Північноатлантичний альянс зацікавлений у продовженні співпраці з Україною. І це попри позаблоковість Української держави, яку вона обрала два роки тому. Україна, з одного боку, й надалі продовжує брати участь у воєнних операціях під егідою НАТО. А з другого, постійно відбувається обмін між вищим політичним керівництвом Альянсу та Києва. НАТО допомагає Україні реформувати оборонний і безпековий сектори.
Про зацікавленість Альянсу й надалі поглиблювати співпрацю з Україною свідчить приїзд головнокомандувача Військового комітету Альянсу генерала Кнуда Бартелса (Данія) до Києва. Під час свого першого візиту до нашої країни він провів ряд зустрічей із вищим керівництвом України й прочитав лекцію в Національному університеті оборони. Після зустрічі з курсантами генерал Бартелс дав ексклюзивне інтерв’ю нашій газеті.
— Пане генерале, президент Польщі Броніслав Коморовський нещодавно оголосив про ініціативу створення національної системи протиракетної оборони в Польщі. Як в НАТО оцінюють цей крок, зважаючи на те, що президент Обама свого часу відмовився від цього?
— НАТО зараз запровадило систему оперативних можливостей, яка ні на кого не направлена, але була створена для того, щоб подбати про зростаючу гонку ракетних озброєнь. Цю систему буде вбудовано в систему ПРО, яка зараз перебуває на етапі розробки. Рішення польської влади розбудувати свою систему або бути частиною натівської зі своєю власною ПРО — було їхнім власним. Важливо підкреслити те, що ми повинні переконатися в цьому, щоб уникнули непотрібного дублювання використання ресурсу, який може бути використаний деінде.
— Чи є якийсь прогрес у переговорах з Росією щодо ЄвроПРО та після погроз росіян розмістити ракетні комплекси «Іскандер» у Калінінградській області?
— Як ви знаєте, ми нещодавно провели комп’ютерні навчання, в яких взяли участь і представники Росії. Метою цих навчань було роз’яснення всіх вимірів системи ПРО. Звісно, з боку НАТО є дуже велике бажання щодо проведення переговорів і вироблення спільного з Росією рішення. Наразі існують дуже важливі та складні виклики, які ще залишаються не вирішеними. НАТО відкрите до пошуку можливих рішень і зберігає можливість робити власні, в разі, якщо така загроза збільшиться.
— Генсек Альянсу Андерс Фог Расмуссен постійно наголошує на важливості реалізації концепції «розумної оборони», яку було ухвалено на Чиказькому саміті НАТО. Нині після нього пройшло три місяці. Як ця концепція втілюється в життя, й чи справді «розумна оборона» стає розумнішою?
— Власне кажучи, це — питання, яке я досить грунтовно обговорював у Міністерстві оборони, Міністерстві закордонних справ, а також із начальником Генерального штабу в Києві. У нас є дуже хороша концепція того, як розвивати «розумну оборону». Йдеться про спільні закупівлі, спільну бойову підготовку, спільне технічне обслуговування й забезпечення; створення спільних запасних частин для техніки тощо. Ця система передбачає інтеграцію не лише країн і окремих груп країн разом, а й об’єднання їхніх промислових потужностей. Звісно, ця концепція зачіпає й цілий ряд політичних питань — таких, як питання перспективності, які необхідно обговорювати в цих державах між собою, задля того, щоб знайти або вирішити ці складні питання, з огляду на концепцію «розумної оборони».
Я вважаю, що нам дуже важливо просунутися вперед у цьому процесі. Звісно, за один-два дні в нас не з’явиться «розумної оборони». Цей процес буде розтягнутий на дуже великий період часу, і я переконаний, що нам вдасться втілити все якнайкраще.
«Розумну оборону», як ви знаєте, було задумано для того, щоб зменшити проблеми, які були викликані обмеженими оборонними бюджетами; для того, щоб за допомогою наявних ресурсів отримати максимальний ефект і переконатися, що наші війська мають необхідне обладнання і техніку для вирішення бойових завдань.
Отже, в нас є концепція та хороше уявлення, якими є практичні виклики та політичні проблеми, але нам необхідно рухатися вперед.
Ми також започаткували велику кількість проектів із провідними країнами, й ми вже маємо певний прогрес. На цьому етапі ми працюємо над меншими проектами, з потенціалом розвитку. Але у міру того, як ми розбудовуємо, нарощуємо впевненість і поглиблюємо розуміння цього задуму, в мене виникає відчуття, що «розумна оборона» буде все ефективніше реалізуватися.
— На саміті в Чикаго було оголошено про плани скорочень військових структур НАТО, а також персоналу. Пане генерале, як ця ідея реалізується на практиці?
— Ми також обговорювали сьогодні командну структуру НАТО. Під час холодної війни штат НАТО налічував 35 тисяч співробітників. Тепер ми переходимо до нової системи управління, яка складатиметься менше ніж з дев’яти тисяч чоловік. Звісно, нам необхідна гнучкість. Це обумовлюється повною зміною навколишнього середовища. Утім, це не несе жодної загрози сусідам від країн-союзників НАТО та його членів.
Нам дуже важливо мати такі можливості в управлінні військами, які допоможуть впоратися із загрозами в майбутньому. Така система управління військами має бути гнучкою, мати кадри належної підготовки й бути спроможною розгортатися в будь-якій частині світу. Гадаю, ми на правильному шляху у вирішенні цієї проблеми. Ми також повинні пам’ятати, що ми використовуємо війська країн-членів НАТО, які також дають Альянсові важливу гнучкість, що збільшує нашу можливість перепідготовки кадрів.
— Під час вашого візиту до Литви ви похвалили цю країну за те, що вона збільшує видатки на оборону. А чи вбачаєте ви бажання інших країн наслідувати приклад Литви, яка, попри кризу, витрачає кошти на оборонний сектор?
— У Литві я відзначив політичну згоду, якої було досягнуто задля збільшення оборонних витрат після значних труднощів, із якими стикнулася ця країна через економічну кризу. Це дуже важливо, що ухвалюються такі політичні рішення, які дають змогу рухатися вперед, — до досягнення цієї мети на території країн НАТО й наближають нас до того, що оборонний бюджет має складати 2% від ВВП держави.
Щоб переконатися в тому, що ми отримуємо максимум із тих ресурсів, які доступні для окремої країни, — ось де діє «розумна оборона», яка вже стала інструментом, котрий дозволяє країнам, що співпрацюють, отримати максимум від своїх ресурсів.
— Які, на вашу думку, існують сьогодні основні виклики та загрози перед НАТО? І чи готове НАТО вирішити їх?
— У нас в Данії є таке прислів’я: дуже важко передбачити майбутнє. Поки що я не зустрів людини, яка б 1 січня 2011 року передбачила арабську весну та повітряну операцію в Лівії. Тобто, коли ми говоримо про майбутні загрози, ми повинні бути спроможними адаптуватися до подій, які відбуваються надзвичайно швидко. Це, зокрема, боротьба з тероризмом, яку ми ведемо сьогодні. Це — енергетична безпека і кібер-простір. Ці три приклади — потенційні проблемні питання, що стоятимуть перед нами. Звісно, ці виклики можуть бути комбінацією різних загроз, що говорить про їхню багатовимірність. І, безсумнівно, це швидке збільшення ракетної зброї тощо.
— Якими вбачають у НАТО шляхи розв’язання іранської ядерної проблеми та сирійського конфлікту?
— Це, власне, сфера Генсека та Ради Альянсу, які ухвалюють відповідні рішення. Я хотів би нагадати про те, що сказав Генсек НАТО щодо Сирії нещодавно. Я не можу додати до цього нічого більше. Те ж саме стосується Ірану.
— На своїй першій прес-конференції на посаді голови Військового комітету НАТО ви заявили, що «партнери дуже важливі для НАТО». Яка ж ваша оцінка України як партнера НАТО?
— (Усміхається.) Я із задоволенням поговорю про це. Хочу висловити щиру подяку Україні за той внесок, який вона робить у поточні операції НАТО. Це, зокрема, участь в ІSAF (Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані. — Ред.), KFOR (Міжнародні сили з підтримки миру в Косово. — Ред.), і це також майбутній внесок фрегата, який надає Україна для участі в операції «Океанський щит».
Я хочу наголосити, що з Україною в нас дуже особливі відносини як на політичному, так і на військовому рівнях. Внесок України в поточні операції насправді змінює їхній перебіг. Україна для нас дуже важлива. Про це я багато говорив у Міністерстві оборони України, Міністерстві закордонних справ, а також з начальником Генштабу. Останній, зокрема, сказав мені, що має намір максимально використати ті рішення, які було ухвалено керівництвом вашої країни, в контексті позиції, яку визначив український уряд у формі позаблокової політики. Її ми, звісно, глибоко поважаємо. Однак ми маємо дуже широкі сфери військового співробітництва і хочемо переконатися, що ця пропозиція максимально використана.
— Чи очікуєте ви посилення ролі України в Афганістані? Які сподівання НАТО покладає на місію України в Афганістані?
— Україна вже робить внесок у Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані, й це дуже високо цінується. Подальший її внесок, зокрема після 2014 року, також буде високо оціненим, і НАТО буде вдячним за нього. Ми щасливі працювати з Україною в цьому напрямі. Але перш за все це повинно бути рішенням України. Ми також готові розвивати подальше співробітництво з Україною в рамках ІSAF.
— У своєму нещодавньому інтерв’ю Генсек Расмуссен сказав, що у співпраці між Україною та НАТО є «значний потенціал». А в чому особисто ви його вбачаєте?
— Засади нашого співробітництва окреслено доктриною стратегічної безпеки України, в якій йдеться про те, що вона є позаблоковою державою. Окрім того, там мовиться про співробітництво з НАТО, яке є одним із найважливіших напрямів міжнародної співпраці. Над чим нам слід працювати, залежно від українського рішення, — це над максимальною участю України в поточних операціях.
По-друге, це — розширення, наскільки це можливо, взаємосумісності між українськими військами та військами країн-членів НАТО, щоб вони могли працювати разом. Це починається зі спілкування спільною мовою, якою є англійська (зауважте, я з вами розмовляю англійською, а не своєю рідною мовою, оскільки англійська, — це мова, яку ми використовуємо в НАТО й під час проведення операцій). Порядок дій і ті стандарти обладнання, доктрина — це широке поле можливостей, яке ми можемо розширювати. І, як я вже сказав, у амбіціях Генштабу та моїх власних — переконатися в тому, що цей потенціал використовується максимально.
— Як впливає на співпрацю між НАТО та Києвом проголошення 2010 року Україною позаблокового статусу?
— Це — рішення України як незалежної держави. НАТО цілком його розуміє і поважає. Утім, воно ще відкриває двері для дуже широких сфер співробітництва з Україною, й ми готові використовувати і досліджувати їх.
— Як ви оцінюєте реформування безпекового сектору України?
— Можу тільки сказати, що ухвалення того документа, в якому викладається позиція і місце, яке Україна хоче займати в міжнародній спільноті, підсилено новою військовою стратегією й є дуже добрим першим кроком у трансформуванні Збройних сил України. Але, як і будь-яка трансформація, це дуже складна й довготривала справа, що може бути досить болісною. У поєднанні з участю України в Силах реагування НАТО й у поточних операціях і навчаннях під егідою НАТО, я впевнений, що реформування також підсилить трансформацію Збройних сил України, для того, щоб зробити їх взаємосумісними з силами НАТО.
— Сьогодні ви читали лекцію в Університеті оборони, які у вас враження склалися від спілкування з українськими курсантами?
— Українські студенти... мені з ними було непереливки! Вони дуже добре підготувалися.
