Багдадська кампанія британських військ під час Першої світової була чи не найганебнішою. 1914 року на східному фронті англійці воювали з турками – союзниками Німеччини. Підтримувала англійську армію потуга Російської імперії, яка була хоч і численна, але вбого екіпірована. Тоді й було вирішено взяти стратегічно важливе для турецьких позицій місто Багдад, яке дозволило б і туркам кисень перекрити. І постачання з Росією налагодити. Генерал Ніксон, бажаючи здобути славу чи інші політичні дивіденди, не дочекався підтримки і атакував місто. Багдад було взято англійцями і одразу ж оточено турками.
Ситуацію ускладнювало й те, що англійські та індійські зведені корпуси, які виконували цю операцію, мали керівництво у Англії та у Індії відповідно. До того ж, пам’ятаючи повстання сипаїв, англійські чиновники не дуже довіряли своїм колегам із колонії.
Що робити із захопленим Багададом – вирішували довго, перекидаючи депеші з одного відділу в інший. Між тим. У оточеному місці почалися хвороби і голод. А ще через пів року Британці капітулювали. Дві тисячі англійців та шість тисяч солдатів з Індії потрапили у полон. Солдатів гнали етапом через пустелю до табору в Туреччині. Дорогою більша половина їх загинула. Що ж до керівників… Один із відповідальних за провалену кампанію Тауншенд у цей час перебував під домашнім арештом на віллі під Константинополем.
Що ж до інших – жодного не було покарано. Після затримання і обструкції у пресі генерал Ніксон опинився на свободі на державному утриманні, а дехто навіть продвинувся по службі. Тож кіплінґове риторичне «як же щодо тих, хто послав їх гинути в лайні?» так і лишилося риторичним.
Сьогодні, коли на нашу землю прийшла війна, коли героїзм і самопожертва почасти межують із нехлюйством і лукавством, все частіше бачимо паралелі з тим, про що писав Кіплінґ. І так само, як і сто років тому, мусимо поставити запитання насамперед собі: «Невже минеться так?»
Месопотамія
Смерть бере найперше кращих – дужих, молодих,
Отакі і гинуть на війні.
Це все зрозуміло, тільки як же щодо тих,
Хто їх вислав гинути в лайні?
Смерть бере найперше тих, хто не сидить в тилу
(Й тих, кому підмоги не дали).
Як же бути з тими, що їх кинули на глум?
Чи й далі хай живуть, як і жили?
Мертві не вернуться, поки ніч міняє день,
На світанні не прийдуть назад.
Що ж, ті мудрагелі, чий маразм згубив людей –
Знов вернуться до своїх посад?
Скільки лютуватимемо – день, чи може два?
Вляжуться ледь хвилі – і дивись!
Чимчикує вгору шобла, знову як жива!
Вже готова править, як колись.
Знову говоритимуть, як сильно мучить їх,
Як вони, бідáчки, ніч не сплять.
Тільки, кликнувши на поміч боржників своїх,
Знову до корита побіжать.
Що ж, життя не повернути, смерть не відвести,
Нам сорому не збутися ніяк…
Як же ж нехлюї, пройдохи, бевзі та скоти,
Що згубили їх? Невже минеться так?
