Однією з найважливіших тем, поряд із ситуацією на Донбасі, сьогодні є захист тих українських територій, на які найвірогідніше може напасти російський агресор. Херсонщина — чи не перша в списку потенційних загроз, зважаючи на близькість чужих військ в анексованому Криму. Саме тому на території області не припиняють активної роботи волонтери, які продовжують допомагати українським військовим.
Минулими вихідними «День» також долучився до волонтерської місії. Три легкові автівки під верх завантажені корисними речами — спеціально зшиті для наших бійців берці, теплий верхній одяг, постільна білизна, м’ясні й овочеві консерви, печиво, кава, шоколад... усього не згадати. Цього разу ми вирушаємо до військових частин, які дислокуються в Каховському районі. Їх головне завдання — охорона й оборона всіх найближчих стратегічних об’єктів. Це, передусім, Каховська ГЕС, мости, шляхопроводи, вузлові електростанції, дамби тощо.
ЖИВИЙ КОНТАКТ ДОПОМОГИ
За кермом нашого авто — пані Алевтина Тимошенко. Ще від початку Майдану вона хвилювалася за всіх, хто боровся проти влади Януковича. Але волонтеркою стала пізніше. Каже, не могла спокійно сприймати ситуацію, коли звичайна людина безсила перед військовою агресією, що відтинає частину твоєї землі. «Спочатку я використовувала номер 565. Розуміла, що без армії в цьому конфлікті — не обійтися. Потім через Facebook вийшла на людей, які безпосередньо допомагали бійцям у зоні АТО. Висилала їм невеликі суми на тепловізори. Потім висилала гроші переселенцям, — розповідає Алевтина. — Але чомусь не було відчуття реальної допомоги, живого контакту. І я знайшла людей, які возять допомогу воїнам в області. Почала залучати друзів, знайомих, прихожан моєї церкви. Навіть бабусі, які мають невеликі пенсії, несли по 20 — 50 гривень. Багато хто щиро перейнявся ідеєю допомоги нашим бійцям. Минулого разу привозили солдатам форму. Тепер головний вантаж — взуття. Хлопці ходять у неякісних берцях, на які дивитися сумно. Ми знайшли фабрику, що виготовляє військове взуття за НАТОвським зразком. От веземо порадувати наших захисників. Я вірю, що це недаремна робота, вірю, що ми переможемо. І впевненості додають слова одного солдата, які він сказав мені під час попередніх візитів. Коли ми віддали наші пакунки, збиралися вже їхати, я сказала хлопцю: «Ми — з вами», на що він відповів: «А ми — за вас».
«ВИСОКОЇ НАПРУГИ НЕ ВІДЧУВАЄМО»
Біля частини нас уже чекають кілька військових. Зустрічають — як родичів, з посмішками, обіймами. За останні місяці волонтери дійсно стали для солдат рідними. І значення цих слів важко переоцінити, зізнаються бійці. Відвантажуємо тут дві машини. Хлопці швиденько заносять їх на територію частини. Про ситуацію в околицях говорять небагато, але заспокоюють: «Ми свою роботу виконуємо, не хвилюйтеся». «Ми несемо службу безпосередньо на важливих об’єктах по всій території області. На сьогодні високої напруги не відчувається, хоча є прояви розвідувального характеру. Ми на них реагуємо адекватно, — коментує старший лейтенант одного з загонів територіальної оборони Юрій ВЛАСИК. — Щодо матеріального забезпечення військових, то не приховуватиму проблем. Вони є з формою і з технікою. Дуже допомагають місцеві жителі й волонтери. Їх активність піднімає наш моральний дух».
«МИНУЛОГО РАЗУ ПРИВОЗИЛИ СОЛДАТАМ ФОРМУ, ТЕПЕР ГОЛОВНИЙ ВАНТАЖ — ВЗУТТЯ. ХЛОПЦІ ХОДЯТЬ У НЕЯКІСНИХ БЕРЦЯХ, НА ЯКІ ДИВИТИСЯ СУМНО. МИ ЗНАЙШЛИ ФАБРИКУ, ЩО ВИГОТОВЛЯЄ ВІЙСЬКОВЕ ВЗУТТЯ ЗА НАТОВСЬКИМ ЗРАЗКОМ», — РОЗПОВІДАЄ ВОЛОНТЕР АЛЕВТИНА ТИМОШЕНКО (НА ФОТО)
МЕНШЕ ПАНІКУВАТИ, БІЛЬШЕ ДОПОМАГАТИ
Далі вирушаємо до військового підрозділу протиповітряної оборони частини В0950. Для них також підготували чимало подарунків. Біля КПП чекаємо командира, потім розвантажуємо ще одне авто. Військові завжди раді щирій допомозі. Розповідають, що уважно слідкують за подіями в країні, читають новини. Сподіваються на розумне врегулювання конфлікту. Однак захищати свою землю готові без обговорень. «На даний момент частина нашого підрозділу виконує завдання на сході України, інша частина — охороняє військове містечко. Є багато добровольців. У разі необхідності ми готові виконувати нашу головну функцію — відбивати масовані атаки з повітря, — говорить майор Ігор ЯЦЕЙКО. — Радує теперішнє ставлення людей до військових. Вони підтримують нас чим можуть. Дуже шкода, що раніше держава не приділяла армії належної уваги. Я говорю не тільки про матеріальну, а й ментальну складову. Мало знімалося фільмів, писалося матеріалів, ніхто не займався правильною пропагандою. Натомість наш престиж лише зменшували, говорилося тільки про погане. Про ракету, яка не там упала, про літак, що розбився у Скнилові... Ясно, що резонанс, але ж треба було і щось позитивне висвітлювати. Щодо нинішньої ситуації хочу сказати, що значним ворогом серед нас є паніка. Я раджу людям не засиджуватися перед новинами по телевізору, бо від них і збожеволіти можна. Краще зосереджуйтесь на конкретній справі. А вона в нас одна — захистити державу, не дати її розвалити на шматки, не залишити «заморожених» конфліктів, які нам потім болітимуть, як невидалений апендицит. І для вирішення цієї справи кожен може взятися за щось маленьке, але корисне. Держава у нас одна, ми не можемо її втратити».
«ВСЯ НАДІЯ — НА АРМІЮ»
За кілька годин — ми вже в Херсоні. Прощаємось із товаришами, домовляємося незабаром їхати до інших бійців — тих, хто біля кордону з Кримом. Наостанок говоримо про наболіле, ділимося враженнями від поїздки. Як завжди на позитиві, приватний підприємець і волонтер Сергій Рудика зауважує, що він вкотре переконався: армія — з народом. «Я завжди говорю до всіх партій і організацій, що сьогодні ми повинні об’єднатися довкола однієї мети — допомогти армії, захистити свою землю, щоб сюди не прийшли ніякі «ДНРи», «ХНРи»... Скажу відверто: міліції ми не довіряємо. Остаточне розчарування було після подій в Одесі 2 травня. Вся надія — на армію, — говорить Сергій Рудика. — За ці п’ять місяців народ фактично одягнув і нагодував солдат. Ми щоразу чуємо, що вони готові йти за нас до кінця. Люди знають, хто їх, зрадив, а хто допоміг. В ці тяжкі часи дивує поведінка деяких начальників. Бувало таке, що привезену форму хлопці одягали одразу, не заходячи в частину — щоб командири і завгоспи собі не забрали... Тому необхідно здолати системну хворобу корупції, відкатів і крадіжок. Як? Через громадський контроль, запити в Міністерство оборони і перевірку, як конкретно видаються речі солдатам. Якщо інформація не збігається, значить, щось украли. Поки цим займаються мало, бо всі хочуть допомогти, везуть, не перевіряють. Але прийде час, і ми спитаємо з тих, хто наживався на війні».
