРА, Зіновій АНТОНЮК, Олекса РІЗНИКІВ
