Невпинно наближається дата чергових парламентських виборів. Що зміниться в Україні після їхнього проведення і чи є причини сподіватися, що взагалі щось зміниться?
Зважаючи на результати останніх соціологічних досліджень, можна стверджувати, що основна боротьба розгорнеться між партією влади й Об’єднаною опозицією.
Якщо ПР здобуде більшість депутатських мандатів, то очевидно, що в Україні нічого не зміниться. Ця політична сила завтра робитиме те, що вона робить сьогодні, — проводитиме антиукраїнську політику.
Тепер щодо Об’єднаної опозиції.
Ще вчора її лідери обіймали високі державні посади, люди їх добре знають, і якби свого часу ці політики діяли в інтересах народу, то й сьогодні вони були б при владі.
Якщо прогнозувати їхню поведінку на майбутнє, то тут варто згадати слова відомого українського філософа В’ячеслава Липинського, який говорив: «Якщо хочеш знати, що робитиме людина в майбутньому, подивися, що вона робила в минулому». Звідси можна зробити висновок, що ні від влади, ні від опозиції не варто очікувати чогось нового. Вони давно себе вичерпали. У них немає ні людей, ні ідей.
Свіжу кров в українську політику можуть влити лише представники політичних партій, які ідуть на вибори у другому ешелоні.
На старті виборчої кампанії ці партії внесли до своїх списків нових людей. Як правило, це відомі спортсмени, актори, письменники.
На першому етапі виборів така тактика є виправданою, оскільки для проведення виборчої кампанії відведено не так багато часу. Розрахунок тут досить простий. Політики сподіваються, що виборці голосуватимуть за ту чи іншу політичну партію лише тому, що в її списках є відомі й популярні в Україні люди. Очевидно, що такий підхід розрахований на тих виборців, які глибоко не вникають у суспільно-політичні процеси й особливо не переймаються проблемою вибору.
Щоб завоювати довіру виборців, які свідомо голосуватимуть за ту чи ту партію, потрібно пропонувати реальні шляхи розв’язання суспільно-політичних питань. Більше того, ці пропозиції мають пролунати від політиків, у яких високий рівень довіри в суспільстві, і лише тоді можна сподіватися, що люди повірять їм і висловлять вотум довіри.
Зрозуміло, що для того, щоб приймати правильні політичні рішення, депутатові потрібно бути не просто популярним спортсменом, письменником чи актором.
Враховуючи те, що народні депутати мають ухвалювати рішення у сфері економіки, національної безпеки й оборони, зовнішньої та внутрішньої політики, інші важливі суспільно-політичні питання, довірити таку місію можна лише тим, хто має відповідні знання та життєвий досвід.
Разом із тим слід зазначити, що, незважаючи на всю гостроту боротьби за депутатські мандати, радикальних змін в Україні після парламентських виборів очікувати не варто. Вони можуть бути лише після президентських виборів.
Справа в тому, що після повернення до Конституції 1996 року реальна влада у країні належить Президентові України, а тому новий парламент може або сприяти реалізації політики глави держав, або навпаки — стримувати президентські ініціативи.
У зв’язку з цим можна зробити висновок, що боротьба за посаду Президента України буде досить жорсткою, нинішня парламентська кампанія є своєрідною генеральною репетицією перед вирішальною битвою за пост глави держави.
Для України подолання корупції й організованої злочинності є однією із найактуальніших проблем, а досвід Грузії вселяє надію на те, що при наявності політичної волі і правильному підході ці питання можна розв’язати і в нашій країні.
Якщо говорити про сучасну Україну, то можна стверджувати, що в нинішнього керівництва держави немає ніякого бажання боротися з цими явищами, а ті окремі працівники правоохоронних органів і судді, які керуються законом, а не вказівкою зверху, довго не затримуються на своїх посадах, їх зазвичай або звільняють, або садять у тюрму, або вбивають.
Для прикладу можна навести справу майора прикордонних військ Руслана Максимчука. Свого часу майор Максимчук затримав на кордоні з Білоруссю браконьєрів, які виявилися високопоставленими співробітниками прокуратури. Він не звернув уваги на високі прокурорські звання й погрози і зробив так, як вимагає закон і посадова інструкція. За що з часом і поплатився. Проти майора Максимчука було порушено кримінальну справу, і йому присудили реальний термін позбавлення волі. У кінцевому результаті вища судова інстанція скасувала обвинувальний вирок щодо майора Максимчука, але винні в незаконному засудженні добросовісного офіцера-прикордонника так і залишилися непокараними.
Аналогічний випадок відбувся і в Одесі. Старший слідчий з особливо важливих справ УМВС України в Одеській області Юлій Філімонов порушив кримінальну справу проти особи, яка протиправно заволоділа майном суб’єкта підприємницької діяльності.
У результаті розслідування цієї справи слідчим було встановлено факт протиправної діяльності на території Одеської області міжнародного злочинного угруповання, до складу якого входили як представники українських правоохоронних органів, так і члени міжнародних терористичних та екстремістських організацій, таких як «ХАМАС» і «Брати мусульмани». Корупційні зв’язки злочинців в органах влади і великі гроші зробили свою справу. На слідчого почався шалений тиск, і після того, як він відмовився закривати кримінальну справу, його звинуватили в незаконному затриманні підозрюваного, такого собі Мохамеда Насера Ахмеда, і... засудили до п’яти років позбавлення волі.
Завдяки зусиллям захисту і принциповій позиції суддів Одеського апеляційного суду слідчого Філімонова усе-таки було виправдано за відсутністю в його діях інкримінованих йому складів злочинів, але винні в незаконному засудженні офіцера міліції до цього часу не покарані.
До Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України щодо цього питання неодноразово зверталися народні депутати України Григорій Омельченко і Володимир Стретович, але звернення залишалися без належного реагування. Правоохоронні органи проігнорували і звернення Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
Більше того, члени цього злочинного угруповання скоїли замах на життя і здоров’я адвоката, який ініціював питання щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у незаконному засудженні офіцера міліції. Цей факт також залишився поза увагою Генеральної прокуратури і СБУ.
Усе це свідчить про відсутність бажання вищого політичного керівництва нашої держави боротися з корупцією та організованою злочинністю.
Тепер повернімося до виборів.
Очевидно, що якщо в парламенті не з’являться нові обличчя, якщо не буде політичної сили, яка зуміє переконати людей у правильності своїх підходів щодо подолання наявних проблем, то нічого не зміниться.
Окремо варто звернути увагу на те, що нинішній виборчий закон виписано так, що до парламенту можуть потрапити лише політики, за якими стоять великі гроші. У зв’язку з цим більшість у майбутньому парламенті матимуть представники не народу, а олігархів. Можливо, варто було б тоді називати парламентарів не народними, а олігархічними депутатами. Це була б точніша назва. Але це ліричний відступ.
Тепер щодо шансів потрапити до парламенту тих політичних сил, які не мають фінансової підтримки з боку олігархів.
Варто зазначити, що далеко не всі громадяни України «клюватимуть на гречку». Ми живемо у світі високих інформаційних технологій, і сьогодні будь-яка політична сила може донести свої ідеї до виборців через Інтернет. Це не потребує великих матеріальних затрат. Головне, щоб пропозиції політиків були реальними і люди в них повірили. При такому підході основним складником виборчого процесу будуть не гроші, а ідеологія, інтелектуальні й комунікативні здібності її носіїв.
Сьогодні експерти від політики роблять різні прогнози на майбутні вибори, але час покаже, кому люди віддадуть свої голоси і чи будуть восени сюрпризи.
