Ситуація в газовій сфері — це, образно кажучи, іржавий цвях у серці країни, який не вийняти і не залишити. Проте Президент України Віктор Янукович вважає, що «сьогодні нашим пріоритетним завданням є збільшення власного видобутку нафти і газу в акваторіях Чорного й Азовського морів, утвердження України як головного транзитера вуглеводнів на Євразійському континенті». Прем’єр-міністр Микола Азаров в інтерв’ю іноземним ЗМІ (на свої ні він, ні інші керівні чиновники останнім часом майже не зважали) вкотре запрошує Європу стати третім учасником міжнародного консорціуму з модернізації української газотранспортної системи. «Ми розуміємо, — каже він, — що так звані газові конфлікти України й Росії останніх років продемонстрували необхідність спільної координації дій в питаннях енергетичної безпеки». А голова Міненерговугілля Юрій Бойко стверджує, що Україна на повну силу працює над енергобезпекою і диверсифікацією постачань газу в країну. І перелічує нові джерела: це і закупівля газу на спотовому ринку, а також у США, Катарі і Туркменистані, і власний видобуток за допомогою міжнародних інвесторів як на морському шельфі, так і на суші. Одне слово, усе гаразд.
Але чому ж, коли газ до нас спрямовується практично з усього світу, у деяких журналістів і експертів зберігається щемливе передчуття нової газової «війни»? Про нього вчора вели мову з журналістами директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич і незалежний експерт Володимир Саприкін. Утім, останній вважає, що для «війни» немає жодних підстав. Ситуація стабільна, в підземних сховищах, за його словами, накопичені значні запаси газу (незабаром буде 21 млрд кубометрів), приблизно такі ж, як і торік, коли обійшлося без серйозних конфліктів. Отже, і цього року несподіванок не повинно бути. Водночас експерт нагадує, що з Російською Федерацією в України в газовій сфері непрості відносини. «І економічна війна, — зазначає Саприкін, — на жаль, завжди з нами». Експерт побоюється, що ближче до Нового року розпочнеться газова піар-війна.
Дмитро Марунич також не бере на себе роль глашатая війни, але пропонує розглянути деякі нюанси. За його словами, сьогодні є кілька конфліктогенних газових чинників у відносинах між Україною і Росією. Це тривалі переговори про перегляд ціни російського газу до приблизно 250 дол. за тисячу кубометрів. Експерт зазначає, що цю цифру Україна не вигадала, бо саме така ціна дає змогу «Нафтогазові України» вийти на точку беззбитковості. На думку Марунича, це перший конфліктогенний чинник, тому що навіть європейські компанії, що добивалися перегляду своїх контрактів і нижчої ціни, отримали від «Газпрому» лише право купувати приблизно 15% законтрактованих обсягів газу за спотовими цінами. Отже, знижка становить 10-15%. Україну вона, звісно, не може задовольнити (поточна ціна для нас 428 дол. і 10—15% — це аж ніяк не 250 дол.). Другий небезпечний чинник, як вважає експерт, це обсяги закупівель газу в «Газпрому» і закачування газу до підземних сховищ.
Марунич переконаний, що Україна не порушить контрактних зобов’язань щодо закупівель газу в «Газпрому», якщо зменшить, як про це було заявлено, їх до 27 мільярдів кубометрів. Адже ще 7-8 мільярдів придбала для хімічної промисловості компанія OSTCHEM Holding AG, що належить Дмитру Фірташу. Приблизно 35 мільярдів кубометрів — це якраз стільки, скільки Україна з урахуванням поданої заявки має право придбати за контрактом і без побоювань, що отримає судовий позов і, відповідно, штрафні санкції. Третій такий чинник — створення консорціуму. За даними Марунича, Росія вимагає передати до консорціуму газотранспортну систему України. «Не оренда, не концесія, а саме володіння», — уточнює він і зазначає, що Україна з різних причин до цього не готова. «Я не бачу легкого шляху провести таке рішення через парламент», — каже експерт і додає, що цей чинник «псуватиме наші світлі відносини». Та все ж він переконаний, що є обставини, які змушують сторони дуже добре подумати, перш ніж провокувати якийсь конфлікт. Це, на його думку, реакція європейської сторони, яка не хоче приставати на якийсь бік. «Їй байдуже, за великим рахунком, хто саме правий», — припускає Марунич, — їй потрібно, аби європейські споживачі стабільно отримували газ і тепло, яке з нього виробляється». Отже, ні Україна, ні Росія не зацікавлені в конфлікті, оскільки в цьому разі Європа почне купувати менше російського газу (через ненадійності його постачань).
«День» запитав у експертів, чи вважають вони за можливе і реальне, аби уникнути газових конфліктів з Росією, перейти до закупівлі російського газу європейськими компаніями не на кордоні України, а на російському? Відповідь, до того ж обох експертів, була, якщо коротко, такою. Це можливо лише в тому разі, якщо Україна виконає зобов’язання, узяті на себе при вступі до Європейського енергетичного співтовариства і імплементує в своє законодавство другий і третій пакети документів, розроблених ЄС. Але Україна на даному етапі відмовилася це робити. Ще «простіший» шлях — стати членом Євросоюзу. У цьому разі російський газ, перетинаючи кордон України, одразу ж потрапляв би під європейську юрисдикцію, що гарантувало б нашу країну від конфліктів з Росією.
