Закон про реформування управління українською газотранспортною системою, на думку урядового уповноваженого з питань європейської інтеграції, а нині ще й торговельного представника України Валерія П’ятницького визначає умови обрання майбутнього оператора української ГТС прозорим недискримінаційним способом.
Перераховуючи кандидатури можливих операторів української ГТС і підземних сховищ газу, експерти, на жаль, користувалися лише пальцями однієї руки — так мало є реальних кандидатів, особливо на управління ГТС, при всій прозорості і недискримінаційності згаданого закону.
Директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин НАНУ Валентин Землянський повністю згоден із необхідністю такої реформи та переходу на більш ліберальну європейську модель. Проте, характеризуючи закон, який пропонує створити на базі двох спільних підприємств — з експлуатації самої ГТС і окремо підземних сховищ газу — і передачу 49% акцій кожного із цих підприємств іноземним інвесторам із Євросоюзу та США, він назвав основним моментом закону те, що він не передбачає присутності у цій схемі постачальника газу.
Мало того, оскільки зараз практично йде війна з Росією, Землянський вважає закономірним, що появі «Газпрому» в даному проекті заважатимуть. При цьому експерт зауважує, що перш ніж реалізувати цей закон повністю, Україна повинна імплементувати положення третього енергопакета: і про перенесення точки передачі газу на східний кордон країни, і про перегляд транзитного контракту між «Нафтогазом» і «Газпромом». На його думку, тільки ухваленням такого закону вирішити ці питання буде досить складно. До того ж для цього потрібно буде також переглянути договірну базу між «Газпромом» і європейськими споживачами, з одного боку, і операторами газового транзиту, з іншого. І ще він зауважує, що світова практика створення газотранспортних консорціумів передбачає наявність у складі засновників постачальника газу, оскільки він найбільше зацікавлений у стійкій роботі транзитних маршрутів.
«Навіщо розділяти сховища і трубопроводи, — запитує авторів законопроекту директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич, — коли працює єдиний народногосподарський комплекс під орудою єдиного диспетчерського центру, розташованого у Києві на Кловському узвозі (я впевнений, що так буде і надалі)?» «Відповідаючи на це питання, розробники закону завжди посилають до третього енергопакета, — продовжує Марунич, — але там чітко записано, що розділяти необхідно монопольні і немонопольні види діяльності. Причому до монопольних належать транзит і зберігання, до немонопольних — видобуток і продаж газу, дистрибуція». «Отже, враховуючи третій енергопакет, розділення сховищ і трубопроводів не потрібне, — констатує експерт і додає. — Там сказано, що це різні види діяльності, але ніде не сказано, що вони мають бути роз’єднані».
Аналізуючи наслідки розділення, Марунич наголошує, що новоутвореним компаніям складно обслуговувати отримані раніше «Укртрансгазом» кредити. А якщо залишити кредити за «Укртрансгазом», який їх отримував, то як позначиться розділення на його кредитоспроможності? Ці питання, за словами Марунича, далеко не випадково ще два місяці тому ставила відома рейтингова компанія Fitch. Експерт вважає, що розділення в першу чергу пов’язане із тим, що ризики інвестування в сховища істотно нижчі, ніж у трубопроводи, в які може потрапити лише російський газ із східного кордону. «Ким же тоді завантажуватимуться газопроводи? — запитує Марунич і говорить: — Незрозуміло. А в сховища вже завтра можна було б поставляти значні обсяги газу, навіть не будуючи нові трубопроводи для цього».
Експерт передбачає, що саме виходячи із цього і якихось негласних домовленостей, і заплановано розділення сховищ і транзитної труби. «Чи буде це ефективно для роботи всього механізму єдиної української ГТС?», — Марунич не впевнений. Він наголошує, що нинішні тарифи на зберігання газу в Україні в рази відрізняються від європейських: «Грубо кажучи, це 5 і 25 доларів за тисячу кубометрів. І в Україні тарифи потрібно буде піднімати в 4-5 разів, інакше це не буде вигідний бізнес, — пропонує молодий директор і запитує. — І хто користуватиметься в цьому випадку нашими сховищами, якщо пропаде їхня головна конкурентна перевага?» Експерт говорить про необхідність так зв’язати тарифи на транзит і транспортування, щоб це було вигідно всім, хто бере участь у постачанні та зберіганні газу. І зрозуміло, що розділеним підприємствам буде важче домовитися з цього питання.
Як мотивування своїх висновків він показує схему, складену ще 2010 року. Вона показує, за якої прибутковості української ГТС Європі вигідно будувати Південний потік. Виявляється, вже при 12% відповідь негативна — невигідно. Автори цієї діаграми свого часу боролися за те, щоб установити прибутковість української труби на рівні 20%. «Це було б чудово, можна було б добре заробляти, — коментує Марунич, але звертає увагу на те, що відповідна крива прямує в негативні значення, тобто показує, що в цьому випадку Європі вигідно будувати Південний потік.
Про залежність ефективності обговорюваного закону від тарифної політики України говорить і директор економічних програм Українського інституту публічної політики Ельдар Газізуллін. Він зауважує, що лібералізація газового ринку в Україні ще не проведена, і при цьому в країні ще немає незаангажованого регуляторного органу. Тому спробу держави за допомогою реформування ГТС роздобути інвестиції в газовий сегмент економіки вважає він передчасною.
Певних сподівань у цьому плані не вбачає і президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI століття» Михайло Гончар. Відповідаючи на питання «Дня» про те, хто з європейських чи американських інвесторів може реально стати оператором української ГТС, він, не роздумуючи сказав: «Що стосується ГТС, думаю, бажаючих не знайдеться». Він вважає, що ніякої катастрофи у цьому немає, ГТС залишатиметься в державному управлінні. Для підземних сховищ інвестори будуть, упевнений Гончар. Правда, назви цих компаній далися експертові, прекрасно знайомому з ринком, не без зусиль. За його словами, це RWE, відома в Україні у зв’язку з реверсними поставками європейського газу в нашу країну, італійська компанія ENI, німецька E.ON, а в перспективі і «Польське Гурніцтво Нафтове і Газовніцтво».
