Нещодавно Україну відвідала велика група німецьких журналістів з різних періодичних видань. Деякі з них, особливо із земель, що входили до колишньої Німецької Демократичної Республіки, як розповів «Дню» європейський дипломат, один із організаторів цієї журналістської поїздки, навіть намагалися відшукати тут — у Києві... нацистів. Утім, під кінець майже тижневого перебування, зустрічей з представниками місії ЄС в Україні, українськими політиками, зокрема прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, народним депутатом Олегом Ляшком та представниками неурядових організацій ставлення, зокрема й зазначеної вище категорії журналістів, чимало з яких розмовляє російською мовою, змінилося на краще, — запевнив євродипломат. Автору вдалося зустрітися з одним з провідних журналістів доволі популярної газети Frankfurter Allgemeine Zeitung Райнхардом ВЕЗЕРОМ, який багато років відвідує Україну і брав участь у такій самій поїздці за попереднього керівництва нашої держави. «День» попросив політичного редактора цього видання поділитися своїми враженнями про зустрічі з українськими політиками, спілкування з ними по завершенні поїздки.
«ЗАРАЗ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ СПОДІВАНЬ НА РЕАЛЬНІ ЗМІНИ, НІЖ 2012 РОКУ, АЛЕ СИТУАЦІЯ НАБАГАТО БЕЗНАДІЙНІША»
— Складно порівнювати цю поїздку до України з попередньою, тому що все так радикально змінилося. Минулого разу я відвідував Україну під час парламентських виборів 2012 року. Тоді було зрозуміло, що є велике невдоволення режимом, але ніхто не думав, що він впаде так швидко. В цьому я бачу парадокс: зараз є значно більше сподівань на реальні зміни, ніж 2012 року, але ситуація є набагато безнадійнішою.
Яценюк тоді 2012 року не справляв враження, що він спроможний змінити щось. Розмовляти тоді з ним було цікаво, але дивно: звісно, він робив політичні заяви, але, крім деяких гасел, радше, розмовляв як пасивний політичний аналітик, який є і завжди буде далеко від політичної влади. Тепер він перебуває при владі і, здається, що вписався у свою нову роль.
Уряд та Президент роблять багато помилок (особливо в комунікації), але загальне враження, що вони уявляють, що мають робити і що справді хочуть змінити Україну. Для мене ключовим залишається питання, чи вони можуть примусити весь державний апарат, бюрократію, судову систему, поліцію імплементувати політику реформ. Одне питання, чи люди в інституціях хочуть змін, а інше, не менш важливе, чи мають вони можливості реалізувати їх.
Звісно, іншим важливим питанням є настрої населення. Я не знаю, чи багато реалізму ми можемо очікувати від людей, які стикаються з проблемами у щоденному житті. І саме тут приходить Ляшко (чи інші популісти).
Що ж до самого Ляшка як політика, то він вправний у риториці, але точно небезпечний.
Щодо уваги Німеччини до України: чим довше триватиме криза, тим менше, за моїми відчуттями, більшість пересічних людей буде думати про неї. Просто я маю Україну в центрі уваги, а мої співвітчизники — ні. Насправді, однією важливою зміною є те, що згідно з останніми опитуваннями громадської думки, 55% респондентів сказали, що Росія є загрозою для миру у світі — і вона стала другою найбільшою загрозою після «Ісламської держави» в Іраку. Звісно, є багато політиків, які хотіли б повернутися до бізнесу у відносинах з Росією, але навіть зараз ті люди знають, що це неможливо. І я переконаний, що для нашого уряду головним пріоритетом є стабілізація України, тому що там дуже добре розуміють, який вплив матиме на решту Європи подальша ескалація конфлікту, чи failing state під назвою Україна.