Ще декілька тижнів тому багато хто з нинішніх дипломованих фахівців мріяв швидше завершити своє навчання в університеті й нарешті приступити до роботи за такою омріяною спеціальністю. Та не все виявилося так просто, як здавалося. Знайти пристойну роботу за фахом зовсім непросто. Всі проблеми нинішніх дипломованих фахівців можна пояснити доволі лаконічно: «досвід роботи». Саме ця фраза в більшості випадків ставить жирного чорного хреста на такій омріяній спеціальності. Звідки у нещодавнього студента, котрий лише вчора одержав диплом, можуть узятися кілька років досвіду роботи, які є обов’язковими для того, щоб зацікавити роботодавця, — ніхто не подумав. Чи то роботодавці стали ще вимогливішими, чи випускники не надто кваліфіковані. Але роботодавці лукавлять, запевняючи претендентів на роботу в тому, що, мовляв, усі в однакових умовах, для роботодавця ж головним критерієм є висока кваліфікація працівника.
Насправді, для успішного працевлаштування потрібна одна невелика, проте надзвичайно вагома дрібничка: зв’язки. Саме для «своїх» притримує «теплі місця» більшість роботодавців. Подивіться уважно навколо себе: скільки людей займають не свої місця. Дивишся на кого-небудь із них і думаєш: сидить і займає чиєсь місце, а хтось більш кваліфікований залишається без роботи.
Уже місяць я марно намагаюся знайти роботу. Мене занадто дратують безглузді вимоги роботодавців до кандидатів. На що тільки не натрапиш у цих сяк-так сформульованих і не завжди правильних вимогах. Тут тобі й орфографічні помилки в текстах про наявність вакансій, хоча від претендента 100-відсоткова грамотність є обов’язковою вимогою. На цьому абсурд не припиняється. Деякі компанії встановлюють ще дивніші вимоги до працівників. Одного разу прочитав надзвичайно кумедну й водночас абсурдну вимогу до майбутнього працівника: чоловік, від 24 до 26 років, русяве волосся, високий, гарний, з розумними очима, очі мають горіти, випробувальний термін — два місяці. Не знаю, як тобі, шановний читачу, але я уявляю собі цю особу приблизно так: русявий вампір чоловічої статі 24—26 років. Як інакше можна пояснити — очі, що горять? Що це за дискредитація за кольором волосся та віком? Стільки запитань, а відповідь одна: роботодавці відчувають власну безкарність і роблять, що захочуть, та ладні копирсатися у претендентах, наче в купі сміття, самі не знаючи, що їм потрібно.
