Корінний волинянин з діда-прадіда, працював учителем, директором школи, головою Волинської обласної ради, був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Литві й Азербайджані, два рази очолював Волинську обласну держадміністрацію: з 1995 по 2002, і з 2010 по 5 лютого 2014 року. Із посади Борис Клімчук пішов під тиском мітингувальників, які закидали йому приналежність до Партії регіонів. Але Борис Петрович казав, що інакше не зробив би того для Волині, що зробив... При ньому на Волині активно будували школи та лікарні, ремонтували дороги, видавали книжки українських авторів і був міжконфесійний мир. Свою відставку мотивував як виконання громадянського обов’язку заради збереження миру та недопущення подальших акцій протесту. Любив Волинь і волинян, його благодійний фонд «Рідна Волинь» був одним із найзначних спонсорів загальнообласних проектів та допоміг тисячам людей. Колись казав, що тримає для себе місце на сільському кладовищі поряд з могилами батьків. У березні йому минуло 63 роки.
У січні цього року, в розпал протестів на Майдані, активісти від громадськості домагалися його відставки. Таке відбувалося по всій Україні. Під час одного з масових пікетів під приміщенням облдержадміністрації Борис Клімчук не ховався у кабінеті, він вийшов до людей і... преклонив перед ними коліно на знак того, що не допустить кровопролиття на рідній волинській землі і напише заяву на звільнення. Ставши колишнім головою ОДА все ж залишався впливовою постаттю, і хоча не виступав публічно, а займався, як казав, онуками, політичні супротивники його побоювалися, навіть... не пустили на сесію обласної ради, куди прийшов як депутат. Сьогодні пригадують його одне з останніх інтерв’ю: «Хочу офіційно заявити: нікуди, ні на які вибори Клімчук іти не буде. Клімчук має вік, поважний статус... Я ніколи не грав на Волині в політичні ігри. Я намагався бути нормальною людиною, нормальним управлінцем, нормальним менеджером. Я намагався робити це в міру своїх сил. Що я з цими хлопцями буду робити?.. Я не ображаюсь. Не можна ображатися на людей. Я цим хлопцям сказав і можу повторити: ніхто у мене не забере право жити на цій землі, ніхто у мене не забере право бути на цій землі, і головне — ніхто в мене не забере право бути похованим на рідній волинській землі. Колись це відбудеться». А нинішнім активістам (які здобули-таки посади, проте їх усе частіше порівнюють з Борисом Петровичем на користь останнього) бажав: знайти себе в цьому житті, бо революція має закінчуватися, рано чи пізно.
Борис Клімчук цінував газету «День» за її позицію, аргументованість і патріотизм. Він, незважаючи на свої важкі посадові обов’язки, приходив на відкриття фотовиставок газети у Луцьку і представлення книжок з Бібліотеки «Дня». Колектив газети сумує з приводу смерті цієї неординарної людини, великого патріота Волині й України.
Вічна пам’ять.
