Луганчанин. Ви, як і обожнювана вами Європа, сповідуєте подвійні стандарти. Ви нас бомбили. А в ім’я чого? Аби вас пустили в лакейський передпокій Європи. «Тиран» Янукович боявся проти майданівців водомети застосувати. А якби він став діяти по-вашому? Уявляєте, яке піднялося б виття, якби хоча би одна бомба впала на Київ або Львів!
Галичанин. Водомети боявся застосувати, а кулі не побоявся.
Луганчанин. Це ще треба довести.
Галичанин. Не перебивайте. Сили АТО не бомбили житлові масиви. Це робили ваші «рідні» ополченці і російські військові, які керували ними.
Луганчанин. Ви одурманені українською пропагандою. Я всі ці місяці прожив у Луганську і можу під присягою підтвердити, що по місту стріляли українські силовики.
Галичанин. А ви одурманені російською пропагандою. Мене дивує свідомість проросійськи налаштованих донбасівців. Мій приятель, який теж провів увесь цей час у Луганську і який, зазначте, налаштований проукраїнськи і антипутінськи, також під присягою готовий підтвердити, що бачив на власні очі, як ополченці стріляли з «Градів» по житлових кварталах. І коли він указував на це луганцям, вони відповідали: «Нічого, це наші хлопці стріляють». Чим його присяга гірша за вашу?
Луганчанин. Добре, я визнаю, що ополченці стріляли по житлових кварталах. Але тоді й ви визнайте, що сили АТО теж стріляли по них. Давайте зійдемося на тому, що і російські телеканали брехали, й українські теж. Всі мислячі люди зрозуміли це.
Галичанин. Добре, якщо я погоджуся з цим, то що ви звідси хочете вивести?
Луганчанин. Те, що луганчани і донеччани для «свідомих» — громадяни другого сорту. І для росіян, і для українських патріотів вони були бидлом і гарматним м’ясом, яке не жаль.
Галичанин. Цікаво, як ви собі це мислите? Уявімо, ополченці завдали удару по українському блокпосту. Є жертви, загинули бойові товариші українських військових. Вони що, повинні на це мовчки дивитися? Природно, вони завдають удару у відповідь. А якщо ополченці розмістили свої позиції поблизу житлових будинків, то мирні жителі неминуче постраждають.
Луганчанин. Як ви спокійно про це говорите! А тепер знову уявіть, що подібне сталося б у Києві або Львові.
Галичанин. В тому й річ, що у Львові такого б не сталося.
Луганчанин. Заждіть, я про інше хочу сказати. Артилерійський обстріл мирних жителів — це слідство, по-перше, невміння української армії воювати, а по-друге, небажання воювати.
Галичанин. Це дилетантські міркування. Українські військові не боялися вуличних боїв. А не хотіли вони їх тому, що під час вуличних боїв число жертв серед мирного населення у багато разів зросло б. І потім, вам не здається, що ваша позиція обурлива? Згоден, що у вуличних боях загинуло б значно більше українських військовослужбовців і національних гвардійців. Але ви ж не заперечуєте, що багато з них — представники центральних і західних областей. Багато хто пішов добровольцями. Це діти львів’ян, івано-франківців, вінничан, дніпропетровців тощо. Водночас багато боєздатних луганських і донецьких чоловіків виїхали в безпечні області. Батьки і матері добровольців могли б сказати таким, як ви: «Це населення ваших міст бігало з російськими прапорами і кричало: «Путіне, візьми нас!» Це ваше населення масово пішло на псевдореферендуми про самостійність. Ось Путін і взяв. Але, так би мовити, не заміж, а зґвалтував. Це через вашу бездумну і зрадницьку поведінку на вулицях ваших міст з’явилися російські танки і «Гради». Тепер ви говорите: «Чому українські силовики обстрілюють нас артилерією? Нехай ідуть врукопашну». Тобто наші сини повинні гинути за звільнення ваших міст. Ні, шановані, ви самі, ваші сини нехай беруть у руки автомати і гинуть за звільнення своїх власних міст, у які ви самі впустили ворога.
Луганчанин. По-перше, деякі з наших синів узяли в руки автомати, але пішли на інший бік барикади.
Галичанин. Саме так! Ось вона — підлість та і дурість донбасівців! Погано вам було в Україні; захотілося до Росії, де молочні ріки течуть у киселевих берегах. Гаразд, підлість доки винесемо за дужки, не завжди виходить закликати до високих почуттів. Але дурість-то, дурість ваша просто випинає! Ви думали, що Путін вас одразу візьме у свій російський рай. А виявилось, що Путину ви не надто й потрібні. Ви всі кричали: «Донбас порожняк не гонить!» Так, але гонить він крові, насильства, смерті. Скривавлені трупи замість вугілля.
Луганчанин. Заждіть, я ще по-друге не сказав. А по-друге, наступне. Чому ви не можете визнати, що наші антимайдани — прямий наслідок київського Майдану і «революції гідності». Це очевидно! А ви цього впритул не бачите, як ті самі луганчани, про яких ви говорили, що вони впритул не бачать зла від ополченців. Коли у Києві літали пляшки з «коктейлями Молотова», захоплювалися адміністративні будівлі, коли в обласних центрах Західної України відбувалося подібне, що повинно було відбуватися в душах луганчан і донеччан? Природно, вони повинні були подумати: «Їм можна, а чому нам не можна?»
Галичанин. Такий аргумент часто наводять. Як говорять деякі мислителі, істина завжди конкретна. Ваше порівняння суто формальне. Воно виглядає переконливо, але, по суті, глибоко помилкове. По-перше, київський Майдан почався як мирний протест, а не як збройне захоплення адмінбудівель.
Луганчанин. Даруйте, луганський антимайдан теж почався саме так. Я це стверджую з повним правом, оскільки я там був. Спочатку це були мітинги беззбройних громадян з вимогою референдуму. І приблизно через місяць захопили будівлю СБУ і зброю, яка в ній була.
Галичанин. Тепер ви перебиваєте. Набагато важливіше «по-друге»: потрібно подивитися на цілі й ідеали Майдану і антимайданів. В ім’я чого відбувалася «революція гідності»? В ім’я прав людини.
Луганчанин. Аякже, луганчани сповна скуштували право бути розстріляними з мінометів.
Галичанин. В ім’я боротьби з беззаконням влади, в ім’я просування до Європи і культивувань європейських цінностей. А в ім’я чого відбувалися антимайдани?
Луганчанин. Сучасна Європа прогнила, її цінності наскрізь фальшиві. Вони чужі нам. Чому ми не можемо захищати наші цінності, наші традиції, наш спосіб життя?
Галичанин. Це хороша постановка питання. І я приймаю ваш виклик. Я помітив, що багато моїх однодумців уникають обговорення питання про цінності. Ваші говорять: «У вас свої цінності, у нас свої. Ви маєте право захищати ваші, а ми свої. І ваші анітрохи не кращі за наші. Цінності взагалі непорівнянні. Про цінності, як і про смаки, не сперечаються». І людина європейського світогляду зазвичай у таких випадках тушується і пасує. Адже цей аргумент цілком у дусі європейських цінностей: плюралізму, толерантності, права кожного на свою точку зору. Так от, слід відкоректувати набір європейських цінностей. Слід визнати: неправильно, що про смаки не сперечаються і що про цінності не сперечаються. Неправильно, що системи цінностей або, скажімо, способи життя непорівнянні і рівноцінні. Можна і треба сперечатися про цінності, порівнювати їх і показувати, чим одна система цінностей краща за іншу. Неправильно, що спосіб життя і цінності кримінального злочинця мають таке ж право на існування, як спосіб життя і цінності правозахисника. І я стверджую і наполягаю: європейський спосіб життя і європейські цінності, загалом і в цілому, краще за російські, або євразійські, або радянські, не знаю, як їх ще назвати, ну, загалом, краще за ті цінності і той спосіб життя, за який зі зброєю в руках борються засліплені жителі Донбасу укупі з путінськими найманцями.
Луганчанин. Брехня, нісенітниця собача! Наші цінності — це добро, справедливість, велич держави, православ’я.
Галичанин. Сказати можна все, що завгодно. Подивіться на реальність: побачте, що ви принесли, б’ючись за ці цінності.
Луганчанин. Не ми, а ви!
Галичанин. Заждіть. Ви згодні, що якщо прийняти те, що я сказав, то все в моїй точці зору стає на свої місця? Якщо прийняти, що цінності можна порівнювати, що одні цінності кращі за інші і що європейські кращі за російські, тоді треба погодитися, що київський Майдан хороший, а донбасівські антимайдани погані.
Луганчанин. Згоден. Але це, як кажуть, тоді і лише тоді, якщо прийняти це. Я маю на увазі перевагу європейських цінностей. А я з цим ніколи не погоджуся. А з тим, що цінності можна порівнювати і що про них можна сперечатися, я згоден.
Галичанин. Ну, тоді погодьтеся і з тим, що це — тема для окремої бесіди.
Автор. У цьому тексті «Луганчанин» і «Галичанин» — всього лиш маски узагальнених персонажів. Я знаю, що насправді серед луганчан є люди, які налаштовані проукраїнськи і сповідують європейські цінності. Можливо, і серед галичан є люди, налаштовані проросійськи і антиєвропейськи. Тобто, реальний світоглядний кордон проходить не в просторі, а в свідомості людей. Проте думаю, що більшість луганчан мислять приблизно так, як виведений мною «Луганчанин», а багато галичан — як виведений «Галичанин».
