Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Як народжується Музика з високої літери?

Видатний сучасний композитор Леся Дичко відзначила ювілей фестивалем
13 лютого, 2015 - 11:27
ПРОСЛАВЛЕНИЙ КОЛЕКТИВ КАПЕЛУ «ДУМКА» МОЖНА НАЗВАТИ ПЕРШОВІДКРИВАЧЕМ БАГАТЬОХ ХОРОВИХ ТВОРІВ, НАПИСАНИХ ЛЕСЕЮ ДИЧКО / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА
ЛЕСЯ ДИЧКО

Низка авторських концертів відбулася в Києві, Львові, а також у Польщі (Бєлосток). У січні з успіхом в Одеській опері відбулася світова прем’єра «Різдвяного дійства (Вертеп)» (диригент — Валерій Регрут). У цій хорової опері Лесі Дичко унікально поєдналися вертеп, містерія, обробки українських народних пісень, колядки, канонічні тексти й різдвяні наспіви. На прем’єрному показі була присутня авторка, котра через 16 років після створення твору змогла почути його в чудовому виконанні солістів Оперного театру і хорових колективів.

Внесок Лесі Дичко в українську музичну культуру дуже вагомий. Вона розкрилася в усіх жанрах — хоровому, музично-драматичному (хоровому та балетному), симфонічному, камерному, пісенному тощо. Але за всієї широти творчих уподобань преферентною для неї сферою впродовж усього творчого життя була і залишається хорова музика. Саме тут композиторка розкрила свій талант напрочуд яскраво, неповторно й індивідуально, створивши хорові опери та симфонії а капела, великоформатні хорові концерти, кантати для різних виконавських складів, причому, що цінно, для дитячих хорових колективів також. Леся Дичко однією з перших у контексті «епохи шістдесятництва» з нових творчих позицій звернулася до фольклору, а саме до його прадавніх шарів. Крім того, за нею пальма першості у відтворенні в сучасній українській музиці релігійно-духовної тематики, зокрема в жанрі літургії.

— Свою любов до музики пронесла через усе життя, — зізнається Л. ДИЧКО. — Окрім музики захоплююся живописом. Малюю абстрактні картини, також цікавлюся архітектурою (можу годинами ходити вулицями міст та містечок, роздивлятися будинки)... В юності прослухала п’ятирічний курс лекцій з історії мистецтв у Київському художньому інституті (нині — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), курс історії театру та акторської майстерності у професора Михайла Карасьова в Київському театральному інституті (нині — Київський національний університет театру, кіно і телебачення) імені Івана Карпенка-Карого, вивчала історію естетики в Національному університеті імені Тараса Шевченка. До речі, 1964 року за свій твір «П’ять фантазій за картинами російських художників», який я створила під враженням від картин Ісаака Левітана, Івана Шишкіна, Василя Сурикова, Віктора Васнецова, я одержала диплом першого ступеня на композиторському конкурсі. Це — оркестрово-хорова фреска, ранній, консерваторський твір.

— Розкажіть, як відбувається процес народження твору?

— Музика повинна пройти крізь серце, інакше це не музика, а експеримент. У мить творчості набирає сили закон взаємодії емоційного з раціональним, тому що всі емоції мають бути контрольованими, усвідомленими. Для мене стримуючим фактором є форма, тобто архітектоніка музичного твору. Все тримається в музиці на архітектурі форми. Уміння вибудувати форму, поліфонічну вертикаль, зокрема в хоровій музиці, — найголовніше.

— Що є для вас джерелом натхнення?

— Коли я, приміром, писала ораторію «Індія — Лакшмі», перечитала багато поезій відомих індійських поетів в українському та російському перекладах, переглянула масу репродукцій, вивчала культуру й мистецтво цієї країни. Це й стимулювало роботу фантазії. Я могла дуже довго дивитися на зображення якогось храму, поступово втрачаючи відчуття реальності й часу, немов віртуально подорожуючи іншим простором. А далі вже виникали й оформлювалися музичні ідеї та образи.

— Як визначаєте основні образні, жанрово-тематичні риси своєї творчості?

— Духовність — у різних її проявах — ось найперша ознака моєї музики. Друга — бачення музичних образів у колірному та архітектурному аспектах, про що вже йшлося. Моя творчість також вирізняється яскравим патріотизмом. У кантаті «Червона калина», опері «Різдвяне дійство», ораторіях «І нарекоша ім’я Київ» та «Індія — Лакшмі», балетах «Катерина Білокур» і «Досвітні вогні» — чимало фрагментів героїчного характеру. У багатьох творах досить виразно виявлена драматична нота.

— Ви працюєте в різних жанрах — симфонічному, камерному, але найбільше, мабуть, у вас хорової музики...

— Так. Я буквально розчиняюся в хоровому співі — він містить у собі якусь теплоту, неповторну красу. Але так само велике значення має для мене й фортепіанна музика, й оркестрова. Тому деякі хорові кантати я оркеструю або створюю їхні фортепіанні версії Думаю, що змогла відтворити універсальні образи не лише в хоровому, а й у камерному та оркестровому варіантах.

 — У вас є твори, в яких відбилися образи інших національних культур — Франції, Швейцарії, Іспанії, Індії, Китаю, Японії. Проте ви побували лише у Франції. Як вам вдалося створити такі переконливі музичні картини цих країн, не бачивши їх наживо?

— Перш ніж написати твір, присвячений певній країні, я про неї намагалася дізнатись якнайбільше. Читаю історичну літературу, вивчаю географію, цікавлюся містами та їхньою архітектурою — будівлями, соборами, церквами, живописом, поезією. І вся ця інформація перетворюється на музичні образи. Із цього приводу згадую слова Лесі Українки: «Фантазія — це сила чарівна».

Я накопичую також музичні знання і враження, але при написанні музики ніколи не користуюсь методом цитування фольклору. Наслухавшись різного, збагатившись і розбудивши свою фантазію, створюю власний оригінально авторський твір.

 — Одна з домінуючих рис вашої музики — фольклорність в образах, сюжетах, тематиці, мелодизмі, інтонаційній структурі творів. Чи всі аспекти фольклору вам однаково цікаві?

— Я сприймаю народну спадщину, з одного боку, з позицій мислення людини XXI століття, а з іншого — крізь призму давніх, уже неіснуючих культур минулого. Старовинні українські обряди і звичаї я осмислювала крізь призму єгипетських та грецьких містерій, Трипільської культури. Уявити, якою була Трипільська культура, можна лише маючи відомості про шумерську, вавилонську, ассирійську цивілізації. Вивчаючи їхню історію та мистецтво, я порівнювала й подумки конструювала модель української культури, тим самим виявляючи й акцентуючи увагу на її індивідуальності. Вивчення культур інших країн дає змогу краще зрозуміти свою, національну.

— Ви вивчали народну музику за збірниками чи самі брали участь у фольклорних експедиціях?

— Звичайно, переглядала масу збірок народних пісень. Але й сама не раз їздила українськими селами, збираючи музичний матеріал. Дуже багато взяла від відомого українського етномузиколога Софії Грици.

— Розкажіть про хорові опери «Золотослов» та «Різдвяне дійство» («Вертеп»). Як виник задум написати хорову оперу без супроводу, приміром, «Золотослов»?

— На цей твір я витратила дуже багато зусиль, часу й нервів — стільки, що могла б скласти кілька інших опусів. Вирішувалася проблема рецитації народного тексту, а не просто його вокалізації. Рецитація йшла у щільному зв’язку з мелодикою, тому імпровізація не допускалася. Крім того, все доповнював ігровий ряд — під рецитацію та спів потрібно було рухатися, танцювати, жестикулювати. У ній відтворено події дохристиянської історії, часу розквіту пізньої Трипільської культури з усіма її язичеськими богами й міфами.

— А що скажете про другу оперу «Різдвяне дійство» ?

— У ній я взяла за основу релігійний сюжет. Її оригінальність — у співвідношенні фольклорної складової з національно-сучасним світовідчуттям. В образах Ірода, солдатів, Рахілі, котра залишилась без дитини, відтворюється символ кінця світу. Ми сьогодні, так само, як і люди в давнину, переживаємо страх перед різними катастрофами. Сюжет вертепного дійства залишається актуальним за всіх часів, бо апелює до загальнозначущих понять. Постаті Діви Марії, маленького Христа я намагалася виписати за поетичними, але разом із тим і релігійно-церковними канонами, до того ж — із відчуттям національного колориту, тобто біблійний сюжет обігравався в національному ключі.

 — Чому ви обрали жанр хорової опери, адже вона складна для сценічного втілення?

— Мої опери написані лише для вокально-хорового виконання. У «Вертепі» я ввела лише дзвони та ударні, оскільки український спів — це основа української ментальності. Саме на цьому я й прагнула акцентувати найбільше уваги. Оркестр мені просто був не потрібен.

— Коли ви пишете духовно-літургійну музику, це для вас цікава тема чи дещо більше?

— Церква для мене завжди була основою життя й духовного розвитку. Кожен із нас повинен жити для людей і творити добро. Для мене є важливим біблійний постулат: «Будьте як діти». У ньому чую заклик до щирості, природності, які властиві дітям. У творчої людини в глибинах підсвідомості закладені образи й теми її майбутніх опусів, у тому числі духовного змісту. Кожна тема виходить «назовні» у слушний час, саме тоді, коли їй належить бути реалізованою. Іноді ми переживаємо стани, які можна позначити словом осяяння. У такі моменти музика виходить найбільш щирою та правдивою. Думка, розум і духовне начало — ось три складові, які лежать в основі енергетики справжнього, безсмертного твору. До такого ідеалу прагнуть усі композитори.

Анна ЛУНІНА
Газета: 
Рубрика: