Однією з великих соціальних загроз, гальмом на шляху до створення сучасної української нації є неусвідомлення глибини злочинів тоталітарної системи, пов’язаних з існуванням «імперії зла» — СРСР. Комунізм і досі не усвідомлено на аксіоматичному рівні як зло. В українських умовах ми бачимо маніпулювання поняттям «фашизм» із боку комуністів і регіоналів, які називають фашистами всіх противників: від лібералів із «УДАРу» до ВО «Свобода», хоча насправді саме проросійські екстремістські сили найбільше підпадають під це визначення. Незначними кількісно є групи, здатні зберігати пам’ять про комунізм. Нацизм тривав 12 років, європейський комунізм — від 50 до 70 років у різних країнах. Тривалість призводить до ефекту автоматичної амністії.
У книжці французького історика Стефана Куртуа «Чорна книга комунізму» (1997) автор доводить, що комунізм забрав життя приблизно 100 мільйонів осіб у всьому світі і є найзлочиннішою політичною системою, яка коли-небудь існувала у світі. Українець повинен звернути особливу увагу на таку думку історика: «Загибель української дитини з «куркульської» родини, спрямовано приреченої сталінським режимом на голодну смерть, є таким самим тяжким злочином, як і смерть у варшавському гетто єврейської дитини, яка стала жертвою штучно створеного нацистським режимом голоду». Головним злочинним виявом комунізму була його ідеологія та пропагандистська машина, яка її створювала. Саме вона пустила найглибші коріння, призвела до найтрагічнішого наслідку — створила радянську людину. Саме комуністичний режим винний у дискредитації ідеї українського націоналізму, що поставило одну з найбільших ідеологічних перешкод для національного розвитку України. Комуністична ідеологія стала сполучною ланкою, яка з’єднувала Україну з Росією, не дозволяючи відбутися незалежній Україні. До соціальних злочинів комунізму треба віднести загнання основної маси населення в комуналки, незабезпечення найнеобхіднішими предметами побуту в той час, коли відбувалася мілітаризація промисловості. Ідеологія комунізму плекала зрівнялівку, сірість, тупу відданість «вищій касті» — партійним чиновникам.
Злочини не мають терміну давності, засудження комуністичної ідеології та практики завжди буде на часі. Україна повинна чітко заявити: вона не спадкоємиця УРСР, а її антипод. Треба вдатися до болючої операції — усвідомлення того, що твої предки не мали рації і ти не повинен сліпо наслідувати їх. Це важко, але це єдина запорука самоочищення. Українська інтелігенція знову перебуває на роздоріжжі: чи піддатися черговій зміні кон’юнктури і згладжувати гострі кути у трактуванні комунізму, чи, попри кон’юнктуру, доносити до молоді чітке уявлення про комуністичну систему як зло.
Обговоренню цих тез було присвячено засідання одеського Українського народного університету, створеного наприкінці 2011 року. У вересні гостем став голова київського «Музею совєцької окупації» та товариства «Меморіал» ім. В. Стуса Роман Круцик. Крім доповіді, він привіз до міста виставку «Народна війна проти совєцької окупації України (1917 — 1932 рр.)». Роман Круцик розповів численним присутнім (серед них були як пересічні громадяни, так і історики, кандидати й доктори наук, громадські діячі, учителі та інші) про свою працю над архівними документами, в пошуках яких йому довелося проїхати всі області України та опрацювати тисячі документів. В експозиції подано статистичні дані про кількість селянських збройних повстань в усіх тогочасних дев’ятьох губерніях України, кількість відомих і невідомих повстанських загонів, антибільшовицьких загонів самооборони і стихійних виступів селян проти комуністичної окупаційної влади. Експозиція розкриває нелюдські методи винищення українців московсько-більшовицьким окупаційним режимом і героїчну боротьбу українських повстанців. Р. Круцик наголосив на активному спротиві українців більшовицькій окупації та її грабункам, убивствам і терору. Близько 1500 повстанських загонів активно діяли в Україні з 1919 до 1932 року, а тому окупаційний режим вдався до Голодомору 1932 — 1933 років, терору, депортацій, розстрілів, тобто геноциду як методу збереження окупаційного статусу України.
«Коли буваю в Тернополі, Львові з виставкою, завжди кажу: на Сході України боротьба була масштабнішою, ніж на Заході. І це правда. Я говорю: давайте оприлюднимо цю інформацію, покажемо східнякам, як їхні діди боролися. Тому маємо освідомити молодь зі Східної України, яка нічого не знає про визвольну боротьбу, що там тривала. Я з цією ідеєю носився, аж поки сам не сів за кермо й не об’їхав майже всю Україну. І виявилося, що з 1918-го до 1932 року в Україні відбулося 268 задокументованих чекістами повстань. Але й це не кінцева цифра, бо ще не всі документи опрацьовано,» — зазначив Роман Круцик. Спротив тих років заклав міцні підвалини українського духу, що втілилося в аналогічних діях українців під час Другої світової війни. Важливим був наголос промовця на окупаційному характері совєцької влади в Україні, адже цей факт недостатньою мірою усвідомлено навіть багатьма начебто проукраїнськими вченими й пересічними громадянами.
Як критерій орієнтації в непростих політичних та історичних обставинах Р. Круцик пропонує взяти український національний світогляд, українські інтереси. Українці мають стати сильними, не шукати адвокатів для себе в Європі, адже кожна національність, тим більше поляки, мають серйозні розходження з нашими інтересами, природне бажання обстоювати лише власні інтереси. В умовах інформаційної блокади дуже важливим і позитивним фактом був виступ Р. Круцика на Одеському державному телебаченні. Великий інтерес викликала виставка у приміщенні «Просвіти», яка тривала з 12 до 14 вересня. Її відвідали не тільки дорослі, а й школярі.
Сподіваємося, у розпал українофобської вакханалії це сприятиме «вилікуванню» українців не лише від вірусу комунізму, а й від ще гіршої хвороби — малоросійства-меншовартості, що завжди було й є підѓрунтям для всіх соціальних епідемій, таких нищівних для нашої нації.
