5 вересня 2012 року Кабінет Міністрів України схвалив методичні рекомендації Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України про створення освітніх округів та модернізацію мережі професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів (розпорядження КМУ № 675-р від 05.09.2012 р.). Школи закриватимуть. Робочі місця скорочуватимуть. Сільські діти будуть позбавлені вибору школи, їх возитимуть туди, куди вирішать чиновники. При цьому в документі цинічно задекларовано «забезпечення можливості вибору навчальних закладів дітьми, які проживають у сільській місцевості».
МОНмолодьспорту не зупиняється впроваджувати так звані «освітні реформи». Підхід справді системний. Чергова міністерська інструкція це підтверджує. Адже цей документ, розроблений МОНмолодьспорту та схвалений Кабінетом Міністрів України, про те, як створити освітні округи та модернізувати мережу освітніх закладів, є не що інше, як інструкція остаточного руйнування мережі освітніх закладів. При цьому формат документа — рекомендації, а отже, профільне міністерство знімає з себе відповідальність за їх використання. При цьому рекомендації затверджуються розпорядженням Кабінету Міністрів України, щоб регіони з виконавським завзяттям розпочали реалізовувати зверху спущений циркуляр.
Згідно з рекомендаціями, під красивою обгорткою «забезпечення доступності освіти для всіх дітей та молоді регіону, незалежно від місця проживання», повинні бути складені регіональні плани модернізації мережі освітніх закладів. Серед головних критеріїв їх формування: «дотримання вимог економічної доцільності та ефективності функціонування навчальних закладів у регіоні», а ще «зменшення частки витрат на оплату комунальних послуг у нормативі фінансової забезпеченості». Тут традиційний для чинної влади погляд на систему освіти як на фабрику освітніх послуг, які повинні надаватися з найменшими витратами ресурсів. І економія таких витрат для них — найголовніше. Адже з коштів, що надходять місцевим органам самоврядування безпосередньо на утримання навчальних закладів та оплату праці вчителів, не закрутиш бізнес-проект та не «зістрижеш відкат», як на централізованих програмах закупівель міністерства. Отже, вони прагнуть скоротити одні видатки, за рахунок чого збільшити інші.
Використовуючи названі вище критерії, можна поставити питання про закриття майже кожного невеликого навчального закладу. А це відкриває можливості масштабного перетрушування всієї освітньої мережі. Не дивно, якщо при цьому буде мати значення ще й лояльність громад і шкільних колективів до влади.
Документ не дає відповіді щодо працевлаштування звільнених внаслідок закриття закладів учителів та інших працівників. Натомість вказує, що «чисельність працівників окремих закладів, які об’єднуються в освітній округ, може бути іншою, ніж передбачена типовими штатами для відповідних бюджетних установ чи закладів, та ... не повинна перевищувати максимальну чисельність, визначену типовими штатами». Тобто може бути меншою, а не більшою.
А от щодо призначення звільнених в результаті закриття освітніх закладів приміщень дана чітка рекомендація. Їх, за рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, може бути переобладнано на соціальні гуртожитки для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та педагогічних працівників. Непогана ідея для вирішення загальнодержавної проблеми житла коштом системи освіти. А ще залишається багато питань: На чиєму балансі ці гуртожитки перебуватимуть? За чий рахунок їх переобладнуватимуть? І яка їхня доля надалі? Чи, можливо, їх просто спишуть та приватизують, як це неодноразово відбувалося з гуртожитками в Україні. А якщо кількість учнів у відповідному мікрорайоні чи населеному пункті зростатиме, як будуть повертати приміщення шкіл?
Як ви гадаєте, хто втілюватиме в життя цей спущений згори план? Реалізовуватимуть його місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Але судячи з того, що керівником координаційної ради, органу, який складатиме стратегію модернізації освітньої мережі округу, має бути заступник голови обл- чи райадміністрації, а серед його заступників будуть керівники структурного підрозділу освіти, то, очевидно, реальний вплив місцевих громад — мінімальний.
Серед аргументів розробників рекомендацій — «необхідність довгострокового планування розвитку регіонів, формування системи навчальних закладів, необхідної для надання високоякісних освітніх послуг кожній дитині, забезпечення можливості вибору навчальних закладів дітьми, які проживають у сільській місцевості; забезпечення варіативності освітніх послуг з урахуванням індивідуальних запитів...». Можна собі тільки уявити про таку можливість сільської дитини, з населеного пункту, де закриють школу, вибирати собі навчальний заклад. Поки що в українських реаліях це так: встати зранку на годину, а то й на дві раніше, далі — доїхати по розбитих дорогах у не завжди справних автобусах до іншої віддаленої школи з практично такими ж проблемами, як і в попередній.
Все це буде поглиблюватися і поширюватися, доки в Україні не переможе ідея інвестицій в освіту поряд із раціональним використанням коштів. Нині ж влада інвестує з державного бюджету у приватні провладні підприємства, економлячи на освіті, медицині та соціальній сфері.
Головним критерієм освітніх округів має бути покращання умов навчання дітей. Діти початкової школи і дошкільного віку повинні мати можливість навчатися якнайближче до місця проживання. А основним критерієм функціонування навчальних закладів має бути не економічна доцільність, а, в першу чергу, якість освіти. Та для нинішніх можновладців це вже точно не є пріоритетом.
