Дострокові парламентські вибори 2014 року завершено, голоси пораховано. Про фактори, які зіграли вирішальну роль у політичному виборі українців, нам розповіла спеціаліст у галузі політичної та електоральної соціології Ірина БЕКЕШКІНА.
— Які особливості парламентських виборів ви б могли виокремити?
— Цього разу особливу роль зіграв імідж. Вибори були дуже короткі, і прийшли нові політичні сили, про яких люди майже нічого не знають. Тому що, наприклад, у демократичному суспільстві існують стабільні політичні партії з якоюсь програмою, про які знають. І люди традиційно за ці партії голосують або змінюють свій вибір, якщо їхні кандидати їх розчарували. А у нас на кожних виборах на місце тих, хто втратив довіру виборців, знов і знов з’являються нові й нові партії, і все знову вирішується значною мірою спонтанно і стихійно, з вирішальною роллю реклами й іміджу.
— За результатами проведених виборів найбільшою несподіванкою для всіх стала першість політичної партії «Народний фронт». Соцопитування у вересні показували лише 4% прихильників, а за тиждень до виборів — 11%. З чим пов’язаний електоральний стрибок партії Арсенія Яценюка?
— Це справді виявилось несподіванкою. І якщо хтось говоритиме, що так і прогнозував, вірити йому не варто. А причиною є, перш за все, велика кількість людей, які ще не визначились перед виборами, за кого віддадуть свій голос, — у нашому останньому опитуванні таких було 32%. І був дуже вдалий месидж «Народного фронту», який гласив: «Якщо хочете, щоб Яценюк надалі був прем’єром — голосуйте за його партію «Народний фронт». Опитування показали, що 34% населення України хотіли б бачити Яценюка на посаді прем’єр-міністра. Відсоток «Блоку Петра Порошенка» опитування давали просто захмарний, то чому ж не підтримати Яценюка на прем’єра?
— А як ви оціните прорив «Самопомочі»?
— «Самопоміч» дійсно починала з нічого. На початку передвиборчої кампанії в них було всього 1,2%. Вони навіть ображались, що соціологи їх «не пускають» до парламенту. Та результати голосування можна було передбачити. Велику роль відіграло бажання людей бачити нові обличчя. Саме через це багато партій і були змушені оновити свої лави. Тільки «Батьківщині» це оновлення не надто допомогло, тому що Юлія Тимошенко замкнула виборчу кампанію переважно на собі.
Коли опитування стали показувати, що «Самопоміч» перетинає виборчий бар’єр, до них перейшли ті виборці, які симпатизували молодим політикам, але не хотіли, щоб їхній голос пропав. «Опозиційний блок» мав би ще більший результат, якби виборча кампанія тривала довше. Адже залишилось багато «нічийого» електорату, який ніхто не підібрав після Партії регіонів. Ще трохи опозиціонери «відкусили» від «Сильної України», бо в них електорат фактично один і той же. З комуністами теж все зрозуміло — вони втратили як мінімум половину виборців, бо їхня основна електоральна база — це Крим і Донбас.
— У кого з партій, на вашу думку, була найкраща програма чи стратегія?
— Жодних реальних програм не було. Програма — це не гасла й обіцянки, а мета, засоби досягнення і кінцеві результати.
— На чому ж тоді базувався вибір людей?
— Він відштовхувався від іміджів, слоганів та загального враження. Хто покладав сподівання на Порошенка — голосував за «Блок Петра Порошенка», а хто хотів міністром Яценюка — голосував за «Народний фронт». Ті ж виборці, які забажали побачити в Раді нові обличчя, проголосували за «Самопоміч». І головне — які нові обличчя? Молоді, розумні, енергійні. На телебачення їх постійно запрошували. На додачу це електоральна група Інтернету та соцмереж. А от «Радикальна партія» Олега Ляшка, якби виборча кампанія тривала ще певний час, навпаки — втратила б більше голосів. Тому що крива підтримки Ляшка стрімко опускалась. У липні в нього було 17% підтримки. Але поступово люди розгледіли, що за ним не стоїть нічого, окрім загальних фраз та популістичних обіцянок. Але все-таки відсоток виборців, які на це ведуться, виявився вельми значний.
— Яку роль на сьогоднішній день відіграють ЗМІ в формуванні політичних поглядів українців?
— Вирішальну! Адже як політик може дійти до людей, якщо його немає в ЗМІ? Якщо його немає в засобах масової комунікації, то його взагалі не знають виборці. У нас чимало чесних, розумних, професійних людей, які б могли бути депутатами, але якщо їхні обличчя не світяться в «ящику», то про них майже нікому не відомо.
— Яким же чином виборчі технології впливають на прийняття електорального рішення?
— Багато залежить від технологій. З їх допомогою можна зробити із когось цукерку, а з когось — щось зовсім неїстівне. Але є одне «але». Якщо у нас є два більш-менш їстівні сорти ковбаси, то куплятимуть ту, в якої краща реклама. Однак якщо ковбаса взагалі несмачна, то жодна реклама не змусить вас її їсти.
— З чим, на вашу думку, пов’язане зниження явки виборців, порівняно з попередніми роками?
— Перш за все, президентські вибори завжди мали перевагу над парламентськими. Але якщо брати загалом, то раніше було більше ентузіазму. Зараз є певне розчарування. Також колишні виборці Партії регіонів не побачили, за кого можна проголосувати. Частина з них віддала голос за «Опозиційний блок», а частина просто не пішла на вибори. Тим паче на Донбасі об’єктивно не всюди змогли проголосувати, тому що значним було залякування.
— Зважаючи на події, які сталися в Україні за останній рік, які зміни в українському суспільстві ви б відзначили?
— Воно встигло трансформуватися. З колишнього парламенту, який оновився майже на 60%, у нас залишиться одна «Батьківщина». Україна вже не ділиться на приблизно рівні за підтримкою західний і східний вектор, тому що східний рухнув. Тепер у нас країна і маленька частина під назвою «Донбас». Різко зросла підтримка членства України в НАТО: два роки тому це підтримували лише 13% українців, зараз — аж 44%. І якби був референдум, то вперше за 23 роки незалежності Україна проголосувала б за НАТО.
