Примара дефолту знову носиться над Україною. Сьогодні про «неї» багато говорять народні депутати, ще більше проблему роздмухують журналісти і, як наслідок, панікує все суспільство. Але виникає запитання: чому існує загроза дефолту? Чи справді це — примара, а чи не наша давнішня реальність?
• Дефолт в країні можна підрозділити на внутрішній і зовнішній. Зараз же переймаємося переважно дефолтом зовнішнім, хоча суспільство більше страждає від дефолту внутрішнього.
На жаль, внутрішній дефолт для нас — явище постійне. Це кожен громадянин України добре відчуває на собі.
На відміну від більшості інших країн — колишніх республік Радянського Союзу, — «заморожені» станом на 2 січня 1992 вклади населення в Ощадбанк повернено лише в мізерній частині, про відсотки на них навіть не мовиться. Вклади в банки, зроблені населенням у 1992 — 1994 роках, не індексовано, хоча законом їхню індексацію у зв’язку із знеціненням через гіперінфляцію було передбачено. Звісно, це дуже сильно підірвало довіру населення до банків, не говорячи вже про інших фінансових посередників — трасти, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, кредитні спілки.
• Окрім банківських дефолтів, у дефолті перебуває вся економіка країни. Глибокий аналіз цієї проблеми було зроблено ще в Посланні Президента України «Україна: поступ ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 — 2004 роки». Зокрема зазначалося, що 1999 року обсяг кредиторської заборгованості перевищив обсяг ВВП у номінальному обчисленні в 1,8 разу й становив 229,1 млрд грн. Дебіторська заборгованість становила 170,2 млрд грн і перевищувала обсяг ВВП у 1,3 разу. В обох видах цієї заборгованості значну частку становила прострочена.
Проте так і не було розкрито причини такого становища, яке в подальшому лише погіршувалося. Очевидно, тому із щомісячних повідомлень Державної служби статистики про розвиток економіки України з другої половини 2006 року почали щезати дані про обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості, а пізніше щез і весь розділ «Фінанси».
• На наше переконання, парламентарну платіжну кризу в країні було започатковано, м’яко кажучи, неправильною грошово-кредитною політикою, яку проводив НБУ 1993 року. Ним було грубо порушено так зване банківське правило, сформульоване нобелівським лауреатом Мілтоном Фрідманом (до речі, батьки його виїхали в США із закарпатського міста Берегове): гроші випускати в обіг і вилучати їх з обігу слід поступово й невеликими порціями, щоб економіка могла пристосовуватися до зміни грошової маси, й менше від цього страждала. Порушення цього правила в одному випадку призводить до інфляції, а в другому (що ще гірше!) — до платіжної кризи.
• 1993 року НБУ кілька разів здійснив залпові випуски (емісію) грошей в обіг. Це викликало нечувану у світі за мирного часу гіперінфляцію, яка 1993 року сягнула 10256 відсотків за рік. Вона знецінила заощадження населення — основний ресурс для кредитування та інвестування, оборотний капітал та інвестиційні ресурси підприємств, капітали банків, страхових компаній та інших фінансових посередників. Недарма В. П. Гетьман писав у своїй книжці «Як приймалася Конституція України», що ця гіперінфляція була «економічним Чорнобилем» зразка 1993 року, коли в полум’ї десятитисячної інфляції були спалені обігові кошти підприємств, а головне — трудові заощадження населення... Це був найжорстокіший удар по економіці та реальних заощадженнях населення».
Якщо вичерпувати воду із бочки кухлем і виливати її на землю, то вона входитиме в землю; якщо ж бочку перевернути — утвориться калюжа. НБУ ж «перевертав бочки»!
У листопаді того ж таки 1993 року під прапором із гіперінфляцією НБУ водночас зменшив грошову масу в країні майже на 30 відсотків. На додаток до цього він із 2 грудня заборонив комерційним банкам займатися їхньою основною діяльністю — кредитувати своїх клієнтів. Фактично ця заборона діяла більш ніж два тижні й була скасована під тиском Верховної Ради України та засобів масової інформації. В країні запанувала глибока платіжна криза.
На кінець 1993 року банківська система України опинилася на межі краху, а тому НБУ був змушений скасувати з 30 грудня 1993 року санкції до комерційних банків за так зване червоне сальдо за їхніми кореспондентськими рахунками, тобто несанкціоновану емісію грошей (штраф у розмірі 10 відсотків від суми цього сальдо за кожен день, тобто 3550 відсотків річних). Ці санкції було відновлено зменшеними у два рази з 14 січня 1994 року.
• Унаслідок руйнівної платіжної кризи вже на початку лютого 1994 року в Україні зупинилось, як було заявлено 6 лютого 1994 року на засіданні Верховної Ради України, понад 300 великих підприємств, а малі та середні ніхто й не рахував. Почалися масові звільнення працівників, перехід на неповний робочий тиждень, так звані адміністративні відпустки (без оплати за вимушений прогул), невиплати протягом багатьох місяців нарахованої заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.
• Тільки через платіжну кризу 1994 року (особливо в першому його кварталі) відбувся найбільший за всі роки державної незалежності України спад обсягів виробництва. Далі економіка почала пристосовуватися до роботи в умовах кризи. Щоправда, гіперінфляція відкрила шлях до злочинної приватизації. Платіжна криза й так звана грошова реформа, яка фактично була деномінацією (закреслюванням п’яти нулів, причому на один більше, ніж було потрібно), викликали в країні великий дефіцит грошей, що призвів до шаленого зростання процентних ставок на банківський кредит, який внаслідок гіперінфляції став основним джерелом забезпечення економіки та населення грошима. Досягнуте у такий спосіб зниження темпів інфляції дорого обійшлось Україні!
Автор так детально зупинився на причинах платіжної кризи тому, що навіть зараз її остаточно не подолано. Країна її згубні наслідки й досі відчуває.
• Цей різновид дефолту полягає в неспроможності держави сплачувати борги іншим державам і міжнародним фінансовим організаціям. Він виникає тоді, коли в державі є дефіцит іноземної валюти й неможливості залучати іноземні кредити та інвестиції. Саме така ситуація склалася в Україні.
• Завдяки, головним чином, досягненням нашого сільського господарства Україна за десять місяців цього року мала позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу (перевищення експорту над імпортом) в обсязі 803,3 млн дол. США. Золотовалютні резерви нашої держави, хоча й зменшилися, але становлять близько 10 млрд дол. США. Є обіцянки з боку низки країн і міжнародних фінансових організацій щодо надання Україні кредитів і фінансової допомоги. Владними структурами вживаються заходи щодо залучення в Україну іноземних інвестицій. Усе це вселяє надію на те, що дефолту Україна не допустить.
Але слід мати на увазі, що країна щоденно витрачає значні кошти на боротьбу з російською агресією, що підриває її економічну безпеку. Тому всіма можливими способами потрібно припинити російсько-українську війну, яка завдає нашій країні значних людських, матеріальних і фінансових втрат. Віримо, що мужність наших воїнів, жертовність українського народу та допомога світового співтовариства врешті-решт вгамують агресора.
• Враховуючи зазначене, терміново потрібно прийняти закон, який зобов’язував би усіх громадян свої кошти в іноземній валюті тримати тільки на рахунках у державних банках під відповідні відсотки. При цьому держава має гарантувати вільну конвертацію цих коштів у національну валюту та видачу їх вкладникам у разі поїздок за кордон, наданні допомоги родичам, що перебувають в інших країнах тощо. При цьому вивіз чи пересилання валюти з країни слід дозволяти тільки за пред’явлення довідки банку про те, що вона знята з банківського рахунку або куплена в банку. Також доцільно відновити кримінальну відповідальність за позабанківські операції з іноземною валютою на території України.
• Слід домогтися також повернення в Україну коштів, виведених з країни на рахунки в зарубіжних банках.
Це, з одного боку, дасть державі значні ресурси іноземної валюти для поповнення своїх золотовалютних резервів, зміцнення валютного курсу гривні та забезпечення проведення тих радикальних реформ, які намічено здійснити в країні.
Із другого боку, вкладники іноземної валюти зможуть її надійно зберегти й, до того ж, отримувати дохід у формі відсотків на вклади. При цьому слід пам’ятати, що за теперішніх умов панування у світі паперових та електронних грошей іноземна валюта в Україні — це безвідсоткова позика країнам-емітентам цієї валюти. І дуже погано, коли ця позика так безглуздо використовується!
Може, хтось вважатиме ці пропозиції непопулярними, але, на наш погляд, це правильніше, ніж покращувати фінансове становище держави за рахунок погіршення матеріального становища громадян, коли товарні ціни стрімко наближаються до рівня європейських, а доходи значної частки населення нижчі від африканських.
• Слід взяти до уваги й те, що інші країни у скрутний час також здійснюють такі жорсткі заходи. Так, у США під час «Великої депресії» у 1930-х роках законодавчим актом населенню було заборонено володіти золотом у монетарній формі. Воно було зобов’язане продати його державі. Золотий запас став служити для регулювання курсу долара.
• На сьогодні в країні терміново необхідно вжити дієвих заходів щодо відновлення нормальної діяльності банківської системи, передусім слід відновити довіру населення до банків й зміцнити їхню ресурсну базу.
• Насамперед необхідно повернути населенню «заморожені вклади». На їхні суми потрібно нарахувати відсотки за ставками, під які вони були внесені в установи Ощадбанку, за весь період «заморозки». Також потрібно індексувати вклади, внесені в банки протягом 1992—1994 років, як це було передбачено відповідним законом. Ці суми слід скласти й оформити облігаціями внутрішньої державної позики, термін погашення яких має бути не меншим від 50 років. Погашення облігацій і виплату відсотків за ними можна розпочати тиражами десь через п’ять років, щоб держава змогла збалансувати свій бюджет. І важливо, щоб власники облігацій мали право їх продавати, передавати у заставу тощо. До речі, за міністра фінансів Російської імперії, а до того — ректора Київського університету імені Св. Володимира М. Х. Бунге, такі облігації випускали на строк до 99 років або були безстроковими (так звані облігації ренти).
• Також слід підвищити відповідальність НБУ як наглядового і регулюючого державного органу за діяльністю комерційних і кооперативних банків, щоб забезпечити стійкість банківської системи України.
