За останні кілька днів Леніна демонтували в Маріуполі, що на Донеччині, та Новоайдарі Луганської області. Перед цим Ленін впав у місті Щастя на Луганщині, селищах Мангуш та Орлівка Донецької області. А в Краматорську демонтувати Ілліча не вдалося — пам’ятник хотіли прибрати через його аварійний стан, але начебто не вистачило техніки. Населення реагує на знесення монументів по-різному: хтось обурюється, хтось радіє, хтось вважає, що позбавлятися радянських пам’ятників треба, але іншими методами.
Головний редактор маріупольського сайта i24.com.ua Григорій ШВЕД розповів про «ленінопад» у своєму місті: «Усього в Маріуполі п’ять пам’ятників Леніну. Найбільший та наймолодший звалили, один намагалися звалити, ще один пошкодили. Щодо повалення Леніна міліція міста відкрила кримінальне провадження за статтею «Хуліганство». Цікаво, що за тиждень до повалення пам’ятника на проспекті Леніна частково позривали таблички з назвою вулиці. Ця тенденція надходила в основному від громадських організацій. Розмови, що треба змінювати назви вулиць, тривають. Важко визначити, хто звалив монумент. Є лише припущення: без того, що про це знала влада області, не обійшлося. Аби знести Леніна знадобилася техніка, усе добре організували. Втім, відповідальність за це ніхто не взяв. До речі, у Маріуполі пам’ятники Леніну прибирали з початку 1990-х років, але робили це більш хитрими способами. Один монумент зняли у середині 1990-х років, і на його місце поставили Пушкіна. Ще один пам’ятник зняли під час реконструкції міського саду і назад не повернули».
Громадські діячі з Донбасу також поділилися міркуваннями щодо «ленінопаду» у регіоні.
Денис КАЗАНСЬКИЙ, блогер:
— Знесення пам’ятників не пов’язано з настроями мешканців Донбасу, це відбувається силами військових формувань, які звільняють територію сходу від терористів. Активісти обрали вдалий момент — час очищати Україну від тоталітарних пам’яток. Противитися цьому на Донбасі будуть завжди. Втім, два роки тому, якби хтось зніс пам’ятник Леніну в Маріуполі, був би величезний скандал. Зараз на це не звертають увагу, усім все одно. Тож коли, як не зараз, прибирати спадщину СРСР?
Те саме стосується і перейменувань вулиць і міст із радянськими назвами. Коли нам розповідають, що це наша історія, це не так. Це — історія, підкладена замість тої, що була раніше. Вулиці, «названі» на честь радянських діячів, насправді перейменовані і мають справжні історичні назви. Наприклад, вулиця Артема у Донецьку до революції називалась «Перша лінія». Міста Першотравневе, Кіровськ також мали інші назви. Тому треба казати, що ми повертаємо справжню історію, і розмови про переписування минулого некоректні.
Щодо радянських пам’яток взагалі — активісти давно виступали з пропозицією створити парк таких скульптур, куди звезуть зразки архітектури СРСР з усієї країни, зроблять платний вхід для туристів. Думаю, на таку річ буде попит.
Станіслав ФЕДОРЧУК, письменник:
— Дуже хотілося б, аби цей стихійний рух за позбавлення від тоталітарних бовванів мав виключно самостійну основу. Однак у низці випадків знесення ленінів ініціювалося бійцями добровольчих загонів або активістами. Щодо позиції окремих представників місцевої влади, які підтримали це, — досліджувати їхню мотивацію поки зарано. Знесення з центральної площі Леніна ще не означає прибирання його з голови багатьох громадян.
Я вважаю, що у нас немає іншої альтернативи, ніж прощання з тоталітарним минулим, з цими сотнями образів ленінів, які досі «пильнують» Донбас і не відпускають із тенет радянщини. Все, що мусить бути у музеї, нехай лишиться як свідчення панування страшної влади над українським народом, з відповідними коментарями. Решта має зайняти почесне місце на звалищі світової та української історії.
