Ще у вересні Петро Порошенко підписав закон, підготовлений Кабінетом Міністрів України та підтриманий більшістю ВРУ, «Про санкції». Згідно з текстом документа, Україна вже у жовтні повинна була запровадити антикремлівські санкції.
Та жовтень закінчився, а санкцій немає.
Минулого тижня посол Сполучених Штатів в Україні Джеффрі Пайєтт в інтерв’ю тижневику «Фокус» назвав дивним те, що ми досі не вжили жодних каральних заходів щодо агресора. «Принципово важливо, щоб українські рішення у сфері економіки та торгівлі не шкодили тому впливу, який мали б чинити європейські й американські санкції. Це не найкраща ситуація, коли українські фірми отримують комерційну вигоду, тоді як європейські чи американські змушені зазнавати збитків, підтримуючи український суверенітет і територіальну цілісність», — сказав він.
Джеффрі Пайєтт також наголосив, що список фізичних осіб і компаній, проти яких Україна запровадила санкції, слід оприлюднити: «Набагато краще опублікувати список санкцій у державних ЗМІ, тоді кожен може побачити, які правила. Таким чином можна уникнути підозр щодо якихось закулісних домовленостей».
«Це питання політичної волі. Якщо її немає, то немає й санкцій. Концентрат титану та циркону й надалі безперешкодно йде в РФ, а там перетворюється на
ПЗРК, якими вбивають наших солдат і мирних жителів», — говорить голова ради Українського кредитно-банківського союзу Борис СОБОЛЄВ.
То кому в Україні і чому не вистачає цієї політичної волі на введення антикремлівських санкцій? «День» пропонує три версії.
Згідно з Законом України «Про санкції» пакет обмежувальних заходів щодо російських товарів формується та затверджується на відповідному засіданні РНБО, після цього Президент підписує його, а ВРУ має 48 годин на те, щоб затвердити секторальну частину санкцій.
Місяць тому «День», після заяви прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка (про те, що Кабмін підготував весь пакет обмежувальних заходів щодо російських товарів і санкцій проти компаній і фізичних осіб та передав їх, як того вимагає закон) до РНБО, звернувся до консультативно-дорадчого органу. Ми попросили повідомити, чи відбувалося відповідне засідання РНБО та які його результати. Ми також попросили повідомити, на коли планують проводити таке засідання, якщо його ще не було. На що нам відповіли, що ніяких засідань з питання затвердження переліку санкцій не проводили. «Нині здійснюється робота з Кабінетом Міністрів України щодо реалізації положень Закону України «Про санкції», — було зазначено у відповіді прес-служби.
Учора «День» знову звернувся до Ради національної безпеки України, щоб дізнатися про результати роботи апарату за місяць. Проте у телефонному режимі нам «порадили» звертатися з цим питанням до Адміністрації Президента. Мовляв, РНБО не звітує сама про свою поточну роботу перед журналістами. Та після нашого зауваження, що ми вже зверталися з відповідним проханням і відповідь на нього отримали, наш запит таки прийняли. На відповідь чекатимемо, як то передбачено Законом «Про доступ до публічної інформації», п’ять робочих днів.
Але щодо відповіді вже можемо зробити певні висновки. Висновок перший: відповідне засідання або не скликали взагалі, або відбувалося «таємно», що не логічно. Адже тема надзвичайно важлива для суспільства і для Президента, рейтинг політичної сили якого останнім часом стрімко падав, дивно було б замовчувати розгляд питання, який би додав йому «плюсів» в очах громадськості та міжнародної спільноти. Але хтозна, може, це «тематичне» засідання РНБО — державна таємниця.
Через тиждень після того, коли Петро Порошенко підписав Закон «Про санкції», він раптом заявив, що головна мета України — домогтися миру, провести реформи і підняти економіку, а не покарати когось: «Хочу запевнити, що якщо російська сторона в односторонньому порядку буде вводити санкції щодо України, реакція буде швидкою й ефективною. Але яка наша мета — ввести побільше санкцій чи домогтися миру? Чи наша мета — прибрати всі обмеження, які наявні на російському ринку?»
Формально Петро Порошенко може пояснити гальмування процесу нищівним ударом по і без того слабкій вітчизняній економіці. Мовляв, відносини з агресором, які дісталися нам у спадок від Радянського Союзу, — настільки тісні, що при їх розірванні економіка України зазнає краху.
Але разом з тим, поки ми «гальмуємо» санкції, Росія вводить свої. Чи не так можна назвати численні заборони українських товарів з боку Росспоживнагляду? Серед останніх, до речі, — заборона на ввезення і транзит всієї української рослинної продукції.
Тому, очевидно, є щось, що не пояснюється «формально» і «економічною логікою». А це можуть бути, наприклад, якісь політичні зобов’язання Петра Порошенка перед Кремлем. Можливо, в Мінських домовленостях Україна підписалась під тим, що в обмін на «припинення вогню» гарантує те, що не вводитиме санкцій щодо російських компаній і товарів.
Але ж міжнародна спільнота та й сам Президент України підтверджують: Росія сама не дотримується Мінських домовленостей. Постійні обстріли терористами українських військових, і позавчорашні вибори на Донбасі тому підтвердження.
Значить, є ще щось. І, мабуть, це «щось» лежить в площині «походження» Президента. «День» неодноразово писав про те, що першочерговим завданням чи навіть тестом для Порошенка буде здатність стати проти свого класу та «клану». Якщо він цього не зможе зробити, то матимемо низку дуже небезпечних колізій...
Як повідомили в ІТАР-ТАКСі, в жовтні Липецька фабрика кондитерської корпорації Roshen, що знаходиться у місті Липецьк (Росія) і належить Президенту України Петру Порошенку, відновила свою роботу. За даними того ж інформаційного агентства, частка компанії Roshen на ринку РФ становить близько 7%. Щоправда, заборони на ввезення кондитерської продукції на ринок Росії Росспоживнаглядом знято не було.
Що скаже сам Петро Порошенко у відповідь на запитання: хто і чому гальмує в Україні введення антикремлівських санкцій? І мовчання, з досвіду «попередників», — далеко не вихід.
