Місто Щастя Луганської області з прифронтового стало практично фронтовим. Його мешканці вже звикли до постійних залпів гармат. Ось тільки до жертв, які є не лише серед українських військовиків, але й серед мирного населення, звикнути не можуть. За останній час почастішав обстріл не лише позицій українських військових і їх блокпостів, але й житлового сектора. У Щасті часто звучить канонада, але на неї мешканці вже не звертають особливої уваги. Гуркоче, а на вулиці люди жваво торгують молоком. Робітники комунальних служб намагаються привести до ладу слизькі тротуари, в провулку, біля «Житлобудсервісу», ремонтують трубопровід. Місто живе своїм буденним життям. Але кожен знає, що після гуркоту може розпочатися артилерійський обстріл.
ЩАСТЯ ПОТРЕБУЄ ТЕПЛА
Одне з найбільш актуальних питань — брак тепла. То в одному, то в іншому районах у результаті постійного артилерійського обстрілу незаконними збройними формуваннями виходять з ладу міські теплотраси. Директор комунального підприємства «Щастянська теплова енергетична компанія» Олександр Скуратов розповідає про те, що незрідка люди працюють над усуненням пошкоджень під звуки мін, які пролітають і під дзижчання куль. Під час одного з ремонтів теплотраси керівник сам отримав наскрізне осколкове поранення в руку.
«Тоді був виїзд на вулицю Республіканська, 14, — згадував він, — і через денний обстріл вирішили ремонтувати теплотрасу вночі. Очікувалася мінусова температура, теплотрасу могло «розморозити», і це розумів кожен. Розпочали роботу, а тут вибух зовсім поряд. Потім над головами полетіли «трасери». Залягли. Обстріл припинився. Ми роботу продовжили. У місці падіння міни труба виявилася пробитою більш ніж у ста місцях. З боку виглядала як решето. В інший час можна було б просто замінити цей шматок рури, але як це зробити якщо стріляють? Ось так і працювали до двох годин ночі. Одному працівникові, газоелектрозварнриці — Антоніні Іванівні Снурніциній, осколок пробив на голові шапку, а її, на щастя, навіть не подряпало».
Під час перших артнальотів загинула контролер побутового господарства відділу збуту теплової енергії Лариса Рубанова. Це сталося біля міської лікарні близько 10 години ранку. Вона виконувала свої обов’язки і їй на думку не спадало, що снаряд вибухне на тихій вуличці зовсім поряд, не залишаючи жодних шансів для того, щоб вижити...
«ЖИВЕМО, ЯК НА ПЕРЕДОВІЙ»
Під час зустрічі із заступником міського голови Володимиром Тюріним прозвучала гнітюча цифра. Виявляється, в місті пошкодження житлового фонду від артобстрілів вже становить понад 50%. Практично кожен другий будинок має руйнування різної міри. Найпростіші — вибите скло, найважчі — прямі влучання в житловий будинок. На 1 лютого в місті серед мирних мешканців було чотири нещасні випадки, які завершилися смертю. Є поранені. У такій ситуації напружено працюють усі служби міста Щастя. В останніх числах січня місто протягом п’яти днів залишалося без тепла і газу.
Директор «Житлобудсервісу» Олексій Шевцов на роботі весь світловий день. З 200 працівників підприємства в місті залишилося трохи більше, ніж сотня. Коли немає небезпеки, йде звичайна буденна праця: прибирання снігу, ремонт пошкоджених комунікацій, ремонт будинків і приміщень.
«Взагалі, ми не будівельна організація, — розповідав Олексій Шевцов, — але в даній ситуації доводиться займатися всім. Наприклад, на сьогоднішній день два багатоповерхових будинки у нас зовсім не мають дахів. За правилами мирного часу ми повинні б погоджувати проведення робіт з експертами. Але у нас немає часу. Ось і працюємо на свій страх і ризик, оминаючи всіляку бюрократичну тяганину. Саме на ремонт зараз спрямовано всі основні сили. Плівки, для того, щоб замість вибитого скла закрити отвори віконних рам, і тієї бракує. Лише за останні три тижні ми роздали населенню 12 тисяч квадратних метрів церати і плівки, а попит не зменшується».
Міський голова Олександр Богиня пережив пряме влучання снаряда в будинок. Коли розпочався обстріл, він прикрив собою дружину і дитину в далекому коридорчику. Снаряд влетів у помешкання на третьому поверсі, пробив перекриття і вибухнув на другому в сусідньому помешканні. Сусід у цей час вийшов у коридор і накрився ортопедичним матрацом. Це врятувало йому життя.
Ще один мешканець міста Щастя Олександр Колесников показував мені діру, яка утворилася від влучання снаряда в цоколь його будівлі. Під час обстрілу в підвалі перебували люди. Прямим влучанням частину фундаменту вирвало, і бетон впав у підвал. На щастя, цього разу тут обійшлося без жертв.
«Ми з тривогою дивимося в недалеке майбутнє. Дві третини населення виїхало з міста, тому різко зменшилися грошові надходження. Найближчим часом знадобляться серйозні дотації для безперебійної роботи колективу», — говорить керівник міста.
ДЕВ’ЯТЬ МІН НА ЛІКАРНЯНОМУ ДВОРІ
За кожне життя в місті Щастя ведуть відчайдушну боротьбу медики. Одна з проблем тут — постійні спроби руйнування інфраструктури лікувального закладу. У дворі мені показували воронку діаметром близько трьох метрів — від снаряда. Територія лікарні була вже двічі обстріляна, і на лікарняний двір залетіло дев’ять мін. Один снаряд влучив у дах лікарні, решта розірвалася в дворі. Результат цього обстрілу — 52 вікна вибито в будівлі міської лікарні. При останньому мінометному нальоті було поранено працівницю лікарні Наталю Дюбіну. Слава Богу, осколок не зачепив життєво важливих органів, і життя її — поза небезпекою.
На столі у головлікаря лікарні міста Щастя Олега Супруна я побачив осколки і фрагмент міни, яка розірвалася.
«Під час мінометного обстрілу щойно я зайшов за ріг, як пролунав вибух, — пояснив він, перехопивши мій погляд. — Тоді мені просто дуже поталанило. Те, що ви бачите, я підібрав після обстрілу. Звичайно, якась частина медперсоналу виїхала за межі міста, проте, в цілому колектив залишається на своїх місцях, несе чергування. Скажіть, як можна залишити місто, якщо зараз у режимі денного стаціонару у нас лікуються 76 осіб?! Так, багато мешканців з міста виїхало. Але ж чимало й залишилося. Місто живе! Місто працює! Місто бореться! А як бути з тими населеними пунктами Станично-Луганського району, які відрізані від «своїх» територіальних медичних об’єднань? У становищі, коли окрім як із Щастя, нізвідки викликати «Швидку допомогу» опинилося 14 (!) населених пунктів із сумарною кількістю населення близько 16 тисяч осіб. Так куди ж нам їхати? Роботи зараз дуже багато. Дякую всім, хто надає допомогу, перш за все Червоному Хресту, Фонду братів Кличків, Автомайдану, волонтерам Львова і Тернополя. Завдяки їхній підтримці ми відчуваємо, що не одні, що нам допомагає вся Україна. Адже життя — триває!»
ГОЛОВНЕ — ДІТИ
На сьогодні дві третини учнів уже вивезено за межі Щастя. Але залишається ще третина, яка досі не може прийти до школи. Залишаються малята ясельного віку, яких батьки не можуть вивезти. Під час нашої зустрічі міський голова Олександр Богиня якраз займався питанням переїзду дітей у безпечніші місця. «Спільно з обласною державною адміністрацією, — говорив він, — ухвалено спрямовувати дітей до Сіверськодонецька, Кремінної і Рубіжного з можливим подальшим виїздом до Одеси. Ми заздалегідь повідомили батьків про те, що така можливість існує, і запросили всіх тих, хто бажає на бесіду до міськради. В результаті 28 дітей спрямовано до Сіверськодонецької школи-інтернату. Там для них створено добрі побутові умови, налагоджено навчальний процес. Перша група вже розмістилася. Ми готові до формування наступних партій школярів».
